Під час сівби випускали стінгазету. Організували доповіді. Пересувні бібліотеки-читальні в полі. Разом з учителями та комсомольцями проробили низку питань з організації праці, побуту, з міжнародної політики тощо. Зокрема, проробили тези т. Яковлєва про колгоспне будівництво .
Перша весна пройшла з успіхом і без будь-яких зривів чи непорозумінь. Аж кілька чоловік одноосібників, загітовані прикладом і підхоплені ентузіазмом, подали заяви про вступ до колгоспу.
Головував на той час і керував цею весняною кампанією на Будьоннівці — колишній наймит Бих Петро; до революції наймитував у місцевого пана. За час радвлади став середняком; як середняк вступив до артілі. Тут його обрали на голову. За заступника йому (зав. господарства) був робітник, 25-тисячник з сумського металургійного заводу.
На Сталінці — т. Убоженко М. Г. Теж наймит у минулому.
За ударництво, за нові форми роботи, зокрема за обробку буряків артіль ім. Будьонного занесено на червону дошку в радоновому масштабі. Із цього колгоспів ці дуже пишаються. Червона дошка — це для них не так собі, ні, це гордість, зароблена відзнака.
Упоравшись у себе, колгоспівці допомагали сіяти ще й комуні ім. Воровського .
***
Про піднесення та про те, наскільки колгоспівська маса активна й свідома свідчить хоча б і той факт, що навіть старі з власної охоти виходили й ставали до праці. Особливо жінки.
Та жінки заслуговують на окрему увагу.
Так, коли в будьонівців стався прорив (при проривці) на буряках, жіноцтва на поле виходило 230 душ, тоді як всіх працездатних жінок, згідно з обліком, лише 180.
У чому ж річ? А втому, що ліквідувати прорив кинулися всею масою, ішли не тільки матері й дочки, — ішли баби, бачачи, що з буряками непереливки, залишали навіть роботу на власних городах.
І прорив ліквідували. Ба — жінки взялися навіть дотерміново зовсім закінчити з буряками. Тепер вони їх уже докінчують.
Не тільки в цьому, в усьому жінки задають тон, не то що не відстають.
Зокрема в церковній справі жінки повелися, як справжні колгоспівки. Коли, напр., знімали дзвони, то тільки маленька група хотіла стати в контри, але…глянула на решту й облишила. Соромно стало.
Це найхиткіша частина жіноцтва, це з тих, що ще й зразу були гальмом через свою несвідомість і тепер іноді повертають не туди.
Та прийде час — обживуться вони, виваряться і навіть смішно буде їм самим, що десь колись ставали в контри.
В основній своїй частині жінки навіть перед вели з самого початку колективізації.
Завзяті жінки.
З такими колгосп стане не тільки на червону дошку, а має всі шанси висунутись на перше місце.
5. МІЖ ІНШИМ КІЛЬКА СЛІВ ПРО ГОРІЛКУ. "РУШАЙМО В КОЛГОСПИ"
Знайомі мої на Будьоннівці і насамперед вчителі, звичайно, молодь. Це активні культурні діячі. Всі вони колгоспівці. Активність їхню спостерігав я надто взимку, дивуючись, де в них береться стільки енергії виконувати стільки громадських навантажень поза школою.
Але перепрошую, — знайомі мої на Сталінці, знайомі мої скрізь і знайомі мої всі —крім класових ворогів, звичайно. Поза цим я скрізь дома.
Так про горілку.
На площі, там де вишикувались вози в кілька рядів (вози колгоспівські, площа теж колгоспівська, а що колгосп ще не набудував приміщень, той стоять вози тут, добре площа величезна), насупроти школи й недалеко колгоспівського двору — кооперація.
У кооперації багато горілки.
— І здорово беруть? — не міг не поцікавитися скромний одвідувач, заховавшись до кооперації від спеки.
Кооператор на це лише сумно покрутив головою. "Ні", мовляв. Навіть здалося, що від зітхнув.
— А взагалі беруть?
Кооператор ще сумніш покрутив головою, озираючи шереги пляшок.
— Слабо щось…
— Ага, — не міг не зрадіти одвідувач. І не з кооператорового розпареного вигляду, а з того, що "зелений змій" уже, значить, виходить з моди.
— А то чого? — запитав я, дивлячись в одчинені двері на школу.
— Мабуть, що жара…
— Вірно, — втрутився якийсь дядько. — Це ти, браток, вірно сказав. Який то дурень її питиме, коли отака жара — роботи стільки. А ще ж би книжки й газети читати і до лікнепу ходити.
— А справді, що ти робитимеш, коли зовсім люди перестали пити, га? — поцікавився інший.
— Хтозна…Її, мабуть, тоді не робитимуть.
— Да…народ міняється.
— Я думаю. Голова наш колишній теж через неї змінився.
— Та то такий. Був би він, то вона б оце тут не стояла.
Сміх.
— І те сказать…Поки була куркульня, а надто, як заходились розбазарювати майно, загибель почувши — пили-гуляли страшенно. А не стало куркульні…
— А наші хіба не пили?
— Та пили…А от бачиш? Тепер хоч наймай.
— Да народ міняється.
— Еге ж. Заждіть лишень рік-два, то й зовсім зміниться!.. — останнє з пафосом прорік одвідувач, а по цьому вийшов.
Так він і не купив горілки, — стало соромно. Мовляв, раз так — я теж міняюся.
***
"Рушаймо в колгоспи" — це, власне, назва колгоспівської стінної газети. Але разом це й гасло й заклик. Що його піднесли, як прапор, і під ним почали гуртуватися перші сміливі. Під ним пройшов цілий період класових боїв, колотнечі, вагань; цим жили і навколо цього мобілізували всю увагу. І це ж коли хочете визначало й попит на горілку. Одні за неї забули, зате інші заливали нею лють і розпач перед загибеллю, продаючи геть усе чисто.
Та на сьогодні в Новій Рябині, хоч до колгоспу рушило й об’єдналося 80% села, гасло це з порядку дня не зняте.
"Рушаймо в колгоспи" — це люстро. З неї (з стінгазети себто) видно, чим живе і чим заклопотане село. І лікнеп, і ударні кампанії, і культурно-виховна робота, соцзмагання…Всьому є місце, тільки немає місця горілці і немає повороту до старого.
І коли глядач — відсталий, одноосібний, але не зовсім дурний — ось так дивиться в це люстро, на цей відбиток колишніх затурканих, упосліджених гречкосіїв, а тепер, у повному розумінні, свідомих громадян соціалістичної республіки — він обов’язково почервоніє й насупиться заздрісно.
6. ДВІ ЗАЯВИ. КАРНАВАЛ. ПЕРЕМОЖЦІ
Заява
1) Від члена правління колгоспу ім. Будьонного
Прошу звільнити мене з членів правління потому как нєт довіри від маси. Хочу бути в рядових робочих і працювати нарівні з іншими.
Підпис
2) Теж від члена правління того ж колгоспу