— Вижну два-три снопи, витовчу зерно, змелю на жорнах, аби тілько покуштувати хлібця святого.
Вечоріло. Я ще з одним хлопцем вертав з поля від сіна. Йдемо стежкою поміж жита, розмовляємо, аж глянь — перед нами щось повзе та шелестить. Підбігаємо ближче — а се старий Онопрій. Нажав три снопи жита, поклав один на голову, другий на одно плече, а третій на друге, згорбився вдвоє і лізе додому. Снопи великі, жито вродливе, так що колосся аж землею за ним тягнеться. Ідемо за ним, розмовляємо, жартуємо, і все то один, то другий, ніби ненавмисне, стане йому на колосок. А у нього й на тілько сили нема, аби відірвати колосок від стебла; за кождим разом стане і, не обертаючися, жалібно спокійним голосом говорить:
— Ей, хлопчики, та дайте спокій! Адже се хлібець святий!
Жаль нам його стало, ми перестали йому збитки робити, а далі я сказав:
— Дайте, татусю, я вам занесу ті снопи до хати!
— Ні, синку, вже я сам!
Провели ми його аж до хати. Жінки його не було дома, двері були засунені зсередини. Поки ми найшли деревляний ключ під стріхою, поки відімкнули двері, Онопрій стояв, усе ще держачи снопи на собі. А коли двері отворилися, він якось прожогом кинувся досередини, та спотикнувся на порозі і тихенько, разом зі снопами, впав на землю. Так, немовби присів. І тихо. Снопи вкрили його.
— Що вам, татусю? — питаємо знадвору.
Не.відповідав. Вбігли ми до сіней, відкинули снопи, а він лежить на землі, лицем вниз, неживий.
Не дочекав покуштувати свобідного хліба...
____________________
* Скоріше, хаме, скоріше! (польськ.)—Ред.
* Вставай, ледацюго! (польськ.) —
* Що це? (польськ.) — Ред.
* Підійми і подай сюди! (польськ.) — Ред.
* Що? Хліб? (польськ.) — Ред.
* На, маєш! Іди до корчми! Купи собі хліба! І зараз же виходь до роботи! (польськ.) — Ред.