— Збирайся на смерть.
М а р и н а (спокійно). А тато зібрався зустрічати вас.
О д н о о к и й (обдивляється). Хто такий... тато?
С т у п а й. Українець.
О д н о о к и й. Це по формі. А в душі хто?
С т у п а й. Українець...
М а р и н а (спокійно). Душею учитель.
О д н о о к и й (похмурий виходить. До кошлатої шапки). Інтелігенція. Двері були незаперті. Крикни по цепі, щоб не займали!
Ш а п к а (на весь голос, щоб почули на сходах і на вулиці). Перекажи там по цепі — інтелігенції покєда не займай!
16
Ідуть по сходах вище. О д н о о к и й читає на дверях Пероцьких мідяну табличку. Читає тихо, по складах. Раптом до Шапки й Кожушка:
— Стій! Замри!.. (Пошепки). Генерал-майор Пероцький. Генеральний враг, братишки, га! (Припадає ухом до дверей). По диханію чути — двоє. (Тихо стукотить).
А н е т (одними губами). Не ходіть, Мате!
П е р о ц ь к и й (тихо). А може, це Жоржик? Може, А н д р е?.. (Чуйно прислухається. Затуляє годинничка на руці в Анет). Хто?
О д н о о к и й. Судьба!
Ш а п к а (не витримав, на весь голос). Судьба-кокетка! Одчиняй!
О д н о о к и й цитькає на нього.
А н е т. Зараз! Ось ключа знайду... (Губами до Пероцького). Тікаймо!
П е р о ц ь к и й. Куди?
А н е т. В Росію.
П е р о ц ь к и й. В Росію із Росії... Значить, Росії нема! (Іде за Анет у затильні двері).
Трошки згодом партизани вибивають двері.
О д н о о к и й. Невже ж, братишки, од Судьби утік? (Обшукує квартиру).
17
Квартира Ступаїв.
С т у п а й. Ні, я, мабуть, буду за соціалізм.
М а р и н а (не розуміючи). Себто?
С т у п а й. Принаймні по-українському звернувся: "Збирайся на смерть", а не "Готовься к смерти". Матрос! А генерал П е р о ц ь к и й скоріш сам собі смерть заподіє, ніж промовить слово українське. Ні, найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському говорить.
М а р и н а . Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
С т у п а й. Одним словом, я за соціалізм!
М а р и н а . Милий ти мій комік!
С т у п а й. За соціалізм, за вітри, нехай і північні, аби тільки вони видули, аби тільки вивіяли з наших козацьких степів...
М а р и н а . Ну, кого, наприклад?
С т у п а й. Пероцьких, наприклад! Сам буду дути, вітрові помагати, отак, отак. (Дме ротом).
18
П е р о ц ь к и й на порозі:
— Вибачте, але мене шукають повстанці. Я тікаю. Можна?
С т у п а й (сердито). Тікайте! Давно пора!
П е р о ц ь к и й. До вас.
С т у п а й. До мене?
Десь вдарились двері. Брязнуло рушницею.
Г о л о с О д н о о к о г о. Невже ж утік? Генеральний ваш ворог? Шукай! На небо лізь, під землю — шукай!
Г о л о с Ш а п ч и н. Постав на всіх дверях до самого моря сторожу!
П е р о ц ь к и й. Од смерті, од судьби можна?
С т у п а й (повагавшись). Будь ласка.
М а р и н а (до Пероцького). Де А н д р е?
П е р о ц ь к и й. Не знаю! Все пропало!
М а р и н а збирається йти. Напинається простенькою хусткою. Дивиться в люстро.
19
Біля входу в будинок Пероцького становиться сторожа. Розкладають вогнище. Двоє підводять А н д р е. Він без шапки.
К о н в о й. Тут товариш Судьба? Сторожа. Тут. А що? Конвой. Таж пардона привели. Сторожа. Прибийте до стінки! Конвой. Каже, що втік од білих і має секрет. Сторожа (оглянувши А н д р е). Гляди, громадянчику, бо Судьби не обманеш!
А н д р е ведуть.
20
Грюкають у двері до Ступаїв. Виходить М а р и н а .
К о н в о й. Тут десь Судьба... Командуючий!
М а р и н а . Він там, нагорі. У генераловій квартирі. Та ось я вас доведу! (І веде). Командуючий шукає генерала. Генерал утік. А ви не знаєте часом, товариші, товариша Юги?
К о н в о й. Ні! Такого щось не чули.
М а р и н а . Як же! Він теж за більшовиків. Жаль! Ну та я його розшукаю і пришлю до вас.
21
Я підходжу до сторожі:
— Може, ви скажете, де командир переднього партизанського загону...
Сторожа мовчки і підозріло оглядає мене.
Де можна знайти Судьбу?
С т о р о ж а. Дуже любопитний. Ти хто такий?
Я. Я посланець од ревштабу, від Г а м а ря. (Показую пакетика).
Мені показують нагору.
22
Поминаю варту. Іду сходами. Раптом чую;
— Вибачте!
Оглядаюсь — вона. Близько. Навіть одступаюсь — так близько. Чую, як у крові вибухає музика (з "Патетичної"), колихають заграви-акорди. Стихло. Голубіють очі.
Вона. Де б з квітами назустріч, а я, бачте, з просьбою. Можна?
Я вслухаюсь в її голос. Мовчу.
Покласти на вашу тріумфальну путь? Мою просьбу?
Я вже по-дурному мовчу.
Вона вас не запинить. Обминете — то підете, потопчете — теж підете.
Я. А як я підніму її?
В о н а. Однесіть до поета, що писав мені листа. Він ще живий?
Я. Живий?
В о н а. Скажіть, і мчить конем степами? Дороги у вітрів питає? Про дівчину не забув?
Я. Не забув і не забуду. Але він мчав на паличці. Жив мріями. Жив у минулому. Тепер він хоче жити днем прийдешнім. Пересідає на коня.
В о н а. На якого?
Я. На якого?.. На огняногривогої У революції їх багато.
В о н а. Перекажіть, що на його ждала і жде біля української криниці самітна українська дівчина. Він зверне до неї хоч на годину з дороги? Приїде?
Я. Так!
В о н а. Перекажіть, що дівчина самітна жде, але не сама. З нею виглядає стара рідна ненька. Виглядає синів своїх із солдатів на вороних, на козацьких конях...
Я. Ці коні вже в музеї.
В о н а (спалахнула). Ці наші коні у когось на припоні! Прикуті!. За чужим замком! Іржуть! Дороги просять!.. Невже не чуєте? Невже, скажіте, вам чужа найрідніша і свята ідея національного визволення?
Я. Я "за", але...
В о н а. Без "але"! Невже для вас зотліла свячена корогва Богдана, Дорошенка, Мазепи, Калниша і Гонти?
Пауза.
23
Повз нас проходять двоє. Один хвалиться:
— Я за Інтернаціонал, Микешо! І щоб ти знав, за всі мови! Бо всі мови хочу знати і вже трошки знаю.
М и к е ш а. Ану?
П е р ш и й. Що ну? Гранд-отель, це тобі що? Орієнбанк, скажи? Аргарний? А націоналізацея?.. Прескурант, це тобі що? Гарнітур? Бомонд?.. А рекви-зицея? Пролетарьят, це й ти знаєш — клас, ну а нацея?
М и к е ш а. Це й буде нацея.
П е р ш и й. Ну, нацея — це, правда, нацея. А панацея тоді що? Прогрес? Чи, скажім, антракт?
М и к е ш а.Ацеж що?
П е р ш и й. Що?.. Крути революцію без антракту, от що!
24
В о н а. Скажіть, ви теж за цей Інтернаціонал?