Отелло
Тоді пробачте...
Я вас вважав за шльондру венеційську,
Що спритно вийшла за Отелло...
(Кличе)
Пані!
Що маєте ви службу протилежну,
Аніж святий Петро, й стережете
Ворота пекла!
Входить Емілія.
Ви, ви, ви! Так, ви!
Скінчили ми; ось гроші вам за труд.
Мені, будь ласка, двері відімкніть
І зав'яжіть собі язик.
(Виходить)
Емілія
Мій боже!
Що він собі надумав, наш володар?
Що сталося, синьйоро дорога,
Що з вами?
Дездемона
Наче я в півсні...
Емілія
Синьйоро!
Що сталося з господарем, моїм?
Дездемона
Із ким.?
Емілія
З господарем моїм, синьйоро.
Дездемона
Хто ж твій господар?
Емілія
О синьйоро люба,-
Той самий, що і ваш!
Дездемона
Мого нема...
Не говори, Еміліє, до мене.
Я плакати не можу; слів бракує...
Немає сліз, і слів нема, крім сліз...
Прошу, покрови шлюбні постели
Мені на ліжко на ніч, не забудь...
І муж хай прийде твій.
Емілія
Оце так зміна!
(Виходить)
Дездемона
Належна шана жінці, що й казати!
І чим дала я хоч найменший привід
До найдрібнішої підозри мужу?
Повертається Емілія з Яго.
Яго
Синьйоро, що бажаєте? Щось сталось?
Дездемона
Не знаю як почати... Хто дітей
Малих береться вчити, той повинен
Робити це і лагідно, і легко...
Отак би міг і він мені легенько
Лиш дорікнути,— я ж таки дитя...
Яго
Та що таке тут сталося, синьйоро?
Емілія
Повією назвав її синьйор!
Він сипав тут такі слова огидні,
Які над силу серцю!
Дездемона
Чи варта я такого слова, Яго?
Яго
Якого слова, милостива пані?
Дездемона
Того, яким тут муж назвав мене...
Емілія
Синьйор її повією назвав!
Таж слів таких не буде говорити
Своїй любасці навіть п'яний, ланець!
Яго
Та за що ж він?
Дездемона
Не знаю; тільки знаю: я — не та,
Чим він мене назвав...
Яго
Ну, годі-бо! Не плачте. Що за день!
Емілія
Невже на те відмовила вона
Таким шляхетним, славним женихам,
Лишила батька, друзів, рідний край,
Аби її повією назвали?
Та кожен би заплакав гірко з горя!
Дездемона
Така у мене доля нещаслива...
Яго
Нехай він буде проклятий за це!
І як таке найшло на нього?
Дездемона
Знає
Єдиний бог!
Емілія
Я дам себе повісить,
Якщо на неї наклепу не звів.,
Бажаючи здобуть досаду вищу,
Якийсь запеклий лиходій, якийсь
Гидкий нероба, спритний підлабузник,
Якийсь шахрай, огидний і лестивий!
Коли не так — нехай мене повісять!
Яго
Пхе! Ні, таких людей нема на світі;
Це неможливо.
Дездемона
А як є такий —
Хай бог йому простить!
Емілія
Ну, ні! Не так!
Нехай йому мерщій прощає зашморг!
І пекло хай всі кості обгризе!
За що Отелло так узвав її?
Із ким вона бувала вкупі? Де?
Коли? І як? Де та нагода слушна?
Якийсь мерзотник мавра обдурив!
О небо! Викрий ти цю людську погань
І бич вложи у кожну чесну руку,
Щоб гнати голими таких падлюк
По всій землі, зі сходу і на захід!
Яго
Тебе на вулиці почують. Цить!
Емілія
Ат! Тьху! Щоб він пропав! Такий паскуда
І вас колись так само з глузду збив,
Що ви мене до мавра ревнували!
Яго
Та ти здуріла! Годі! Забирайся!
Дездемона
О добрий Яго! Що мені робити,
Щоб мужа привернути знов до себе?
Підіть до нього, добрий друже мій!
Клянуся вічним сонцем, я не знаю,
Не відаю, як втратила його...
Я на колінах... Як його любов
Образила я думкою чи ділом;
Якщо ці очі, вуха й почуття
Заполонилися хоч раз кимсь іншим;
Якщо його я не люблю й тепер,
Як і раніш любила, і довіку
Любитиму його, хоч би зі мною
І розлучився він,— нехай тоді
Навік з душі моєї зникне радість!
Зробить багато може людський гнів,
Та гнів мого Отелло тільки може
Життя мені зламати, а кохання
Не заплямує і не вирве з серця!
Мені так тяжко мовити "повія"...
Гидка його образа, а зробитись
Тією, що це слово означає,
Я не змогла б за всі скарби на світі!
Яго
Я вас прошу, синьйоро, заспокойтесь.
Поганий настрій в нього. Непокоять
Його державні справи. А на вас
Він гнів зганяє.
Дездемона
Коли б то тільки так!
Яго
Це так. Ручуся.
Сурми.
Ви чуєте? Сурмлять вже на вечерю!
Чекають вас посли венеціанські.
Ідіть до них. Не плачте — буде добре!
Дездемона й Емілія виходять.
Входить Родріго.
Ну, що, Родріго?
Родріго
Мені здається, що ти поводишся зі мною не так, як слід.
Яго
Чого це?
Родріго
Щодня ти вигадуєш якусь нову причину, ти хитруєш зі мною, Яго, і (як мені тепер здається) більше віддаляєш від мене всяку надію, ніж наближаєш мене до здійснення моїх бажань. Ні, я довше не хочу цього терпіти; до того я ще не вирішив, чи можна пробачити тобі все те, що я, як дурень, уже витерпів через тебе.
Яго
Може, ти вислухаєш мене, Родріго?
Родріго
Та я вже й так надто багато слухав; твої слова й діла не в ногу йдуть, між ними немає ніякого зв'язку.
Яго
Ти звинувачуєш мене дуже несправедливо!
Родріго
Ні, справедливо. Маю для того поважні підстави. Я протринькав усі мої гроші. А з тих коштовностей та самоцвітів, які я передав тобі для Дездемони, й половини вистачило б, щоб спокусити навіть черницю. Ти мені сказав, що вона прийняла їх, і подав мені надію на її прихильність і на скоре здійснення моїх надій та бажань; проте я ще й досі нічого не бачу.
Яго
Добре. Ну, далі. Дуже добре!
Родріго
"Дуже добре"! "Ну, далі". Я далі так не можу, чоловіче! Зовсім не дуже добре. Паскудно, а не добре, їй же богу! Я починаю помічати, що мене дурять!
Яго
Дуже добре!
Родріго
А я тобі кажу, що зовсім не дуже добре! Я сам з'ясую все з Дездемоною: якщо вона поверне мені мої коштовні подарунки — я відмовлюся від моїх любовних запобігань і покаюся в моїх незаконних домаганнях; а якщо ні — будь певен, що я вимагатиму сатисфакції від тебе.