Мерієн щойно повернулася з Мадагаскару, де провела три місяці, вивчаючи стан соціальної і клінічної гігієни за вавданням Всесвітньої організації охорони здоров'я. Джо прийшла до неї через хвіртку в задньому паркані й, сидячи за чаєм в ультрамодерній кухні, призналась, як погано повелася з Ніною Водоп'яновою, хоча йшла до Мерієн, щоб поговорити про інше.
— Мені потрібно лиш одне,— бідкалась вона подрузі,— щоб мій чоловік був нормальний. Л віп просто доводить мене до пестями.
— Але ж він найнормальніший чоловік з усіх, кого я знаю,— заперечила Мерієн.
— Ой, де там! Якби ж то він хоч іноді казав мені, що в нього на думці,— провадила Джо.— Тоді я принаймні гнала б, у чому річ. Але він вважає, що я щаслива, бо ми тепер знову маємо гроші й збираємося купити будинок в Уошберні. Тепер я ходжу мити голову до перукарні замість робити це самій, маю рахунки в крамницях, найняла нову куховарку, придбала для дому багато потрібних речей, машину, мені не доводиться більше турбуватися про гроші, про рахупки за газ, про майбутнє дітей, і він гадає, що 8 мене цього досить, бо я дурна. А цього не досить. Я, звісно, рада все це мати,— збуджено говорила вона,— а от він анітрохи не радий. В тому-то й біда з ним, Мерієн. Він ніколи не задоволений усім, як воно є.
Мерієн лагідно поглянула на неї.
— Тепер такий час, Джо, що важко бути задоволеним. •Гак усе складно — не добереш, що й до чого.
Джо урвався терпець.
— Але навіщо ж псувати собі життя всякими труднощами? Він же сам усе ускладнює. А тепер стало ще гірше, ніж будь-коли, і я просто боюся за нього.
— Чому? Що трапилось?
— А так, тебе ж тут не було... Тільки позавчора один його знайомий перестрів мене біля станції метро — і, здається, не випадково. Він сказав, що Руперт повівся дуже нерозумно...
— Хто це сказав?
— Військовий лікар, з авіації, ти повинна його пам'ятати. Той, що приходив до мене розказати про Руперта, коли він пропав безвісти. Він каже, що хтось там у міністерстві розпитував його про Руперта: в якому він був стані, коли повернувся з Арктики,— чи справді виснажений, чи, може, просто симулював. Ти тільки подумай. Тільки подумай!
— Але ж це дурниці. Я сама тоді бачила Руперта...
— Все дурниці,— перебила її Джо,— але ці дурниці трапляються. Я не знаю, чого вони хочуть. Якийсь тип, на прізвище Кантро, написав про Руперта наклепницьку книжку, і всі газети враз напалися на нього.
— Але чому?
А— Не знаю я чому! — закричала Джо. Тоді сказала: — Ні, знаю. Тому що його так цікавлять росіяни. Якби ж то він викинув з голови цих чортових росіян! Від них у нас останнім часом просто життя немає. Псують усе, чим ми могли б собі тішитись.
Тепер уже й Мерієн занепокоїлась, хоча й сумнівалася, чи слід сприймати цей спалах Джо так серйозно.
— Тй справді гадаєш, що вони запідозрили його в чомусь, бо він цікавиться росіянами?
— Авжеж! А чому ж би ще? Він каже, що це4 справи, але чого б то йому раптом мати з ними якісь справи?4
— Не хвилюйся,— заспокоїла її Мерієн.— Якщо річ тільки в цьому, Руперт дуже добре дасть собі раду.
— Тільки не з цією жінкою, де там йому! — злісно мо. вила Джо.— Нехай я справді невитримана, дражлива й
лиха,— провадила вона далі,— але ж він одружився зі мною, то нема чого тепер нарікати. Можливо, вона — сама досконалість, ну а я —тзі і не хочу такою бути! Мерієн заходилася прибирати зі столу чашки.
— Руперт ніколи не покохає іншу, Джо,— сказала материнським тоном.
' — Ой, не про це ж мова,— заперечила Джо.— Не все вимірюється коханням, Мерієн.
*~ У шлюбі повинно бутп так! — (Мерієн була неодружена),
. — Тільки заміжня жінка розуміє, яка це дурниця,— сказала Джо.— Кохання може бути без розуму. Ось візьми ци Ґїеггі Ройс. Вона дуже кохає Фредді, але.це не перешкоджає їй спати з іншим чоловіком, якого вона зневажає і який намагається ошукати Фредді в справах. Тепер вона ришком ходить до психіатра, щоб з'ясувати, чому таке робить, а той каже: тому, що кохає свого чоловіка. Ти Тільки уяви собі! Він навіть запропонував, щоб вона розказала про все Фредді й привела і його на психоаналіз.
— Он як...— непевно мовила Мерієн, не бажаючи засуджувати своїх колег.
— Кохання тут ні до чого,— рішуче заявила Джо.— Я знаю, з Рупертом станеться щось жахливе, передчуваю це, і він сам буде в усьому винен, бо такий уже дурний і впертий. Але що тут вдієш?
— Я поговорю з ним,— пообіцяла Мерієн.
Коли ми повернулися з Беркхемпстеда, де показували містеру Крилову ройсівські верфі, Мерієн запросила Руперта поснідати з нею в зоопарку. У неї були особливі, хоча й цілком розмежовані, взаємини з Джо і з Рупертом.
— То чим ви тут займалися від літа? — запитала вопа його.— Що поробляли весь час і чому ваша поведінка так непокоїть інших?
— А кого це вона непокоїть і хто вам про це сказав? — з підозрою поцікавився Руперт.
— Джо, звичайно,— відповіла Мерієн.— Хто ж би ще?
— І вона просила вас поговорити зі мною при першій же пагоді?
— Ні-ні! Це я сама надумала,. Руперте, бо вона дуже тривожиться^за вас.
— Тоді спочатку поїмо, а тоді вже будете говорити,— сказав Руперт.— В мене вже добряче бурчить у шлунку.
Мерієн була своєю людиною в зоопарку, бо кілька років тому провадила тут якісь наукові спостереження над мавпами. Коли вони з Рупертом поснідали (він наполіг на тому, що платитиме сам), вона повела його до мавпячих терас, де гукнула на ім'я велику мавпу-ватажка й дала їй банан.
— Кожного разу, як іду сюди,— сказала Руперту,— сио-діваюся побачити, що його вже скинуто й він сидить собі тихенько десь у кутку, мов ображений стариган. Але в нього величезний запас життєвої снаги й досконалі іші-альні мозолі. "— Досконалі що?
— Сідниці,— пояснила вона.— Послухайте, Руперте, ви схильні ставитись до Джо, наче до якоїсь комахи.
Руперт подивився на червоний зад мавпячого ватажка і спитав:
— Про що ви говорите, Мерієн? У чому річ?
— Вам слід би краще зберігати свої таємниці,— м'яко сказала вона.
— Кожному слід зберігати свої таємниці,— погодився він,— Але які саме таємниці ви маєте на увазі?
— Чесно кажучи, я й сама не знаю, Руперте,— відповіла Мерієн,— але, по всьому, Джо відомо щось таке, що ви намагаєтесь від неї приховати. В усякому разі, я сказала їй, що ви людина з високими моральними засадами.