Т а р а с о в н а
(заридала)
— Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, прийде журба горбата та й сядеть в головах вночі... Засушить, задавить...
10
Раптом ускочила с т а р ш а дочка з убитою куркою:
— Мамонько! Папонько! Курку нашу вбитої Тиша нависла.
К у м
—Яку?
— Жовтяву ось, золотий чубок.
М а л а х і й
(взяв курку. Обдивився)
— Хто вбив?
Д о ч к а
— Тухля Василь Іванович. Кийком у толову влучив...
К у м
(до Малахія)
— Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пішли. То я б, тобою бувши, не подарував цього Тухлі довіку. Зараз би по міліцію і на суд.. о
С у с і д и
— Авжеж, на суд треба!
Т а р а с о в н а
— Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласику, як ти й' ще курчатком пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть та на плечі хур-хур.
К у м
(побачив, що М а л а х і й замислився)
— Кличте міліцію! Я за свідка буду. Люди добрі! Подивіться, яке варварство! Вбито неповинну курку, і за що?
М а л а х і й
— Так. Це варварство.
К у м
— То клич міліцію протокола писати!
М а л а х і й
— Ні, не треба... Протоколами зла не зруйнуєш і соціалізму не збудуєш. Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспішив до раднаркомів, щоб прискорити ухвалу моїх проектів... Бо головне ж тепер — реформа людини, і саме про це проекти я склав… Іду!
К у м
(уже й він розгубився)
— Куме, не йди! Пам'ятаєш, як ще школярами крашанки ми їли у страсну п'ятницю.
М а л а х і й картузика на голову натяг.
Не йди, бо вдарю!..
Л ю б у н я впала перед батьком навколішки. Очима самими просила.
М а л а х і й
— Зворушили мене розхвилювали.,,. Та не можу, доню, не можу, куме, зостатися" бо в сто крат дужче зворушений і потрясений я од революції.
11
Т а р а с о в н а
(тим часом примчала із кухні солодку бабку)
— Маласику! Ось я бабку тобі улюблену спекла... Не йди, Маласику! Така вже ж вийшла пуховита, запашна І зірка, ось глянь, п'ятикутна з озюминок...
Ще тричі хитнувшись, пішов М а л а х і й. Через силу ступав, немов видирався з болота. За порогом хода його стала вільніша. Випала бабка. Шдогнулись ноги в Тарасовни. Припала вона до розбитої миски.
С у с і д и
— І миска розбилась…
Т а р а с о в н а
— Не миска, сусідоньки, — це жисть моя розбилася...
Заплакала тихо і тяжко. Доньки помліли. Любуня, мов статуя та, — скаменіла. Нум, одчинивши двері, дивився услід. І, як очерет той вечірньої пори, шелестіли с у с і д и:
— От уже драма! От вже коли виплакатись можна уволю!..
ДРУГА ДІЯ
Задзвонили телефони в РНК УеСеРеР — то жалілись к о м е н д а н т
и, що їм клопіт робить М а л а х і й С т а к а н ч и к:
— Черговий секретар РНК? Дзвонить Комендатура. Просимо директиви, товаришу, що ж робити з Ма-лахієм Стаканчиком? Та з отим божевільним, що проекти пише. Т р е т і й тиждень ходить, день у день. І нехай би сам, а то ж узявсь других водити. Кого? Та, наприклад, хтось побивсь із жінкою, він того привів, хтось когось налаяв, він обох притяг, п'яний десь мочивсь в провулку, він і того ублагав прийти. Вимагав і негайної на них реформи... Слухаю! Так. Так. Так. А як не послухається, то що тоді? (Кинув трубку). Оце директива! І
Д р у г и й
— Що сказав?
П е р ш и й
— "Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. До ОВК написано, щоб було дано йому посаду..." Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило!
Д р у г и й
— Ти думаєш — він божевільний?
П е р ш и й
— Коли він не божевільний, то тоді ти або я божевільний, інакше не може бути.
Д р у г и й
— Ет... просто чудій!
П е р ш и й
— А його проекти?
Д р у г и й
— І божевільного мало. Я чув, казали в РНК — просто наколотив чоловічок гороху з капустою, оливи з мухами, намішав Біблії з Марксом, акафіста а "Анти-Дюрінгом"...
П е р ш и й
— Ну, коли так просто, будь ласка, — тактовно й обережно порадь йому, щоб вернувся додому. Он він іде.
Д р у г и й
— Сам?
П е р ш и й
— Просто не сам. Зараз наколотить тобі оливи а мухами— і ти мусиш все це тактовно й обережно з'їсти.
Почувся Малахіїв голос:
— О люди, люди!...
П е р ш и й
(ухопився за голову)
— Чуєш?.. Починається!
2
Увійшов М а л а х і й з ціпочком. За ним розгублені, аж налякані, протовпились: дідок у дармовисі, з парасолькою, колишній воєнний в галіфе, літня Д а м а
в брилику з тремтячим рожевим пером, покрашена панночка, бліда дівчина, застарений парубок.
М а л а х і й
(пропустивши їх)
— О люди, люди! — сказав Тарас (до к о м е н д а н т
ів). І це у столиці! — додам і я.
Д р у г и й
(під тон йому)
— Що трапилося, скажіте?
М а л а х і й
— Що? Перше, — перекажіть од мене привіт на пролетарський Олімп. Більш точно: наркомам і голові.
Шановні соціальні батьки! Ждучи на ухвалу моїх проєктів (вже Т р е т і й тиждень), віншую вас з днем мого еінгола. Чим розважете мене ви в цей наречений і свя-тий день? Питаюсь, — чим, бо тінь журби української цпала і мені на плечі: місяць пропав, пшениця погоріла, хазяйка вигнала з кватирі...
Знявся гомін:
— Пшениця?
— Яка хазяйка?
— При чому ж тут ми?
— За віщо ж нас?..
— (Перебив хтось). Навіщо нас?..
— (Разом двоє). Приведено?
М а л а х і й
— А хіба я мало питань та проблем розплутав, розв'язав? Примітка: проблеми — це пломби, що ними запечатано двері в майбутнє. 1) Про негайну реформу Людини і в Першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 2) про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово уночі Оравлять, як за дві слові — у, ночі; 3) додаток: схема перебудови України з центром у Києві, бо Харків здається мені на контору. Соціальні батьки! Ще раз нагадую: поспішіть з моїми проектами, найпаче з проектом негайної реформи людини. Наочні доводи негайності — ось вони (показав пальцем на всіх, кого привів). Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім!.. Учора п'ять було, завчора три...
П е р ш и й
(до всіх)
— Що скоїлось? За що він вас привів?
Знявся ще гучніший гомін.
— Ми самі не знаємо...
— Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом... (Заметушився дідок).
— Пардон! Цій дівчині млосно стало в церкві, отож я заскочила туди і вивела її на свіже повітря. Самі анаєте, який на Тройцю у церкві пікантний дух: березка, трава, квіти... (Тремтіла рожевим пером дама). Вивела її у холодочок, і раптом підходять вони (на Малахія): "Я вас веду в Раднарком". — "Мене?" — "Вас..." — "Будь ласка, — од церкви, кажу, не одійду, але в Раднарком, будь ласка!"