— Ось де винце, Генрі! — промовив Главер.— Старіше за мене разів у півтора. Мій батько дістав його в подарунок від старого
2*
35
сміливця Краббе, фламандського механіка,— того, що так хоробро захищай Перт яри недоліткові Давиді Другому. Нам, рукавичникам, завжди е що робити у війну, хоч ми й причетні до неї менше, ніж ви, хто працює з залізом та крицею. А мій батько зробив старому Краббе одну послугу. Колись я тобі розкажу, як і скільки років ці бутлі довелося переховувати під землею, щоб їх не познаходили оті грабіжники з Півдня. Тож давай вип'ємо по келиху за упокій душі мого шановного батька! Нехай господь простить йому всі гріхи! Дороті, пом'яни й ти з нами мого батька, а тоді йди до себе на горище. Я бачу, голубко, ти вже нашорошила вуха! Але мені треба сказати моєму названому синові щось таке, чого ніхто, крім нього, не повинен чути.
Дороті перечити не стала; вона досить хвацько вихилила до дна келих, чи, скоріше, кубок, і, як і наказав господар, пішла до своєї спочивальні. Друзі лишилися самі.
— Мені боляче,— почав Саймон, знов наливаючи вина собі й гостеві,— до глибини душі боляче, що моя дочка так по-дурному затялась і край. Та здається мені, друже Генрі, що ти ще й сам можеш усе поправити. Навіщо тобі, приходячи сюди, брязкати мечем та кинджалом, коли дівка з дурної голови не може їх бачити? Хіба ти забув, що ви посварилися з нею навіть перед твоїм останнім від'їздом із Перта, бо тобі конче хотілося ходити не так, як усі шановні й мирні громадяни, а при зброї, немов оті ниці джекмени 1 на службі у вельмож? Звісно, й порядним городянам нерідко доводиться брати зброю на заклик міського дзвону, коли він зве нас виступити у військових обладунках.
— Ох, добрий мій батьку,— зітхнув Генрі,— я ні в чому не винен. Ледве сплигнувши з коня, я одразу поспішив сюди сказати, що вернувся. Я думав спитати у вас, коли ваша ласка, поради, як мені стати на цей рік Валентином панни Катаріни. А пані Дороті повідомила, що ви пішли до Чорних Братів2 на службу божу. Подамся, думаю, і я туди: і одну з вами відправу послухаю, і — нехай просгять мені богородиЦя і святий Валентин! — погляну на ту, яка про мене й згадувати не хоче... А як заходили ви до церкви, я помітив кількох небезпечних на вигляд чоловіків : вони про щось змовлялися й позирали на вас і на Катаріну. Серед них був і сер Джон Раморні, я його зразу впізнав, хоч він і переодягся, натяг на око оксамитову пов'язку й накинув зверху плащ, мов у слуги. От я і вирішив, батько Саймон, що для бійки ви вже застарі, а отой нащадок горян ще надто зелений, тож піду я, думаю; тихенько вслід за вами. Тою цяцькою, що висить у мене
1 Тобто люди, що носять солдатські куртки й бойові обладунки (прим. авт.).
2 Тобто до ченців-домініканців.
при боці, я б хутко наставив на розум кожного, хто потурбував би вас по дорозі додому, будьте певні. А потім, як пам'ятаєте, ви самі побачили мене і проти моєї волі затягли до себе. Якби не ви, повірте, я б і на очі не показався вашій дочці, поки не вбрався б у нову куртку, пошиту за останньою модою в Беріку. Не з'явився б я перед Катаріною і при зброї, якої вона так не любить. Хоча, сказати правду, через усякі непорозуміння я нажив собі стільки смертельних ворогів, що в усій Шотландії нікому так, як мені, не випадає ходити вночі без зброї.
— Дурне дівчисько про це й не думає,— сказав Саймон Гла-вер.— їй ніколи й на розум не спадає, що в нашій рідній, любій Шотландії кожен вважає своїм привілеєм і обов'язком самому помщатися за свої кривди; Але, Гаррі, хлопчику мій, дозволь закинути й тобі докір: нащо ти береш її балачки так близько до серця? Я ж бо сам бачив, який ти сміливий з іншими дівчатами. То чого ж ти перед Катаріною одразу нишкнеш, наче в тебе язик присох?
— Бо Катаріна не така, як решта дівчат, батьку Саймон... Вона не тільки багато краща, а й розумніша, благородніша, святіша і ніби виліплена з ліпшої глини, ніж усі ми, хто її оточує. Біля "травневого дерева" я перед дівчатами можу й задерти носа, та коли підступаю до Катаріни, то відчуваю себе земною, грубою, злою твариною, ледве гідною на неї поглянути, не те що їй перечити.
— Не вмієш ти торгувати, Гаррі Сміте,— відказав Саймон.— Ти надто дорого ціниш товар, який хочеш придбати. Катаріна славна дівка, ще й моя дочка. Та коли ти своєю скромністю і лестощами сам робиш із неї марнолюбну мавпу, то наші з тобою бажання не сповняться, ні, ми цього не діждемося.
— Я й сам частенько за це потерпаю, добрий мій батьку,— зітхнув коваль.— Бо відчуваю, як мало я гідний Катаріни...
— А ти, друже, подивися на це діло з іншого боку! — сказав Главер.— Постав себе на моє місце і на місце Катаріни. Додумай, як бідолашці надокучають з ранку до вечора і хто надокучає — хоч причиняй вікна та замикай двері! Сьогодні теж один причепився до нас — така поважна персона, що страх і називати... То він одверто висловив невдоволення тим, що я, бач, не дозволив йому позалицятися до своєї дочки просто в церкві, поки священик правив службу! А в решти ще менше клепок у голові. Часом я вже й не радий, що Катаріна вдалася красунею. Краще б вона була не дуже вродлива, зате нею менше б так небезпечно захоплювались. Чи хоч би не така свята. Стала б собі звичайною жінкою і була б задоволена відважним Генрі Смітом, а він зуміє захистити свою дружину від будь-якого рицарського нащадка при шотландському дворі.
— А якщо не зумію,— сказав Генрі Сміт, підносячи свою міцну й важку, як у богатиря, руку,— то щоб ніколи не підняти мені над ковадлом молота! Ох, якби моя мрія здійснилася, прекрасна Катаріна тоді побачила б, що немає ніякої шкоди в тому, коли чоловік уміє за себе постояти. Та, здається мені, Катаріна гадає, Ьіби весь світ — це величезний собор, і всі, хто в ньому живе, повинні поводитись, як на вічній обідні.
— Навіть більше,— додав Главер,— вона має дивний вплив на кожного, хто до неї під ступиться... Узяти хоч би того ж таки молодого горянина, Конахара, з яким я маю клопіт ось уже два чи три роки. Норов у нього, ти сам бачив, як у кожного з його племені, в цьому домі нікого не слухається, а Катаріна тільки пальчиком кивне — зробить для неї що завгодно. Дівчина докладає багато зусиль, аби відучити хлопця від грубих звичаїв Гірської Країни.