— Оце сюрприз, адмірале,— промовив він повагом.— Яким це вітром вас занесло аж сюди?
— Я подумав, що треба заглянути, подивитись, як тобі тут ведеться,— відказав; адмірал, поклавши згорнуту парасольку на край письмового столу, а капелюх — на маленький столик, поряд. Тоді скинув своє важке синє пальто й віддав місіс Інгремс, що стояла напоготові.— Хвилиночку,— зупинив він її і витяг з кишені пальта якийсь аркуш паперу. ^ ' —
Руперт познайомив-нас, і адмірал (дуже бравий старий, з вигляду аж ніяк не зловредний, а тільки вкрай насторожений) чемно привітався до мене, а потім підсів до Руперта й сказав:
Щось ти надто закопався в науку, як на бізнесмена.— Тоді позирнув на купу книжок перед Рупертом, дбайливо насадив на ніс окуляри й прочитав уголос:*— "Нафта і ринкові ціни", "Нафтові родовища та їх розробка в різних районах". Певно, штудіюєш для отої своєї операції з росіянами?
Руперт відказав без усмішки:
— Про це неважко здогадатись. Адмірал зніяковіло засміявся.
— Як мати?
— Дуже добре. Повернулася в свій Оржеваль,
— Я знаю. Був там минулого тижня.
Мені здалося, що Руперт хотів був запитати: "Чого?" — але, мабуть, передумав і, спокійно дивлячись на адмірала, мовчки чекав. Цього вичікування його навчило іноземне виховання. Англійці в таких випадках мають звичай вести незначущу розмову, а по той бік Кале людп вміють мовчки вичікувати, щоб змусити співрозмовника про щось говорити.
— Ну як, чи подобається тобі бути великим ділком? — запитав адмірал, намагаючись говорити по-дружньому.
— Великого ділка з мене ще не вийшло,— холодно відповів Руперт, і його сухорляве обличчя здалось мепі ще сухішим, ніж звичайно. Потім показав пальцем па книжки.— Ви, мабуть, добре обізнані з цими справами, адмірале.— мовив він трохи офіційно.— В одній з оцпх книжок —говориться, що капітал усіх нафтових компаній світу становить близько двохсот мільярдів фунтів стерлінгів, і це ще, мабуть, применшена цифра. То як цам це подобається?
Адмірал слухав його з поблажливою усмішкою.
— Ти можеш так само сказати, що всі європейські уряди мають разом двісті мільярдів фунтів, і запитати, як нам це подобається. За певною межею гроші перестають бути мірилом будь-чого взагалі.
— Але ж мас все-таки бути якась різниця між нафтовими компаніями й урядами,— заперечив Руперт.— А то ми павіть не зпатнмем, чнс зверху.
— Ну звісно,— визпав адмірал.—Але на це можна дивитися п по-іншому. Ось візьмімо, приміром, оту твою російську нафту. Чи розумієш ти, що росіяни матимуть подвійний зиск, якщо тобі вдасться здійснити свій шиш? Вони дістапуть судна і водночас здобудуть зовпішній ринок для своєї пафти. Чи думав ти колись про пашу пафтову політику з цього погляду?
— Зате мп дістанемо вигідне замовлення,— зауважив Руперт.
— Можливо, що й так,— зітхпув адмірал.— І все ж облишмо економічні суперечки. Ти в цих питаннях не бозна-який сильний, та й щодо себе я сумпіваюся... О, дякую! — мовив він до місіс Інгремс, що подала йому чашку чаю. (Дивпа річ, як такі люди, як Фредді і Лілл, пе докладаючи ніяких зусиль, домагаються послужливості?) Неквапно помішуючи ложечкою чай, віп зачекав, поки місіс
. Інгремс вийде з кабінету, а потім глянув на мепе й сказав:
— Я не хотів би видатись нечемним, Руперте, але чи нема тут якогось куточка, де ми могли б поговорити віч-на-
і віч?
Я. підвівся, щоб залишити їх, але Руперт рвучко обернувсь до мене й звелів:
— Сядьте, Джеку! З вашого дозволу, адмірале,"я не хочу Ніяких розмов віч-на-віч. Або все відкрито, або взагалі нічого.
Адмірал прохально поглянув на мене, і я знову встав, почуваючи себе м'ячиком для гри у пінг-понг, бо Руперт тут-таки сердито мовив:
— Ні! Залишайтеся тут. Він однаково все знає,— обернувся до Лілла.— Отож нам з вами нема чого ховатися по кутках.
Адмірал був видимо ображений, але стримався.
— Гаразд, Руперте,— процідив він крізь зуби.— Але ж має все-таки бути якась межа твоїй зухвалості.
— Тоді не провокуйте мене на цю зухвалість,— відрубав Руперт.
Адмірал пропустив повз вуха його грубу відповідь.
— Ось що я хотів тобі сказати,— провадив він далі.—Чи знаєш ти, що твоя знайома, місіс Ніна Водоп'янова, є членом радянської торговельної делегації, яка вчора прибула до Англії?
— Ніна? — вражено вигукнув Руперт.— Що вона тут робить?
Адмірал спокійно пив чай.
— А про це я хотів спитати тебе.
— Звідки мені в біса знати,— мовив Руперт.
— Вчора вранці вони прибули до Глазго, але ти, очевидно, зустрінешся з нею наступного тижня. Радянське посольство влаштовує прийом на честь торговельної делегації.
— Вона завжди хотіла побачити Англію,— сказав Руперт. Він був збентежений і ще не опанував себе. _
— В такому разі, вона досягла свого.
— Це чудово,— твердо промовив Руперт.
— А я гадав, що вона співробітниця Міністерства північних морських шляхів,— гпув своєї адмірал.— Так ти сам мені казав одного разу.
— Коли я був у Росії, вона працювала там.
— В анкеті, яку вони надіслали нам два тижні тому, вона значиться технічним службовцем Міністерства зовнішньої торгівлі.__
— Вона дуже добре розмовляє по-англійському,— зауваг жив Руперт.— Але чому це вас так непокоїть? Чому?
— Я прийшов погстворйти з тобою, бо хотів усе тобі сказати віч-на-віч, знаючи, як Джо не любить цю жінку.
Я сидів, уткнувши носа в книжку, але побачив, як Руперт спалахнув од гніву.
— В ЦЬОМУ Немає Потреби,—1 СПОКІЙНО ВІДПОВІВ ВІН..—
Джо має добрб серце і швидко забуває свої антипатії.
— От і добре. І
Я волів би провалитися крізь ззмлю, щоб уникнути цього безглуздого становища, але мимоволі захопився тим, як вони по черзі завдавали ударів один одному.
— Цілком очевидно, що росіяни прислали її сюди із особливою метою,— провадив адмірал.
— Я ж вам сказав,— знову пояснив Руперт,— вопа дуже добре говорить по-англійському.
— Атож, вона добре говорить по-англійському, але в паш час половина Радянського Союзу добре говорить по-апглій-ському. А от я собі так міркую, Руперте, що все це має якесь відношення до тебе.
— У ваших міркуваннях немає ніякого сенсу, адмірале.
— Е, ні, в них чимало сепсу, якщо подивитися па все як слід,— не.вгавав адмірал.
• —т Тоді вважайте, що я не хочу дивитися на це як слід,— відрубав Руперт. Лілл поставив на стіл порожню чашку.