Всі троє обмінювались швидкими дружелюбними поглядами. Незважаючи на те, що всі вони займали різне становище у суспільстві, вони почували себе товаришами по багатству, членами великої франкмасонської ложі, що об'єднує всіх власників, всіх тих, у кого в кишенях дзвенить золото.
Диліжанс рухався так повільно, що на десяту годину ранку не проїхав і чотирьох льє. Тричі чоловікам доводилось на підйомах сходити і йти пішки. Пасажири почали хвилюватися, бо снідати передбачалося в Тоті, а тепер уже втратили всяку надію дістатись туди раніше ночі. Кожен визирав у вікно, сподіваючись побачити який-небудь придорожній шинок, як раптом карета застряла в наметі, і на те, щоб визволити її звідти, пішло аж дві години.
Апетит посилювався, тривога зростала, а по дорозі не зустрічалось жодної харчевні, жодного шиночка, бо наближення пруссаків і відхід зголоднілих французьких військ нагнали страх на власників усіх торговельних закладів.
Чоловіки бігали за провізією на ферми, що зустрічалися їм дорогою, але не могли купити там навіть хліба, бо недовірливі селяни приховували свої запаси, боячись зголоднілих солдатів, які силою відбирали все, що попадалось їм на очі.
Коло першої години дня Луазо заявив, що відчуває в шлунку зовсім вже нестерпну порожнечу. Всі давно вже страждали не менше за нього; жорстокий голод, що все збільшувався, відбив усяку охоту до розмов.
Час від часу хто-небудь з пасажирів починав позіхати; майже одночасно за ним позіхав другий, і, відповідно до свого характеру, вихованості, суспільного стану, кожний по черзі відкривав рот, хто голосно, хто беззвучно, швидко затуляючи рукою зяючий отвір, з якого йшла пара.
Пампушка кілька разів нахилялась, ніби шукаючи щось під своїми спідницями. Та, після хвилинного вагання, вона поглядала на сусідів і знову спокійно випростувалась. Обличчя в усіх були бліді й насуплені. Луазо запевняв, що заплатив би за маленький окорок тисячу франків. Його дружина зробила заперечливий рух, але потім заспокоїлась. Розмови про марно розтринькані гроші завжди завдавали їй справжньої муки, вона навіть не розуміла жартів на цю тему.
— А й справді, я ніби сам не свій, — промовив граф. — Як це я не подбав про їжу?
Кожен в думках дорікав собі за те саме.
Проте у Корнюде виявилась ціла фляжка рому; він запропонував її пасажирам; всі холодно відмовились. Лише Луазо згодився випити один ковток і, повертаючи фляжку, подякував:
— Але й добре ж! Гріє і заглушає голод.
Алкоголь привів його в хороший настрій, він запропонував зробити так, як на судні, про яке співається в пісеньці: з'їсти найжирнішого з мандрівників. Добре виховані особи були шоковані цим побічним натяком на Пампушку. Панові Луазо не відповіли; тільки Корнюде посміхнувся. Черниці перестали бурмотіти молитви і, заховавши руки в широкі рукава, сиділи не рухаючись, вперто не підводячи очей і, безумовно, приймаючи як випробування послану їм небом муку.
Нарешті, годині о третій, коли навкруги була безмежна рівнина без жодного села, Пампушка швидко нагнулася і витягла з-під лавки великий кошик, покритий білою серветкою.
Спочатку вона вийняла звідти фаянсову тарілочку і срібну чарочку, потім велику миску, де застигло в холодці двоє курчат, порізаних на шматки; у кошику видно було ще й інші смачні речі: пироги, фрукти, ласощі й інша провізія, приготовлена з таким розрахунком, щоб харчуватись три дні, не користуючись трактирною їжею. Поміж пакунків з провізією виглядало чотири шийки пляшок. Пампушка взяла крильце курчати й делікатно почала їсти, закушуючи маленькою булочкою, що зветься в Нормандії "регентською".
Всі погляди були скеровані на неї. Скоро в кареті рознісся апетитний запах, від якого роздувалися ніздрі, в роті з'являлась слина й нестерпно зводило щелепи біля вух. Презирство дам до "цієї дівки" перетворилося в лютість, в шалене бажання вбити її або викинути геть з диліжанса в сніг, разом з її чарочкою, кошиком і провізією.
Але Луазо пожирав очима миску з курчатами. Він сказав:
— Оце розумно! Мадам передбачливіша за нас. Є люди, які завжди про все подумають.
Вона обернулась до нього.
— Чи не бажаєте, пане? Не так-то легко постати з самого ранку.
Луазо вклонився.
— Слово честі, я не відмовлюсь, я вже не витримую. На війні, як на війні, чи не так, мадам?
І, глянувши навколо себе, він додав:
— В такі часи дуже приємно зустріти людину, яка може тобі допомогти.
Він розгорнув на колінах газету, щоб не забруднити штани, кінчиком ножа, який завжди лежав у нього в кишені, зачепив курячу, ніжку, всю в холодці, і, відриваючи зубами шматки, почав жувати з таким неприхованим задоволенням, що по всій кареті прокотилось важке зітхання.
Тоді Пампушка скромним і лагідним голосом запропонувала черницям розділити з нею трапезу. Обидві негайно згодились і, не підводячи очей, пробурмотівши якусь подяку, почали швидко їсти. Корнюде теж не відмовився від угощення сусідки, і всі вони, разом з черницями, утворили щось подібне до столика, порозстелювавши на колінах газети.
Роти безперервно розтулялись і затулялись, шалено жували, уминали, поглинали. Луазо в своєму кутку трудився щосили і пошепки вмовляв дружину наслідувати його приклад. Вона довго опиралася, але потім, відчувши спазму у шлунку, здалася. Тоді чоловік у витончених виразах спитав у "чарівної супутниці", чи не дозволить вона запропонувати маленький шматочок пані Луазо. Пампушка відповіла:
— Та звичайно, пане.
І, люб'язно посміхаючись, простягла миску.
Коли відкупорили першу пляшку бордо, сталося маленьке замішання: був тільки один бокал. Його почали передавати одне одному, витираючи кожен раз. Тільки Корнюде, як галантний кавалер, доторкнувся губами до того місця, яке було ще вогким від губів сусідки.
Граф і графиня де-Бревіль, так само як і подружжя Карре-Ламадон, оточені людьми, які так жадібно їли, задихаючись від пахощів їжі, відчували ті страшенні муки, які дістали назву Танталових. Раптом юна дружина фабриканта так важко зітхнула, що всі обернулись; вона зблідла, як сніг, що лежав на полях, очї її заплющились, голова схилилась; вона знепритомніла. Чоловік її страшенно перелякався і став благати всіх допомогти їй. Всі розгубились, але старша з черниць, підтримуючи голову хворої, піднесла до її губів бокал Пампушки і примусила проковтнути кілька крапель вина. Гарненька дама поворухнулась, розплющила очі, посміхнулась і завмираючим голосом промовила, що тепер їй зовсім добре. Але, щоб непритомність більш не повторилась, черниця примусила її випити повну склянку бордо, додавши: