Лорд Пістон Перчіль прокинулись і сердито засопли: не сподобався їм подальший розвиток сну.
Посопли лорд Пістон Перчіль, почухались та й знову заснули.
Тоді прийшов їм уві сні славетний їхній предок Мальбрук. У латах, у панцирі, на білому англоарабському коні прийшов славетний Мальбрук та й махнув золотою пікою:
— Чого спиш, лорде Пістоне Перчілю? — крикнув Мальбрук. — Чому в похід не збираєшся, як я колись збирався?! Адже ж ще не все тобою повойовано?! Хто ж його повоює, як не ти?!
І підводять ніби йому вороного коня, і сідає лорд Пістон Перчіль на коня вороного, як колись, бувши молодим гусарином, сідав, і в похід виступає.
А за ним танкові дивізії, моторизовані частини, артилерія, кавалерія…
А над ним гудуть самольоти…
Мальбруків нащадок лорд Пістон Перчіль веде військо своє одну шосту частину світу воювати… Хвацько веде!
Довів лорд Пістон Перчіль аж до того місця, звідки сяйво Червоних зір видко стало.
Як забачив лорд Пістон Перчіль Червоних зір сяйво, зразу за залізну завісу, якраз у тім місці, де "Made in Germani"[18] написано.
Зскочив із коня та й… прокинувся…
— Міледихо! — крикнув. — Давай камердинерів!
— А що тобі, Пістошо? — міледиха питає.
— Яв похід зібрався!
— Боже мій! Боже мій! Хіба ж ти забув, як предок твій Мальбрук збирався і що з того вийшло!
— Так отже ж!
— Казала, — покликати бабу Бірнсиху, щоб, може, пошептала, а тепер…
А НАРОД ВІЙНИ НЕ ХОЧЕ
І
Свербить агресорам воювати!
І не спиться тим панам, і не лежиться, крутяться пани, на своїх ліжках лежавши, і весь час їм увиджається, що кожний із них не менший, як генерал, а перед ним армії, корпуси, дивізії, артилерія, кавалерія, авіадивізії, мотодивізії, і що в кожного з них у кишені атомна бомба…
А він стоїть і командує:
— Вперед!
Гармати стріляють, літаки гудуть, бомби рвуться, кавалерія рубає, противник — урозтіч… Така баталія! Така баталія! Аж сам пан не витримує й кидається в атаку:
— Гурра!
І в цю мить прокидається:
Лап! — ні тобі артилерії, ні тобі кавалерії, ні мото, ні самольотів, — у руках у пана шмат одірваної в "бою" шовкової піжами, та й усе!
Привид… Марення…
А як же ж хочеться агресорам воювати! До болю, до різачки!
Уоллстріт хоче, щоб усенький білий світ, щоб усю земну кулю — у сейф! Клац! — ключем:
— Моя земна куля! Моя!
Сиди тоді собі спокійно й визискуй! Натиснув на одне місце — пливе золото вагонами, пароплавами, транспортними літаками…
На друге місце натиснув — каучук везуть.
Ще натиснув — уранова руда, пшениця, вовна, скот…
Все везуть панові — що на землі, що й під землею, що на воді, що й під водою, що в атмосфері, що й у стратосфері! Усе його!
Він! Тільки він — хазяїн! Єдиний!
ІІ
Опритомнює містерпан, озирається навкруги, вдивляється вперед, прислухається…
— Ми не хочемо воювати! — чує містерпан з Півдня…
— Ми не будемо воювати! — лунає і з Півдня, і з Півночі, з Сходу і з Заходу.
— Ми не дамо своїх дітей на гарматне м'ясо! — лунає з уст матерів усього світу.
— Ми ніколи не добуватимемо вугілля, коли воно піде на підготування війни проти Радянського Союзу! — заявляють англійські шахтарі.
— Повертайтесь додому, пане Черчілль, ми хочемо миру, а не війни! — заявила жіноча демонстрація Черчіллеві, коли він прибув до Сполучених Штатів Америки.
— Геть, Ейзенхауере, до Америки!
— Геть Північноатлантичний блок! Геть паліїв війни! — в усіх країнах лунає гнівний голос прогресивного людства.
Прогресивні представники науки й культури, трудящі всього світу збираються на конгреси: Геть війну! Хай живе мир!
Містерпан бачить це все і ще дужче скаженіє… Та хоч трісни, як кажуть, а народ війни не хоче…
III
А тут же агресорам з Уоллстріту до того ж припекло воювати, що аж-аж-аж…
А ви знаєте, недорогі панове з Уоллстріту, — із такого становища можна вийти: можна розв'язати війну!
Як?
Виберіть якунебудь територію, краще якийнебудь острів, бо на суходолі не можна буде морської битви показати, — збирайтесь і їдьте на той острів…
Беріть із собою всі генеральні штаби, всі пакти, беріть танки, самольоти, гармати, автомати, кулемети, лінкори, підводні човни, лоції, рації…
Приїхавши, розділіться на два фронти чи на дві армії, на два, словом, боки і починайте.
Одним боком хай командує якийсь американський вояка, другим боком — англійський. Починайте з розвідки.
З одного боку посилайте в розвідку Черчілля, а з другого — Трумена.
Дайте Черчіллеві й Трумену по атомній бомбі…
Та посовітуйте, що коли вони один з одним зустрінуться, щоб Черчілль не кидав атомної бомби Труменові на окуляри, бо Трумен тоді додому дороги не знайде…
Обов'язково не забудьте взяти з собою оту козу, що була при іспитах атомних бомб біля атола Бікіні. Кращого консультанта по атомній зброї ви не знайдете.
Хай там собі і проривають фронти, хай і обходять ворога, хай беруть один одного в кліщі — одне слово, хай роблять усе те, що робиться на всякій війні.
От щодо використання на війні атомних бомб, поскільки цю справу не зовсім іще вивчено, обов'язково питайтесь у кози, бо це єдиний безпосередній свідок дії атомної енергії.
Пам'ятаєте, вона тоді заявила кореспондентові Ассошіейтед Прес:
— Стояла я на пароплаві й смикала сіно… Раптом як бабббабахне"
— А ви? — запитав кореспондент.
— Я й мекнулаї
— І сильно мекнули? — запитав допитливий кореспондент.
— Дуже мекнулаї На славу американської зброї мекнула! Я — біла коза! Не думайте…
— Ол райт![19]
— Щоб така коза та поганим консультантом була?! Отак собі, пановемістери, воюйте!
Тільки подовше воюйте. Ми не проти.
ТОЧНА АДРЕСА
Турецька преса повідомляє, що до Анкари прибула американська "експедиція" для одержання дозволу на розшуки "Ноєва ковчега". Побувавши в Анкарі, "експедиція" на чолі з своїм керівником паном Смітом повернулась до Стамбула.
Турецька газета "Тасвір", посилаючись на заяву Сміта, пише, що питання про дозвіл для розшуків "ковчега" обговорюється в генеральному штабі турецької армії і що днів через тричотири цей дозвіл буде видано.
Це для всіх ясно, що дозвіл шукати "Ноїв ковчег" буде видано, бо "ковчег", як відомо, зачепився за гору Арарат, а гора Арарат знаходиться якраз на кордоні з СРСР.
Ясно й те, що всю гору Арарат буде обшукано геть до найменшого кущика, до найдрібнішого горбочка й проваллячка…