Скотт майже зовсім перестав прислухатися до того, що говоритьЧерч. За мить усе його єство ніби злилося з цією великою настінною картою, на якій були позначені всі пам'ятні для нього місця — не тільки Джало, але й Агейла і Тобрук, Сіва і Джаррабуб,, і сотні інших, непримітніших назв, які ні для кого нічого не значили і які так багато говорили тільки йому. Траси, триан-гуляційні пункти, цистерни, кам'яні піраміди,, могили, гірські проходи. А під ланцюжком червоних рисок з цифрами 21/31 — біла пляма з написом: "Не розвідано". Він так реально відчув усю відлюдність і пустоту цих місць, що отямився тільки тоді, коли в його свідомість знову вдерся голос Черча.
— Облишмо поки що карту,— сказав кривавий Черч і, різко смикнувши шнурок, з тріском згорнув її у рулон.— Особисто мені не хотілося б доручати цю операцію нікому іншому. На вас я можу покластись. І досі я розмовляв з вами цілком приватно,, хоч вам відомо, що в армії, та ще у воєнний час, не заведено давати офіцерам право вибору чи зважати на їхні уподобання, посилаючи на перше-ліпше завдання.— Черч знизав плечима, очевидно, відповідаючи на власні думки.— Не знаю, Скотт, як вам і пояснити... Час від часу зустрінеться тобі така далеко не пересічна людина, і важливо скласти їй належну ціну. Може, ви й народжені для чогось героїчного. Гадати не будемо. Але так чи інакше, а ви успадкували частку легендарної слави Пі-керінга. Хоча, судячи з того, що я про вас знаю, мені здається, ви здатні піти набагато далі за Шкерінга, аби лиш було на те ваше бажання.
А можливість — ось вона, перед вами. Тільки якщо ми визнаємо ваші таланти, і навіть згодні терпіти деякі риси вашої вдачі, то й ви в свою чергу мусите пам'ятати про свою нову, віднині незрівнянно більшу відповідальність. Цілком ясно — з усім, що залишилось від шляхово-топографічного загону, доведеться покінчити. І, як я вже згадував, ви повинні будете працювати в тісному контакті з генералом Уорреном та зі мною. Інакше кажучи, Скотт, з кочівника пустелі ви маєте стати командиром регулярної армії з відповідним становищем, званням і владою.
Черч обернувся до Скотта й нагородив його усмішкою — дивна нагорода!
— Хочеться сподіватись — я говорю особисто про себе,— що наше... наше з вами взаєморозуміння ростиме й міцнітиме.— Тон у генерала все ж таки був сухуватий.— В тому разі, звичайно,— поквапився додати він,— якщо ви погодитесь на це призначення. Навряд чи треба вас попереджати, що ваше "так" чи "ні" поширюється не тільки на це завдання. Від вашого остаточного слова залежить дуже багато для вас особисто.
Останню фразу Черч вимовив навіть з деяким запалом.
— Ну, то як?— спитав генерал. Посмішка уже не приховувала його роздратування.
Скотт сидів нерухомо, нерухоміше, ніж будь-коли в своєму житті; тіло його напружилось, мов для стрибка, але з душевною млявістю було покінчено, покінче-но раз і назавжди.
— Я не думаю, генерале, що можу взяти на себе це доручення,— промовив він.
— Що ви сказали?— Черч аж рявкнув від несподіванки.— Не можете чи не хочете?
— Наскільки я зрозумів, мені було дано право вибору?
— Генерал Уоррен дав вам це право.
— Ну от я й відмовляюсь.
— Ви гадаєте, що задум наш нездійсненний? Так вас накажете розуміти, Скотт?
— Ні, чому ж нездійсненний? Навпаки, генерале, він цілком реальний.
— Тоді, може, ви не довіряєте мені особисто?—■ жовчно запитав Черч.
— Справа й не в цьому,— обережно відповів Скотт, а потім сухо додав: — Можливо. Не знаю.
— Ви розумієте, від чого відмовляєтесь?
— Так точно, сер. Добре розумію.
— Тоді вам слід було б подумати про ваш обов'язок!
— Все залежить від того, генерале, як розуміти свій обов'язок,— відповів Скотт різкіше, ніж йому хотілось. У його наміри зовсім не входило, щоб ця розмова закінчилася скандалом.
Але генерал Черч усміхнувся і потер руки, ніби жарт зайшов надто далеко.
— Ну що ж, Скотт,— сказав він,— я можу розтлумачити, в чому полягає ваш обов'язок. Ваш обов'язок — робити те, чого ми од вас вимагаємо. Він полягає в тому, щоб беззаперечно виконати це доручення, бо ми вирішили, що ви для цього підходите. Ваш обов'язок — служити так, як вам належить служити. І тут, по суті, ніякого вибору немає. Поки ви підпорядковані мені, ви робитимете саме те, що, на мою думку, ви здатні робити, те, чого ми від вас зажадаємо. Мені тільки шкода, що ви не побажали ввійти в середовище рівних, що визнали за краще служити як випадкова і підневільна людина. Та коли так, потурбуйтесь з'явитись до мене завтра точно о десятій ранку.— На мить Черча прорвало.— Ви дурень!— сказав він злобливо.— Ми дали вам можливість вибитись у люди! Прикро, що тепер вам доведеться тільки коритись наказам, стати звичайним виконавцем, рядовим солдатом замість того, щоб користуватися владою і привілеями. Все! Можете йти...
Скотт підвівся. Він простягнув руку за портупеєю. В неї був замотаний пістолет, він леясав на столі. Скотт мовчки розкрутив пояс і став застібати пряжки.
Тепер він міг відповісти на всі запитання, що не давали йому спокою: і щодо Гамаля, і щодо Куотер-мейна, і щодо самого себе, і щодо безглуздої смерті людей. Тепер він навіть знав, чому одні англійці не стріляють в інших англійців.
Перед ним сидів генерал. Генерал по-батьківськи умовляв його, розкривав перед ним блискучі перспективи, йшов на поступки і визнавав заслуги. Генерал пропонував йому взяти на себе небезпечну і героїчну справу, яка вимагала виняткового вміння і знань, яка була принадна для будь-якої людини й відповідала її найглибшій душевній потребі виявити себе до кінця. Беріться за неї, сказав генерал, все залежатиме тільки від вас, сказав генерал, якщо ви захочете змінити своє становище в житті, змінити своє майбутнє, змінити свої мрії та поривання, змінити свої думки, своїх друзів, віру, вдачу, клас.
"Ідіть до нас!"— сказав поліцейський Гамалю. "Ідіть до нас!"— сказав генерал Скотту. Відповідь була одна й та сама, тільки тут не було потреби стріляти. Все, що від тебе вимагалося,— це відхилити таку великодушну пропозицію.
Скотт віддав честь і залишив генерала займатися своїми справами.
РОЗДІЛ 22
Залишок дня Скотт провів з Семом; спочатку вони боролися в клубі Маккавеїв, а потім пили пиво і їли мезе в барі "Геліо". Сем трохи було не поклав його на обидві лопатки старомодним прийомом, але в останню мить Скотт зробив кидок через голову і блискавично підтягнув Семові ноги догори. В барі "Геліо" вони грали в доміно, спершись ліктями на байкову скатертину і прикриваючи грубезними долонями свої кості. Всі партії виграв Сем, і Скотт заплатив за прокат доміно та за пиво. Залишивши Сема в барі, він повернувся до Пікока.