Саймон провів рукою по чолу й спробував поводитися так, наче в тому, що він побачив, немає нічого дивного. Зрештою, це — Земля, а тут усе дозволено, коли того вимагають інтереси комерції.
— А є тири, де стріляють у чоловіків? — запитав він.
— Звісно, — відповів завідувач. — Але ж ви не мисливець за чоловіками, чи не так?
— Звичайно, ні!
— Ви з іншої планети?
— Так. А як ви дізналися?
— З костюма. Він завжди про все говорить. — Товстун заплющив очі й заговорив протяжно: — Ставайте, ставайте сюди, убийте жінку! Не стримуйте своїх імпульсів! Натисніть курок, і ви відчуєте, як застарілий гнів залишає вас! Це краще, ніж масаж! Краще, ніж горілка! Ставайте, ставайте — убийте жінку!
— А ви так і залишитесь мертвою, якщо вас уб'ють? —запитав Саймон одну з дівчат.
— Не меліть дурниць, — сказала дівчина. —Але куля...
— Буває й гірше, — додала дівчина, знизавши плечима.
Саймон хотів запитати, що може бути гірше, але завідувач перехилився до нього через стійку й сказав довірливим тоном:
— Слухай, хлопче. Поглянь, що в мене є.
Саймон заглянув за стійку й побачив невеликий автомат.
— І ціни смішні, — сказав завідувач. — Я дам тобі постріляти з автомата. Стріляй, куди хочеш, можеш рознести вщент усе обладнання, зрешетити стіни. Сорок п'ятий калібр, отакенна діра від кожної кулі. Коли стріляєш з автомата, то справді відчуваєш стрілянину.
— Нецікаво, — твердо сказав Саймон.
— Можу запропонувати гранату, навіть дві, — сказав завідувач. — Звісно, осколкові, якщо ти справді хочеш.
-Ні.
— За невеликі гроші, — сказав завідувач, — ти можеш застрелити навіть мене, якщо вже в тебе такий смак, хоча, гадаю, це тебе не зацікавить.
— Ні! Ніколи! Це жахливо! Завідувач поглянув йому просто у вічі:
— Не маєш настрою? Гаразд. Мій заклад відкрито цілодобово. Побачимося згодом, хлопче.
— Ніколи! — сказав Саймон, виходячи з тиру.
— Ми чекаємо на тебе, любий! — вигукнула вслід йому одна з жінок.
Саймон підійшов до стійки з напоями і замовив склянку кока-коли. Він помітив, що руки його тремтять. Зусиллям волі змусивши себе заспокоїтись, почав попивати напій. Саймон нагадав собі, що не варто судити про Землю за нормами поведінки на власній планеті. Якщо людям тут подобається убивати й жертви не заперечують, то чого протестувати? Чи, може, слід?
— Привіт, хлопче! — почув він збоку голос, який вивів його зі стану замисленості.
Саймон обернувся й побачив коротуна із серйозним і багатозначним виразом обличчя, що стояв поруч, потопаючи у плащі, який явно був завеликий йому.
— Нетутешній? — запитав коротун.
— Так, відповів Саймон. — А як ви дізналися?
— По черевиках. Я завжди вгадую по черевиках. Як тобі подобається наша планета?
— Вона трохи незвична, — обережно сказав Саймон. —Я хочу сказати, що не сподівався... тобто...
— Звісно, — сказав коротун. — Ти ідеаліст. Це видно одразу, варто лише поглянути на твоє чесне обличчя, друже. Ти прибув на Землю з певною метою. Я вгадав?
Саймон кивнув.
— Я знаю твою мету, — продовжив коротун. — Ти хочеш узяти участь у війні, яка врятує світ. Ти прибув саме туди, куди треба. У нас постійно тривають шість основних воєн, і кожний може в будь-який момент зіграти важливу роль в одній із них.
— Вибачте, але...
— Саме у цю мить, — проникливо сказав коротун, —пригноблені робітники Перу ведуть запеклу боротьбу з корумпованою і прогнилою монархією. Участь однієї людини може схилити шальки терезів на їхню користь!
Ти, друже, можеш стати цією людиною! Ти можеш бути запорукою перемоги соціалізму!
Побачивши вираз обличчя Саймона, коротун швидко виправився:
-Але можна навести чимало аргументів на користь освіченої аристократії. Мудрий старий король Перу (король-філософ у найглибшому платонівському розумінні цього слова) теж відчуває гостру потребу у твоїй допомозі. Його найближче оточення — науковці, гуманісти, національна гвардія, дворянство та лояльні селяни — потерпають від жахливих утисків соціалістичних заколотників, підтримуваних з-за кордону. Одна людина...
— Мене це не цікавить, — сказав Саймон.
— У Китаї анархісти... —Ні.
— Може, ти віддаєш перевагу комуністам у Вельсі? Чи капіталістам у Японії? Чи тебе приваблюють дрібні групи, скажімо, феміністи, прихильники заборони абортів чи спиртного або введення у вільний обіг срібних монет? Можемо влаштувати...
— Я не хочу війни, — сказав Саймон.
— Мені зрозуміла твоя відраза, — сказав коротун і швидко закивав головою. — Війна — це страхіття. У такому разі ти прибув на Землю заради кохання.
— Як ви довідалися? — запитав Саймон. Коротун скромно посміхнувся.
— Кохання й війна, — сказав він, — основні продукти земної комерції. Упродовж століть вони незмінно дають нам солідний дохід.
-А дуже важко знайти кохання? — запитав Саймон.
— Прямуй у бік центру, це за два квартали звідси, —жваво відповів коротун. — Проминути неможливо. Скажеш, що тебе прислав Джо.
— Не може бути! Як це можна отак вийти й...
— А що ти знаєш про кохання? — запитав Джо.
— Нічого.
— Отож-бо, а ми знаємося на цій справі.
— Я знаю лише те, що сказано у книгах, — сказав Саймон. — Пристрасть під божевільним місяцем...
— Авжеж, тіла, що сплелися одне з одним на морському узбережжі.
— Ви читали цю книгу?
— Це звичайна рекламна брошура. Мені треба йти. За два квартали звідси, не проминеш.
І чемно вклонившись, Джо зник у юрбі.
Саймон допив кока-колу й попрямував Бродвеєм у бік центру. Його збентежили слова коротуна, але він вирішив не робити передчасних висновків.
Дійшовши до 44-ї вулиці, він побачив величезну яскраво освітлену неонову вивіску. На ній значилося: "КОРПОРАЦІЯ "КОХАННЯ ".
Дрібнішими неоновими літерами було написано: "Працюємо цілодобово!"
І ще нижче: "На другому поверсі".
Саймон насупився ще більше, страшна підозра спала йому на думку. Але все ж він піднявся сходами й увійшов до невеликої зі смаком умебльованої приймальні. Звідти його спрямували в довгий коридор, вказавши номер потрібної кімнати.
У кімнаті сидів симпатичний сивочолий чоловік, він підвівся із-за вражаючих розмірів письмового столу, простягнув Саймонові руку й сказав:
— Вітаю! Як справи на Казанзі?
— Як ви дізналися, що я з Казанги?