1954
ПРАГНЕННЯ РАНКІВ
Знов—море: грозові мечі до дзеркал
згостривши, в стихарі збіліє.
А милосердя лілія далека:
де світло стріхи голубине.
Знов—море: переймає пряжу тучі,
в пломінній силі, ніби з крови.
При дверях блискавки й пісків почути:
чаїні переходи скропить.
Стрічаючи світанки з нивок рідних,
обкинеться в грання вінечне.
То я прийму, що від троянд—горіти,
де лиштву голубу розмече.
Зоря надземна в рутах воскресає,
мов наречена при свічаді...
при свічниках досвітніх: в несказане
ступає в поле—повінчатись.
4.IX.54
ТЕПЛО
Тепло блаженности приносить серце,
що й ангелам — олтар! крилате;
що списом терзане і в смерть простерте,
рятуючи, шептало: "брате..."
Замучена свідомість світла—з гробу
встає, несмертно всіх любити;
не привид! Князь, що в осередку зроду
царює святістю, над битви.
Хто вірує, краплину неба прийме
від ран Його: над ніччю, спасся...
над каменем, де буря! незбориме
життя палахкотить, як ласка.
Скрізь океани змріються з росою,
з травою споминами згаснуть,
Але сіяння чашу хвиль високу
злива над скоєчками часу.
5.IX.54
НОВИННИЙ ПРИПЛИВ
Вино з травинок буря поколише
і, в ниті гобелен, роздрібнить.
А хижі крила вбризка голубіше,
веселки полюбивши рибні.
Одвіку птиці прип'яті при палях
промінного порядку: рвуться.
І в силі клекоту—вербену спалять,
хоч до грудей вирує скрута.
Чи вернуться кістки і чорно ляжуть
на полоскання, в іскри, власне?
А чаєчки престольні пісню справжню
піднімуть, над гріхами прясти.
Бо лембик між обвалами вже скинувсь! —
і перламутрова долоня
приносить роси: в світляну святиню,
де соняшник не прохолоне.
5.IX.54
МОВА МОРЯ
То жайворонки моря сірокрилі:
перебіжать, пісок сточити.
І мушля сиві гуркоти відмірить—
до слуху принести врочисто.
Чи з полинами в райдужину шибку,
задихавшись прибій загляне?
А хвилі кинуто в пташину швидкість,
неначе по тканинах лану.
Все обертає псальма в древній релі—
жалі прозоріші, як жито.
Від димлених фіялок пальці ревні
прийшли—з кадилами служити.
Намітку гейзерів, немов тополю —
об кручу зруйнувати, зірве.
Чуття, як синій мед: щільник напоїть,
князівство бджіл—збіжить, зориме.
5.IX.54
Помайоріли журавлі при ниві
що хилиться, в могилах сизих.
Там предки! з кіньми сонця боронились,
від кручі викляті, мов схизми.
Без листа, як вісон поткавши —далі,
навала в грі допроменілась.
А при камінні, руки дожидали,
збираючи з громів коріння.
Та чаєня поранене, при бурі,
мина руїни мушель гострі.
Не зойкне мати! під обвал забуті—
сльозини: найбіліші брості.
Вже сестри до крайнеба потріпочуть
пір'їнами в розкритій казці.
А світляними кроснами сорочку
не перестане море ткати.
6.IX.54
Палатиме в шипшинний виблиск хвиля,
коли височина світанків—
як церква: де ми дітьми ще говіди,
і серце вернеться спитати.
За чайчин місяць і вітрило дальнє
"морозки" глянуть без розпуки.
А море—бежевілля з снів скидає,
мов прядиво в пісок сипучий.
Скрізь: свічення вінця, трисвітле в сплесках,
скрізь: на горі за нас розп'яте,
що кров, до терну—вмерла і воскресла,
скрапаючи, в рятунок звати.
І роджений з морського горя, ходить,
мов лев волошковий по струнах:
квіт— бразолінник! хоче неба подих
на грядку радости вернути.
6.IX.54
ПРИХІД
Затоплена в трояндний трунок, скойка
підпалиться! мов серце бідне.
Вже—смертні розпачі в пісок прокотять,
і парус голубий надійде.
Гірка турбота і руїна чорна,
і камінь, як скарбниця смутку—
відкривсь! а розгорить крізь кров просфорка
святого сонця в темінь люту.
Докличеться забута правда: близько,
де з гроз облита чайка сплаче.
А сонце руки, наче хрест, розрізнить,
і вінчик світлиться дитячий.
Тоді предвічне милосердя стане
в лілейному, мов сльози, морі—
і всіх торкне квітучими устами,
співучими, де світло творить.
13.Х.54
СПОМИН ПРО ТИХИЙ ОКЕАН
Самотний мевами! і образ вишень
прибрав, ридання відгремівши.
Не буде мучити: в піски віддише;
мов, терплячи недолю, грішник.
Мов гори! що горять, що з горя—з диму;
нерадісно розбившись, бризне.
Всю мрію дня, вітрилом несходиму,
приймає небо білоризе.
І зору карого жорстокість мила
і безсердеччя ніжне—пройде
проз книгу синю: чайка прошуміла,
рвучи проміння нехолодне.
І клонить скорбі колосок від сонця—
на сивий шлях; розлуки голос.
Відходь,єдина, скойки хай схоронять,
що, цвівши, з райдуг відкололось.
Але не спомин мій! любов незбута
крило біля каміння ранить.
І зве, і мучиться: в грози в спокутах—
підкине келех океанів.
1 5.VI.55
ЗМІСТ
ЗАСПІВ
НАДРІЧЧЯ
ОСІННЯ ҐОСТИЧНІСТЬ
ПЕРЕХІД ВЕСНИ
СОН
СУПЕРЕЧКА І ПРИЙДЕШНІЙ МИР
НАДХІД
МИНУЧІСТЬ
ПРОЩАЛЬНИЙ ЧАСЬ
ПЕРЕБОРЕННЯ
РОЗРАДА
ЗВАЖЕНІСТЬ
ЯК СОНЦЕ ЩЕ РОДИЛОСЯ
РОЗЛУКА ДО КОРАБЛЯ
ОБНОВА ДНЯ
ОКЕАН
КРАЙ САМОТИ
СЬОГОДНІ
ДОЖИДАННЯ СТРІЧІ
БЕЗЛЮДНІСТЬ МОРЯ
ЗАБУТТЯ
ЗЕМНА МИНУЧІСТЬ
ГОДИНА БОЛЮ
БЕЗСВІТНИЙ БЕРЕГ
СПОДІВАННЯ КОРАБЛЯ
ПРИБУТТЯ
ГОДИНА РОЗЛУКИ
ІНША ЗУСТРІЧ
ПРОХОЛОДИ
ОСВІТЛЕНИЙ ОСТРІВ
ВЕЧЕРІШНІСТЬ
ТРАВИ МОРЯ
КВІТКОВЕ СВІТЛО
ПРОЩАННЯ
ПРИГАДАНИЙ ЧАС
БІЛЯ ОСТРОВА
ПРИ САМОТІ
СНІГОПАДОВИЙ СПОКІЙ
НЕДОБРОЧАСНИЙ ДОЩ
СПОДІВАНИЙ БЕРЕГ
НАДВЕЧІРНІСТЬ МОРЯ
СВІТАНКОВИЙ ВЕРЕГ
ПРИОКЕАННЯ—ЗАХІД
НЕСМУТОК
СПОДІВАННЯ СТРІЧІ
ОСВІТЛЕНИЙ ОСТРІВЕЦЬ
НАДБЕРЕЖЖЯ
ЖДАНА ЗУСТРІЧ
ЖУРБА
ТЯЖКІСТЬ
ЧОВНИ
ОКЕАН З КВІТКАМИ: ЩО НА ДНІ ....
ВІТРЯНИЙ ВІДХІД
ПОСВІТЛЕНІСТЬ
ВІДКРИТА НАПІВНЕГОДА
ПРИБЕРЕЖНИЙ ДЕНЬ
СХІДНІЙ МІСЯЦЬ
ПОВЕРНЕННЯ
ДОЛЯ, ЩО З МОРЯ
ВІДХІД БУРІ
ПРИОЗЕРНИЙ ОБРАЗ
НАПРОТИ НЕРАДІСНОГО
ПРИХІД ХВИЛЬ
ПОСТІЙНА ТРИВОГА
ДОЧАСНІСТЬ
ОГНИК ПРИПЛИВУ
ВІДКРИТИЙ ВЕЧІР
ОКЕАН: ІНШИЙ
ТОБІ
ДЗЕРКАЛО МОРЯ
ВІДМІННІСТЬ
ВИСОКА хвиля
ОСТРІВНИЙ КРАЙ
ТЕЧІЙНІСТЬ
ПРИБУТТЯ
ПЕРЕДЧАС ОСЕНИ
ДОЖИДАННЯ ОБНОВ
САМОТНІСТЬ
ПРИБЕРЕЖНИЙ ПІВКРУГ
ВІДГОМІН МИНУЛОГО
ПРИКМЕТА ГРОЗОВИЦІ
ЗВЕРХНІСТЬ СВІТЛА
ІМЕНА КВІТОК І СТЕЖКА
ПОСТІЙНІСТЬ
БЕЗМІРНІСТЬ ВЕЧОРА
ВИСОКА ОСІНЬ
НАДВЕЧІР'Я ВЕРЕСНЯ
ВИРІШЕННЯ ОСЕНИ
РОЗЛУЧНИЦЯ—ОСІНЬ
НЕТЕПЛИЙ ПРИПЛИВ
ЗУСТРІЧ МІСЦЯ
ГОДИНА БУРХЛИВОСТИ
РУЇНИ МОРЯ
ВРАНІШНЯ СВІТЛОТА
КАМЕНІ (їх найнетривалішість) ...
ПЕРЕДКВІТНЕВЕ СВІТЛО
ПРОЗЕЛЕНЬ ВЕСНИ
ВИДНОКРУГ КВІТОК
ЗРОСТАННЯ ВЕСНИ
ВІДРОДЖЕНІ КВІТИ
НАША ВЕСНА
СВІТЛИЙ ВЕЧІР
РОЗКВІТ МОРЯ
КВІТНЕВА РОСЛИНА
ПОДИХ КВІТНЯ
ДОВІР'Я
ЗВІСТКА БУРІ
ПТАШИНИЙ ГОМІН
СВІТАНОК
НЕРАННІЙ РОЗКВІТ
ТРИВОЖНИЙ БЕРЕГ
ПРА-КРОТКІСТЬ (Вечір)
КРУГОДЕННІСТЬ ЛІТА
ПОПЕРЕДЖЕННЯ МОРЯ
ПУСТЕЛЯ
НАБЛИЖЕННЯ СВІТЛА
ПОСИЛЕННЯ ПРИПЛИВУ
НАБЛИЖЕННЯ МОРЯ
РОЗБУРХАНИЙ СТАН
ЛІТНЯ ЛІЛЕЯ
ВІКНО
ДОСВІТНІЙ ДОКІР
СПРАВДЖЕННЯ ВОДОСПАДУ....
НАДГІР'Я
ВИСОКА ХВИЛЯ
КОРАБЕЛЬНИЙ КРАЙ
ПОРИВНА ХВИЛЯ
ЗУСТРІЧ РІЧКИ І МОРЯ
РОЗВИТОК ГРОЗИ
БЛИЗКІСТЬ
ЧАЇНИЙ ЧАС
СХВИЛЬОВАНІСТЬ МОРЯ
ПРИБЕРЕЖНИЙ ВЕЧІР
МАЛЮНОК НЕГОДИ
НЕМИНУЧА ВТРАТА
ЗАХІД
ЛІТНЯ НАДБЕРЕЖНІСТЬ
ПРИБЕРЕЖНИЙ КАМІНЬ
ЖДАНИЙ ПЕРЕХІД
ПЕРЕБУТТЯ
МОЛИТОВНИЙ РАНОК
ЧАС МЕДУЗ
ПЕРСТЕНЬ
ЗМІННИЙ ОКЕАН
ПОРТРЕТ РОСЛИНОК, ЩО ЦВІТУТЬ . .
НАДРІЧНИЙ ВЕЧІР
СОНЯЧНИЙ ВОДОЗБІР
ДЕРЕВО (в сторінці)
ВИСОКОГРАННИК СТАРОВИНИ
МАЙБУТНЯ ЗГАДКА
ПОРИВНИЙ ПРИПЛИВ
ВІДЧУТТЯ З ПЕРЕДГРОЗЗЯ
НАДБЕРЕЖНА ГРЯДКА
ПОГРОЗА ХУРТОВИНИ
ДЖЕРЕЛО БІЛЯ ЧАСОВНІ
ЧАЇНИЙ ВІРШ
НАДВЕЧІРНІСТЬ
ТРИВОЖНИЙ БЕРЕГ
ЖИТТЯ ДОЛИНИ
ТОПОЛЯ
ПЕРЕДСНІЖНИЙ НАСТРІЙ
ЛИСТОПАД
ОСІННІСТЬ
ЗИМІЄ ОКЕАН
БЕРЕЗА
В ЛІТУЧІЙ ЛИСТКАМИ КНИЖЦІ
ВІДМІНА ГЛИБОЧИНИ
ВЕЧІР ЧАЙОК
ПРИСМЕРК МОРЯ
ПО КРУГУ ТИШИНИ
ГЛИБОКА ОСІНЬ
ОСТАННИЙ ЛИСТОК
ПЕРЕМІНА ЗИМИ
ДОЖИДАННЯ ВЕСНИ
ЗИМОВИЙ ДОЩ