Важко йому тепер, дуже важко, на тілі й душі – каміння. А хіба було йому легко, коли він убив Гаумата-мага і повернув Ахеменідам престол? Чи він тоді спокійно на нім сидів? Впоравшись із самозванцем, відразу ж вирушив придушувати бунтівний Вавілон.
Один чоловік, вавилонянин, на ймення Надінтобайра, син Анірі, повстав у Вавилоні, підкореному Персією. А повставши, назвав себе Навуходоносором. Військо самозванця стало на березі Тигру. Дарій підійшов до ріки з іншого боку, ріка була непроходима вбрід, і той чоловік, що проголосив себе Навуходоносором, думав врятуватися за водою. Тоді Дарій посадив одних на міхи, інших на верблюдів та коней. Ахурамазда йому допоміг. З волі Ахурамазди він перейшов Тигр, там і розбив вщент військо вавилонського самозванця. Те сталося в 24-й день місяця ассіядія. Надінтобайра, який називав себе Навуходоносором, з кількома вершниками утік у Вавилон. Тоді він пішов у Вавилон і з волі Ахурамазди взяв Вавилон, схопив самозванця і умертвив його…
Легко йому тоді було?
О, доки він усмиряв Вавилон, за його спиною повстали: Персія, Елам, Мідія, Ассирія, Єгипет, Парфія, Саттагідія, Сака… То чи легко йому тоді було?
Дарій ходив і ходив по шатру, важко ходив, похмуро, та все питав і питав себе: чи легко йому було тоді, в 522 році?
О ні. Того року він витримав 19 битв, виграв усі, ще й захопив у полон дев'ять царів. Навіть для історії велів записати на пергаменті, на шкірі та вирізьбити на скелі таке:
"Говорить Дарій-цар: Ось що я звершив з волі Ахурамазди, і звершив за один рік. Ти, який з часом прочитаєш цей напис, вір тому, що мною зроблено, не вважай це лжею".
Тож чи легко йому було тоді?
О ні, було йому тоді важко, дуже важко, але він витримав оті дев'ятнадцять битв і виграв їх усі. То чому ж зараз йому, коли він не програв ще жодної битви, чому зараз йому так важко? Так важко, як ніколи не було, важче навіть, як у той рік, коли його чекали дев'ятнадцять битв. Чому йому так важко із скіфами?.. Ходив і не знаходив відповіді.
Тоді, в 522 році, йому не снилися повержені ним царі, він тоді спав міцно, спав будь-де: в поході, навіть на місці битви, серед порубаних тіл, і спав міцно, і вранці прокидався свіжим та бадьорим. То чому зараз йому – царю царів! – заледве чи не щоночі сниться той худоребрий сак, злидар, якийсь пастух без роду-племені, якому він хтозна-коли відтяв голову?..
Чому його безстрашне, добре навчене і витривале військо, яке ніколи не знало ні втоми, ні поразки, яке за рік витримало дев'ятнадцять битв, чому воно тепер, у скіфських степах, вибилось із сил і, не провівши жодної битви, вже втратило віру в перемогу?
Запитання, запитання, запитання…
А відповіді – жодної.
Розділ десятий
Якщо розумні – здогадаєтесь самі…
Настав день, і Дарій змушений був, пересиливши власну гордість, відрядити своїх послів до невловимих скіфів. Це вже був початок поразки, хоча царські посли й мали передати скіфам таке послання:
"Дарій, цар великий, цар царів, Віштаспів син, Ахеменід, перс, син перса, арієць із арійського племені.
Ахурамазда подарував мені царство велике, багате на добрих мужів і добрих коней. Я привів добрих мужів на добрих конях до вас, скіфи. Я придушив Вавилон, Персію, Мідію, Елам, Єгипет, Парфію, Саттагідію, придушу й вас, кочовики, у вашій землі. Якщо ви сильні, якщо ви справжні мужі, а не боягузи, то вступайте зі мною у битву велику, а якщо слабодухі – то визнайте своє безсилля і прийдіть до мене із землею і водою".
Для скіфського царя Дарій велів заготовити ще й таке послання:
"Дивак! Чому ти все тікаєш і тікаєш? Якщо ти вважаєш себе сильним протистояти мені, то зупинися. Облиш своє блукання і бийся зі мною. Якщо ж визнаєш себе безсильним, то визнай мене своїм владикою і прийди до мене з поклоном, як і належить приходити рабу до свого пана".
Дарій мав гострий розум і, попри гнів свій та лють, що душили його щодень, все ж ясно усвідомлював марність такого послання. Якщо скіфи не злякалися його величезного війська і граючись водили його за носа по своїх безкраїх степах, то царських погроз і зовсім не злякаються. Все це він усвідомлював, але інакше не міг. Не буде ж він знову безцільно блукати степами, бачачи тільки хвости чужих коней? Треба ж було щось діяти, якось дістати скіфів, а він нічого кращого, крім погроз, придумати не міг. Якщо його велетенське військо не дістало скіфів, то, може, хоч посли дістануться до них?
Він сидів на коні, груди якого були забрані залізною сіткою, а голова захищена золотими пластинками, сам був у панцирі й шоломі, в центрі свого великого війська, в оточенні гвардії "безсмертних", готових кістьми лягти, а свого царя захистити навіть тоді, коли все військо виляже, але упевненості не відчував і на свої безсилі погрози скіфам надій не покладав. Надсилаючи погрози, він випрошував у них битву. Це була образа з образ, але виду він не подавав, ніби так воно й мало бути. І своїм особистим послам – знатним мужам Персії – він вкотре нагадував:
– Так і заявіть: або – або… Або хай скіфи здаються на мою милість, або хай б'ються з нами.
А сам думав: скіфи просто посміються з його послів!
Подумав так тому, що на їхньому місці він би теж сміявся.
Скіфи і справді сміялися.
Але хоч і дикі степовики, та, як приймати послів, знають, бо прийняли їх поштиво, з гідністю, завели їх до білої юрти і напоїли холодним кумисом. І в цій ввічливості теж відчувалася сила їхня. А ось із царського послання сміялися. Ні, не вголос, але очі їхні були веселі й глузливі. А сміється тільки той, хто відчуває за собою силу. Це Дарій розумів, але не міг тільки збагнути: в чому полягає сила степовиків? У війську?.. Але воно менше і не таке досвідчене, як перське. Тоді в чому?.. Хіба в тому, що вони вдома, у своїх степах, а він, перський цар, блукає тут із зав'язаними очима. Та ще, мабуть, їхня сила у мудрості й хитрості їхнього царя. О, тільки стара і досвідчена лисиця може затіяти таку війну із персами!
А відповідь його, одна відповідь на царські погрози чого варта.
"Моє становище таке, перський царю! Я і раніше ніколи не тікав зі страху перед ким-небудь, і зараз не бігаю від тебе. А чому я відразу ж не вступив із тобою у битву, я тобі охоче поясню. У нас немає городищ, які нам треба захищати. Ми не боїмося їхнього розорення і спустошення і тому не вступаємо з вами у бій. Та є у нас отчі могили. Знайдіть їх і спробуйте зруйнувати – і тоді дізнаєтесь, будемо ми битися за ці могили чи ні… Тобі ж замість дарів – землі й води – я посилаю інші дари, на які ти заслуговуєш. А за те, що ти назвав себе моїм владикою, ти мені дорого заплатиш!"