Т а р а с о в н а й д о ч к и
— Розіб'є, куме!
— Папонька вже не вірять у лампадик.
К у м
— А я кажу — засвітіть!.. Ладан є?
Т а р а с о в н а
— Є... Отам достань, доню, отам на божниці!..
К у м
— Накадіть, щоб на нерви йому вдарило. То дарма, що сьогодні він проти релігії. 27 год людина любила канарок, щоб ладаном пахло, у співах церковних кохалась — і щоб даром оце все минулось йому? Це — два...
С у с і д и
(хитали, вихитували головами)
— А так, так!
— Авжеж, так!
К у м
— От що, — которую курку найбільш любив кум?
Т а р а с о в н а
— Жовтяву, золотий чубок.
К у м
— Убийте жовтяву!
Т а р а с о в н а
— Та що ви, куме! Таку курку!...
К у м
— Убить, кажу! І хай прибіжить котора з дівчат... Ну, от ти, Любуню!.. Ні, ти гратимеш на фісгармонії... Ти, Віруню!.. Прибіжи з куркою й кричи, що немов сусіда Тухля убив курку кийком по голові...
Т а р а с о в н а
— Це ж курка — нема ціни, куме.
К у м
— Отут-то й воно! Убить кілком, щоб око вискочило, щоб розтривожився він!.. Може, бог дасть, почне позиватись за курку, як колись до війни позивавсь він три роки за півня...
С у с і д и
— А справді — це спосіб розумний... Біжи котора.
Т а р а с о в н а
— Вірунько, біжи!
Всі
(разом на Віруню і сама вона на себе)
— Біжи, біжи! (Побігла).
К у м
— Це — тільки три... Чотири, спокійно, — я оце йшов і на природу дивився... І знаєте, що я помітив (по паузі). Помітив, що вже й природа не та, що за старого режиму була (по паузі). А чого так?.. А того, що попсували комуністи й природу... Отак запитаннями самими заплутаю кума — не втече... Недавно в райсельбуді центральний оратор виступав, дак я його запитаннями, немов каміннями отак... От і б а си.
6
Тільки х о р и с т и у двері, а вже кожне їм дорогу дає.
Т е н о р, заїка, привітавшись, як почав:
— Чу-чу-чув, що...
Та, спасибі, б а с підхопив:
— Тікають М а л а х і й Минович?
К у м
— Не так тяжко було б, якби він помер добровільно, навіть сьогодні. Сорок сім років, подумайте, сім'я, честь честю, і тут тобі наї — тіка.
Т е н о р і б а с
(здивувалися)
— А ку-ку-ку...
— Куди, інтересно, тіка?
К у м
— Іду, каже, куме. Куди, питаюся? Послі, ка, одкриюся.
Т е н о р і б а с
— Чу-чу-чудно!
— Чудно!
К у м
— Заболіло, защеміло мені серце, немов кропивою він ударив. Все життя приятелювали, сказать би, в серці одне в одного ночували, і от тобі наї — тіка, і от тобі на! — сьогодні тіка.
Т е н о р
— А чи-чи не краще на його подіє — ра-ра... (заспівав). "Разбойника благоразумного во єдинім часе..."
К у м
— Ні, ні Тільки "милость мира" Дехтярьова! Милость мира найбільш він вподобав. Рибу, було, ловимо, а він "милость мира" тихенько співа. Сам казав — умліваю, ка, видіння божественні бачу, як зачую цей спів...
7
С т а р ш а
(на дверях)
— Папонька!.. Папонька йдуть!
Знялася тривога. Зарухались всі:
— Далеко?
— До двору доходять.
— Куме! Як же тепер?
— Може, починати? (б а с).
— До-соль-мі-до! (Т е н о р).
До кума всі обернулись. А він рукою, як булавою:
— Спокійно! Я тоді знак покажу... Курку ж убийте! Кадильницю винесіть!..
8
Увійшов М а л а х і й. Став на порозі. Тиша. Тільки шелест очей.
К у м
— Чого, куме, став у порога?.. Хіба не впізнав? Це ж друзі твої посходились, зачувши, що ти сьогодні тікаєш.
М а л а х і й (очі замріяні, з порога зійшов)
— Не тікаю, а йду.
К у м
— Це все одно — тікаєш.
М а л а х і й
— Ой, як ми не втямимо, навіть ще не бачимо, — яких прав, яких прав надавала революція людині! Істинно потрібні оновлені очі, щоб бачити Їх.
— Це ж до чого, куме, хоч і знаю я?
— Хотів заборонити мені йти у подорож... А ще начраймил. Він, як і ти, куме, не втямить, що право на велику подорож дала мені революція...
— Так ти, значить, йдеш?
— Іду, куме! Іду, друзі мої!
— Куди?
— Куди?.. У голубую даль.
С у с і д и
(як очерет од вітру — ш-ш-ш)
— Куди він сказав? Куди? Як?
К у м
(ударив Малахія очима)
— Не шуткуючи скажи, куди?
Т а р а с о в н а
— Люди ж прийшли на проводи, хоч їм скажи — куди?
М а л а х і й
(повінь мрійна в очах)
— Ах, куме, і ви, друзі! Якби ви знали — немов музику чую і справді бачу голубую даль. Який восторг! Іду!.. Між іншим, погасіть лампадик!
К у м
— Невже лампадик заважа тобі тікати.
М а л а х і й
— Не мені, а вам заважа він втікати з полону релігійного. Погасіть!.. Скоро вже місяць стане непотрібний — електрика ж! А ви з лампадиком...
К у м
— Запитання!
М а л а х і й
І ладаном пахне... Як посміли кадити! Одчиніть вікно!
Зворухнулась була Т а р а с о в н а, та кум її поглядом спинив.
Помітивши це, М а л а х і й сам одчинив вікно, погасив лампадика.
К у м
— Спокійно! Запитання маю...
М а л а х і й
— Будь ласка,
— Тільки спокійно! Ти, куме, за соціалізм?
— Так.
— І навіть за кооперацію?
— А ти за лампадик?
— Спокійно! Раз я питаю, то просю одповісти.
— Будь ласка, питай!
— Як ти можеш за соціалізм, тим паче за кооперацію стати, коли вся вона до останнього ґудзика фальшива?
— Себто?
— Спокійно! Чому я набрав в єпі радянської матерії й місяць не поносив, як вона полиняла, розлізлась, і це факт, як двічі два?
С у с і д и
— А правда! Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк — а воно вже полиняло, аж біле.
М а л а х і й
(усміхнувся)
— Далі!
К у м
— Чому жінка купила радянського гребінця, нарочито з найкращого сорту, і хоч би сама чесалася, а то ж... (повернувся до всіх, як до свідків). Нінонька, дитя неповинне, ще й волоссячко, як льон (закивали всі головами — мовляв, знаєм). То чому, я питаю, з гребінця зразу аж три зубці випало, і це теж факт?
— Три зубці. Далі!
— Чому нитки гнилі, а панчохи на Т р е т і й день рвуться, чом у бані не так чисто, як колись було? і лікаря не докличешся, хоч тричі помирай?
— Панчохи і баня. Далі!
К у м
(голосом гучним, як трибун)
— І чому вже Т р е т і й рік, як весни нема, а все якесь недоуміння в природі: холодно, навіть сніг, і раптом — трах, бах, як у бані на вишній полиці!.. І це хіба не факт, скажеш?
Б а с і Т е н о р
— Факт!
— Факт!
С у с і д и
— А факт!
— Авжеж, факт.
М а л а х і й
— Все?
К у м
— Нехай буде все, хоч таких запитань маю я мільйон.
М а л а х і й
(повінь в очах)
— Скажіть мені, чому я, ти, куме, всі ми до революції дуМ а т и боялись, а тепер я думаю про все, про все?