— Я?.. Про себе?..
Харуко кивнула. Ледь знизала плечима.
— Про що я маю розповідати?
— Як — нема про що? — Харуко була здивована. — Знаю: виправдуватись маю я, але якщо ви не маєте чого розповісти, то це дуже прикро.
— Я й справді не маю чого розказувати.
Та вона, звичайно, не повірила йому. До того ж йому самому власні слова видалися неправдивими.
І що більше він стояв на своєму, то більше це викликало підозру.
— Чому ви так ухиляєтеся, Кухаро-сан? У такому разі й мені важко говорити. Не знаю, що й казати.
Здавалось, двері до серця Харуко раптом зачинилися.
— Виходить, тільки на мою долю випав сум.
Того разу вони розійшлися без відвертої розмови.
А взагалі, відмова Харуко була слушна.
Що й казати, нормальний чоловік, який до тридцяти шести років парубкував, таки знав хоч одну-двох жінок. Харуко міркувала за здоровим глуздом. Але, може, її уява сягнула поза здоровий глузд? Може, подумала, що коли він вирішив побратися з нею, хоч знав про самогубство того юнака, то й сам має глибоку рану, через яку до тридцяти шести років уникав одруження? Чи не буде їхній шлюб, так би мовити, солідарністю?
Може, вирішила віддатися за товариша в біді, щоб утішати й прощати одне одному?
Так чи так, а його намір почути тільки її зізнання був нісенітницю.
І коли Харуко сказала, щоб спочатку він розповів про себе, Кухарі видалося, що його шпигнули в найболючіше місце.
Він, звичайно, не безвинне ягня, але коли зважився на одруження, то не лишав по собі жодної жінки, за якою б тужив або перед якою мав би якісь обов'язки.
Він не був ненависником жінок, та й не боявся жіночого духу, але йому якось не щастило на жінок, чи як там?
Мабуть, так уже є, що коли до певного віку чоловік не ожениться, то це ущерблює йому повагу, і врешті жінки уникають його. Може, тому він і незчувся, як став кабінетним ученим.
Мабуть, тому його одруження з Харуко приятелі мали за несподіванку.
Сам Кухара дивився на все простіше, а як зважити на теперішні обставини, то що там за неласка в жінок, коли він врешті засяг такого великого щастя, як Харуко. Але її несподіваний удар примусив його озирнутися на минуле.
Хоч він тепер гордий і радий, що не має в чому зізнаватися їй, але хіба не виявив своєї нечесності, що відразу щиро не сказав про це? Словом, він мучився думкою, що йому таки бракує щирості.
Може, в його щоденному житті є щось неправдиве?
По таких роздумах Кухара дійшов висновку, що Харуко цілком слушно не повірила йому, й стало смішно з самого себе.
Але якщо вона не зізнається йому, поки він сам не буде відвертий, то чи не вигадати якусь любовну історію й видати це за правду?
3
Отак через Харуко Кухара поринув у химери кохання. Він перебирав у пам'яті одну за одною всіх жінок, яких тільки знав, — від подруг дитинства до пацієнток і медсестер клініки.
Це була безглузда забава. А коли намагався на місце коханої поставити Харуко, то в цих химерах не відчувалось ні живих барв, ні щирості.
Так і сталося, йому не пощастило на вабець своїх вигадок витягти зізнання Харуко.
Та й що було слухати про самогубство юнака через Харуко, така собі нехитра історія.
Він і вона були двоюрідні брат і сестра, вона на два роки молодша. В дитинстві жили по сусідству, разом росли, а потім батько дістав посаду якогось начальника в провінції, то разом з родиною виїхав з Токіо. Вони листувались, а літні й зимові канікули проводили разом на морі чи в горах на лижах і були раді, що разом. У старших класах його листи вже були подібні на сентиментальні любовні послання. Потім, коли вчився в токійській гімназії, то жив у домі Харуко, й врешті освідчився їй у коханні. Вона відразу відмовила йому, бо між двоюрідними братом і сестрою шлюб неможливий. Тієї зими він уперше вибрався на лижі сам. Під час хуртовини нерозважно пішов у гори і впав в ущелину, його врятували, але від удару в груди опинивсь у лікарні. Там він і заподіяв собі смерть. Лишився довгий лист на ім'я Харуко. Уривки з нього були й у газетах. Якби він помер у палаті, то обійшлося б без розголосу, але він кинувся з урвища в море, то, щоб не звинуватили лікарів, його передсмертного листа показано газетярам, і про той випадок писали як самогубство через нещасливе кохання.
— Харуко-сан, скільки ви тоді мали років? — нарешті здобувся на слово Кухара, бо не знав, що казати.
На загал ця історія була така банальна, що він мав сумнів, чи то не вигадка. Здається, Кухара не раз читав про таке в газетах.
Та, мабуть, усяке кохання видається трохи банальним, коли подають загальний зміст.
Звичайно, тільки від його хворобливої фантазії виникло сподівання, шо коли така дівчина, як Харуко, досі не вийшла заміж, то за тим криється надзвичайна трагедія.
Щоб боляче вразити серце Харуко, досить банальної історії.
То не був шалений пал хвилевого кохання. Милі серцю спогади багатьох літ єднали їхні серця.
— Харуко-сан, ви любили його, хіба ні? — запитав він, а вона нелукаво кивнула:
— Так, якщо піти далеко назад... Але то було в дитинстві.
— Через те нещастя родичі, мабуть, погнівалися? — запитав він з відвертим натяком, а вона відповіла безперечним тоном:
— І дядько, і тітка не такі люди, щоб докоряти мені.
— Отже, ви свій обов'язок-ґірі сповнили аж надто?
— Ґірі?... А так, може, то було ґірі?
Але її справжнє зізнання на тім не закінчилося.
На час того нещастя вона мала дев'ятнадцять років, а за рік її вже сватали. Вона не перечила, і все вже було полагоджено, та, довідавшись про те самогубство, родичі нареченого відвернулися.
Те розірване сватання тяжче вразило її, ніж смерть брата в перших.
І, мабуть, тоді в саму душу запала думка, що вона вже не зможе вийти заміж, бо покохала Катаґірі, за якого її сватали.
Може, перше її кохання — саме Катаґірі, а не той брат у перших. Може, саме тому, що кохала Катаґірі, вона почала згадувати, чи не кохала й двоюрідного брата.
Так, вона боялася, що й друге сватання розладнається через те самогубство, та все ж іще чекала на Катаґірі.
Невдовзі по формальній відмові Харуко потай зустрілася з Катаґірі. Бо він обіцяв, що переконає батьків і одружиться з нею.
Харуко не мала наміру приховувати від Кухари сватання Катаґірі. Якби був запитав, то розповіла б і про це.