Ого та я обмінялися винуватими поглядами. Ого приніс миску для Івара, а я упустила її у море.
Тітонька Бек знизала плечима.
— Це не моїх рук справа, чоловіче. Принцу Кінросса вночі було зле. Тепер миска не придатна для приготування їжі.
Кок повернувся та глянув на Івара, який притулився до однієї з щогл, із розвиваючимся волоссям, виглядаючи дуже адаптованим та рум'яним. Він глянув на кока, у дуже величний манері.
— Мої вибачення, — сказав він піднесено.
— Тоді я повинен замісити моє тісто якимось іншим чином, припускаю, — сварливо сказав кок. І він пішов, мурмочучи, — Завжди приносить нещастя подорож із відьмою. Прокляття Самотності на всіх вас!
Здається, Тітонька Бек не почула, на щастя. Ніщо не розлючує її більше, ніж коли її називають відьмою. Вона просто піднялася та пішла униз, поправити своє волосся.
— Що таке прокляття Самотності? – стривожено запитав мене Ого, коли ми стояли серед хлопаючого одягу. Він хлопав сильніше та сильніше, оскільки вітер піднявся. Корабель заривався та хвилі шипіли навпроти палуби.
Я ніколи не чула про це прокляття, але Івар сказав:
— Очевидне. Це означає, що ти зникнеш як це зробила Земля Самотності.
Ледь слова злетіли з його вуст, коли відбулося молотіння та трясіння унизу, у супроводі хрускоту десь вище, спереду. Корабель нахилився набік та, здавалося, перестав рухатися. Через шум декількох величезних хвиль, що обмивали палубу, я могла чути, як Шеймус Хеміш викрикує прокляття на голову рульового, а рульовий реве у відповідь.
— Ти слизька, сліпа віслюкова дупа! Дивись що ти накоїв!
— Як людина може управляти, із пранням тієї жінки перед його обличчям? Все що я міг бачити, це її хлопаючи панталони!
— Я би хотіла, щоби ти не казав про те прокляття, — прокричала я Івару. – Гадаю ми врізалися у бар'єр.
— Це кок наслав прокляття, не я! – кричав він у відповідь. Він вчепився у щоглу. Ого та я зачепилися за веслувальний човен. Біля наших щиколоток плескала морська вода.
Глава 5.
Але ми не врізалися у бар'єр. Коли Тітонька Бек вискочила на палубу, все ще пришпилюючи її косу навколо голови, вона сказала:
— А, я так і подумала, виходячи з кольору моря. Ми зараз у місці загубленої землі.
Як Вчитель часто розповідав нам, є лінія з рифів та скель у морі між Логрою та Скарром, що нагадує Землю Самотності, після того, як вона розламалася та затонула під час землетрусу. Вчитель відпливав, щоб побачити на власні очі, коли був молодий, і він казав, що там цілком достатньо доказів, що колись там було заселено. Він знайшов поламані черепки посуду та рештки різьбленого житла серед скель. Моряки казали йому, що деякі з довших рифів навіть нагадують їм будинки. Ого завжди був дуже вражений цим.
— Вчитель казав нам про все це, — схвильовано сказав він Тітоньці Бек. – Він знайшов різьблену гробницю та більшість прекрасної вази. Ми можемо піти і подивитися, як ти думаєш?
— О, замовкни! Кому цікаво? – сказав Івар.
— Але я завжди дивувався… — знову почав Ого.
На цей час, Шеймус Хеміш кричав на нас, щоби усі вибралися на скелі та полегшили корабель, так щоб він міг вирівняти його на плаву, і глянути, яку завдано шкоду. Бідний корабель молотився назад і уперед, назад і уперед, із дуже загрозливим звуком, а моряки вже пірнали під мотузку із одягом, із коробками та клунками вантажу, щоб обережно спустити їх за борт. Деякі з них зупинилися та допомогли також і нам спуститися. Ого був настільки нетерплячий, що сам зістрибнув у великому звиваючомуся стрибку.
— І море біля загубленої землі завжди коричневе, через землю, — я чула, як він казав, в той час, як кок передавав мене униз, у чиїсь великі татуйовані руки.
Івар, звичайно ж, не міг дозволити Ого перевершити його. Він також самостійно зістрибнув, і приземлився, із стукотом та вивихнувши щиколотку, та скаржився на це наступну годину. А Тітонька Бек спустилася униз, так само як вона піднялася на борт, мирно їдучи верхи на іншому моряку.
— Не буде там жодного пошкодження, — сказала вона мені, поки нас несли поряд. – Вони що, не довіряють тому, як я можу захистити корабель на якому подорожую?
Моряк, що ніс, вивантажив її за скелями у дуже виразний — "без коментарів" спосіб. Я пройшла туди, де вона була, і виявила, що ми врізалися у доволі великий острів, піщаний та скелястий та занедбаний під дивним тьмяно бузковим небом. Спереду було декілька скель, десь висотою з ріст Ого і, над ними, здавалося, росло декілька дерев.
— Ми можемо розвідати? – нетерпляче запитував Ого. – Як довго ми будемо тут?
— Зараз гляну, — сказала Тітонька Бек.
Я подивилася назад, на бідолашний корабель, коли Тітонька Бек кликала Капітана. Ось він, лежить боком і молотиться, молотиться поміж двох зубців скали, і висить там із кольоровим одягом. Дуже недостойний. Шеймус Хеміш був зайнятий, розміщуючи вітрила, але він прокричав у відповідь, що у нас є година. І він сказав коку та іншому моряку піти із нами.
— Я залишуся тут, — сказав Івар. – Моя щиколотка дійсно болить.
Ми залишили його сидіти на скелі, оточеного жовтою морською піною, у той час як ми вилазили на круті скелі. Я була досить нетерплячою, так само як Ого. Вчитель казав нам, що землетрус трапився більше тисячі років тому і, наскільки я знала, я не бачила нічого настільки старого. Тітонька Бек була, як завжди, серйозна та стримана, але мені здавалося, що вона вибирається на скелі так само нетерпляче, як і решта нас. Це був один з найлегших підйомів у моєму житті, хоча я маю визнати, що моя гарна сукня трохи постраждала в дорозі.
На середині шляху, Ого сказав:
— Гей! А це що? – і підібрав щось, що виглядало як велика поламана кришка від каструлі. Здається, вона була зроблена з дуже старої чорної шкіри. Ми всі зібралися на розсипчастому виступі, щоб оглянути це. Ви все ще могли побачити, що на ній були видавлені візерунки.
Тітонька Бек тільки-но взяла річ, щоб роздивитися візерунки на світлі, коли біля нас з'явився, кульгаючи, Івар.
— Ого, — сказав він. – Передбачається, що ти мій служник. Передбачається, що ти залишаєшся зі мною. Ти знаєш, що я пошкодив мою щиколотку. Що ти робиш, гуляючи та підбираючи ні до чого не придатні старі заслони?