Несподівано й гомін, і скакання вщухли. З переляку всі поприсідали, кидаючи очима, куди відступити. Тоді поміж гурт увійшов Червоноок. Усі з жаху сахалися від нього. Але він нікого не скривдив. Він був уже їхній. Слідом за ним, ступаючи кривими, жилавими ногами й спираючись на землю пальцями рук, ішла стара самиця з породи Деревиків — його остання жінка, Червоноок сів у середині кола. Ось зараз, пишучи оце, я як живого бачу його, похмурого, з запаленими очима; він обводить ними коло Деревиків, згинає свою страшнючу ногу й скарлюченими пальцями чухає собі черево. Це — Червоноок, це — атавізм.
« Первый Предыдущая Страница 31 из 31