Памво. Я вже давно таємно проклинаю цей язик у серці моєму.
Друг. Але чому явно не співаєш? Коли справді навчився Давидового псалма, чому з Ісаєю улюбленому твоєму пісні проздовж цілого дня не посилаєш? Коли дав тобі Господь нові вуста, чому з Єремією не говориш: "І відверсті вуста мої до того не зачиняться"41. Коли зігрілося серце твоє в тобі, повинен ти в повчанні твоєму роздувати воскресіння іскру, що вічні є, оскільки запалає ярість блаженного цього полум'я і з'їсть усю супротивну собі тлінь, оскільки наповниться вогненна ріка Божа, що потоплює нечестивих. Зігріте серце є огненний язик Духа Святого, що оспівує нове на небесах і на землі чудо воскресіння. Чи не бачиш, що в усіх старе серце, земляний язик? Всі боязливі, печальні, неситі, відчаєні, позбавлені небесної параклітової втіхи42. Надто мало тих, про яких сказано: "На стінах твоїх, Єрусалиме, поставлено сторожу на день і ніч, що не перестане поминати Господа". Мало синів Амосових43 для утіхи людей Божих. Небагато Авакумів, що стоять на божественній сторожі. Про всіх можна сказати: мертвий ти із мертвим своїм серцем. Залізо пройде душу твою. Сидиш у тьмі, лежиш у гробі... О божественна іскро! Зерно гірчичне та пшничне! Сім'я Авраамове! Сине Давидів! Христе Ісусе! Небесна й нова людино! Главо, й серце, і світе всього живого! Пункт Всесвіту! Сила, закон і царство світу! Правице Божа! Воскресіння наше! Коли тебе збагнемо?.. Ти справжня людина в істинній плоті. Але ми не знаємо такої людини, а кого знаємо, ті всі вмирають. Ах, Істинна людина ніколи не вмирає. З цього видно, що ми ніколи не бачили істинної людини, а кого знаємо, у тих руки, й ноги, і все тіло у порох перетворюється. Але що свідчить камінь Святого Письма: "Не стемніють, — каже, — очі його, і не зітліють вуста його". Але де така людина? Ми її ніколи не бачили й не знаємо. Не розуміємо ні очей, ані вух, ані язика. Все те, що лише знаємо, на те не схоже. Тут говориться про безсмертну людину і нетлінне тіло, а ми одне болото посіли й нічого такого не бачимо, щоб не псувалося. Отже, сидячи в болоті й на нього сподіваючись, подібним йому й самі зробилися. Очі маємо ті, якими нічого не бачимо, і ноги, які не можуть ходити, і такі ж руки, позбавлені відчуття, язик та вуха такої ж будови. Отак добре розуміємо, що таке воно є — людина. Хто ж із воскреслих не скаже, що ми тінь мертва, і чи ми не порох, гнаний вітром? Чи може нечутлива земля признати невидимого?
Памво. Скажи ліпше за Давидом; "Та й вертаються до свого пороху"44. Болото і вода, що мимо тече, єством своїм є усяка плоть, складена із стихій, рів страждань і глибина тьми. "Спаси мене, — волає Давид, — від бренності, хай не потону, і від вод багатьох та глибоких"45. "Не мертві хвалитимуть Господа"46.
Друг. Від отого ото болота відводить нас згадана царська дочка Давидова, найчистіша голубиця і чудова Діва, одягши нас не бренними, а позолоченими у міжрам'ї і посрібленими Духом Божим крильми. Ними окрилатівши, возлітаємо з Давидом і спочиваємо. Кинувши земного Адама з його хлібом, хвороби, перелітаємо серцем до Павлової людини, до невидимого, небесного, до нашого світу, не за моря і ліси, не вище хмар, не в інші міста та віки, — один він є навіки, — але проходимо в самий центр серця нашого й душі нашої, минувши всі тлінні й потопні думки з усією крайньою зовнішністю плоті нашої, залишивши всю бурю й морок під ногами його, підіймаємося через згадану драбину на високий схід та вихід до життя і голови нашої до істинної людини, в нерукотворну скинію і до його нетлінної і пречистої плоті, якої наша земна хоромина є слабкою тінню та видом у роздумі істиннім, з'єднаною в єдину іпостась без злиття Божого і тлінного єства. Оце і є справжня людина , рівна істотою та силою предвічному своєму батькові, одна в усіх нас і в кожному ціла, її ж царству немає кінця...
Оцю ото людину, коли хто зрозумів, той і залюбився і сам взаємно любим став і єдиний із ним є, так як той, що пристав до болота і сам є землею і в землю повертається. А той, що пізнав нетлінну та істинну людину, не вмирає, і смерть над ним не володіє, але зі своїм паном вірний слуга вічно царює, роздягшись, як із постарілої ризи, із земної плоті, надягши нову, відповідну до її плоті плоть, і не засне, але змінюється, прийнявши замість земних рук нетлінні, замість скотських вух, очей, язика та інших усіх частин істинні, сокровенні в Бозі, як каже Ісая: "Ось приходить спасіння твоє"47, маючи із собою мзду чи нагороду, і Спаситель дає замість заліза срібло, замість міді золото, покладає в основу твою камінь сапфір, тобто небесну нерукотворну хоромину. Хай буде Бог усяко в усьому твоєму, а не мертва земля і болото. Хто ж бо охочий до такого істинного життя і цих блаженних днів? Відразу ж раптово, як блискавка, подасться тобі. Притримай лишень язика свого від зла і вуста свої. О лихий язиче! О голово зміїна! Початок гірких днів! Усіх із раю виводиш, усіх у безодні топиш. Хто дасть на серце наше рани і на помисли наші покару премудрості? А інакше не можна нам долу не впасти. До тебе прибігаємо, о горо Божая, купино неопалима, світниче золотий, свята святих, ковчеже заповіту, Діва чиста і після різдва твого! Ти сама і народжуєш, і дівуєш. Твоє єдине святе сім'я, один син твій, що вмер зовні, а тим самим воскрес і зацарював, може стерти голову зміїну, язик, що огуджує Господа...
Антон. Коли Святе Письмо є солодкі гуслі Божі, не зле, щоб і нашу компанію повеселив, погравши хоч трошки на цьому інструменті.
Лука. Я в цьому згодний із Антоном і цього ж прошу.
Квадрат. Не пошкоджую і я вашої доброї згоди і про те саме попрошу.
Друг. Чуєш-бо, Памво? Сідай за гуслі. Ти довго вчився Давидовій пісні. За десять років можна навчитися хоч трохи.
Памво. Ах, чи є мені в житті щось приємніше, як співати улюбленій моїй людині? Але боюся, щоб не порізнити голосів. Страшить мене син Сирахів такими словами: "Говори, старійшино, і не заборони музики".
Друг. Співай і оспівай! Не бійся! Будь певний, що солодка йому буде бесіда наша.
Памво. Але що її присолодить, коли я невправний?
Друг. Що присолодить? Те, що робить приємним батькові малолітнього синочка неправильну у вимові мову чи неправильну гру на арфі. Хіба ти забув, що мистецтво в усіх таємницях інструментів не варте гроша без любові? Чи ж не чув Давида: "Люби Господа свого"48. А потім що? "Хваліть Господа всі племена, прославляйте його"49. Люблення Господа є преславна голова премудрості. Яка ж потреба в іншому? Співай дерзновенно! Але як у світській музиці один тон без другого співзвучного не може з'явити фундаменту, а приєднання третього голосу досконалу творить музику, яка вся складається з трьох голосів, між собою співзвучних, так само і в Давидових гуслях одна струна сумнівна, коли її з другим віршем не узгодити. А при трьох свідках всяке слово цілковито стверджується.