Навіть міцні напої, здавалося, не спонукали людей порушувати цей поважний, урочистий настрій. А було їх, напоїв, багато й різних. Найменше виявилось вина, і подавали його лише особливо почесним гостям, до яких належав, знову ж таки, й Саймон Главер. І справді, вино та два пшеничні буханці були єдині знаки уваги, виявлені під час бенкету чужоземцеві; але Ніел, ревно підтримуючи славу про гостинність свого вождя, не проминув нагоди поговорити про них як про високу відзнаку. Всілякі саморобні горілки, дуже поширені у Гірській Країні тепер, були на той час мало відомі. Асквібо, або віскі, пускали по колу в невеличких чашах, і воно дуже відгонило настоєм шафрану та інших трав, нагадуючи скоріше цілющий, ніж святковий, напій. Декому подавали сидр і мед, але найбільше було елю,— наварили його багато й наливали кожному скільки душа забажає. Проте навіть ель гості пили з помірністю, мало знайомою жителям Гірської Країни тепер.
Аж коли учта, по суті, завершилася, було скорботно виголошено перший тост — за упокій душі Гілкріста Мак-Аяна. І тоді за столами пробіг тихий гомін подячної молитви, а ченці самі заспівали вголос Requiem aeterham dona *. Ta ось запала дивна тиша, так наче всі чекали чогось незвичайного. І тоді підвівся Ехін — зі сміливою, мужньою, хоч і скромною вишуканістю — й, зайнявши порожнє місце на троні, твердо, з гідністю промовив:
— На цей трон і на спадщину батька мого я претендую як на право своє. Нехай благословить мене бог і святий Барр! %
— Як ти правитимеш дітьми свого батька? — запитав старий дід, дядько покійного.
— Я захищатиму їх мечем мого батька і справедливо судитиму під його родовим браттахом.
Дід вийняв тремтячою рукою з піхов меч і, тримаючи його за лезо, простяг руків'ям молодому вождеві. Водночас Торквіл із Діброви розгорнув браттах племені й кілька разів помахав ним над головою Ехіна, а той навдивовиж легко і вправно заграв погрозли-
<Даруй вівший спокій" (лат.)— початкові слова заупокійної молитви.
во мечем, немов захищаючи браттах. Гості гучними криками виражали свою відданість патріархальному вождеві, що домагався їхнього визнання, і не було за столами нікого, хто, бачачи перед собою його ставну й зграбну постать, згадав би цієї хвилини про пов'язане з ним лиховісне пророцтво. Коли Ехін стояв у блискучій кольчузі, спершись на довгий меч і з гідністю відповідаючи поклонами на привітальні вигуки, що сколихували повітря під шатром і далеко навкруги, Саймон Главер дивився на нього й аж дивувався : невже цей величний воїн — той самий хлопчак, з яким він і сам часто обходився досить-таки нешанобливо? І в душі старого рукавичника вже починав ворушитися острах за наслідки такої своєї поведінки. Бурхливі привітання змінила музика менестрелів, і скелі та соснові ліси довкола сповнив спів лютень та волинок, як ще недавно їх сповнювало похоронне голосіння.
Було б досить нудно переказувати з подробицями, як минало врочисте посвячення вождя, чи розповідати з усіма деталями, скільки тостів було піднесено за славу давніх героїв клану і за здоров'я тих двадцяти дев'яти мужніх воїнів, що їм невдовзі належало зійтися в бою віч-на-віч із супротивником під проводом свого юного вождя. Барди, які з давніх-давен поєднували в собі поетів і пророків, зважилися провістити Ехінові найблискучішу перемогу і наперед говорили про ту лють, з якою Сяній_Сокіл, символ клану Кугілів, роздере на шматки Гірського Кота — всім відомий знак клану Хаттанів. '—
Сонце хилилося до обрію, коли "чаша ласки" — вирізьблений з дуба й оправлений сріблом кубок — пішов колом, знаменуючи собою завершення учти. Проте кому ще не надокучило гуляти, той міг піти в будь-який курінь чи намет і веселитися далі. Старого рукавичника Бушаллох провів до невеличкого куреня, обладнаного, очевидно, для однієї людини. Постіль була вистелена вересом і мохом так розкішно, як тільки дозволяла рання весна, а поруч стояли всілякі лакоминки, що їх вдалося зібрати після бенкету. Все це промовляло про те, що тут заздалегідь подбали про відпочинок гостя.
— Нікуди звідси не виходь,— сказав Бушаллох, прощаючись із своїм товаришем і protégé 1.—Ночуватимеш тут. Такої неспокійної ночі не встигнеш вийти з куреня, як його вмить займуть. Це мов у того борсука: він із нори, а лисиця туди одразу шасть!
Саймон Главер охоче послухався цієї поради. За день він дуже стомився від гамору, і тепер йому хотілося відпочити. Скуштувавши чогось, хоч йому й зовсім не хотілося їсти, та випивши чашку вина, аби лиш зігрітися, старий пробурмотів вечірню молит-
Протеже, особа, що користується чиєюсь прихильністю (франц.).
ву, загорнувся у власний плащ і ліг на ложе, здавна йому звичне й зручне. Шум і гам, а часом навіть гучні викрики — багато людей довкола гуляли собі далі — не довго турбували старого. Не минуло й десяти хвилин, як він уже спав так міцно, немов лежав у своїй власній постелі на Керф'ю-стріт.
РОЗДІЛ XXIX
Він знову про мою дочку...
В. Шекспір, *Гамлет*
За дві години до того, коли кричить тетерук, Главера розбудив добре знайомий голос, що покликав його на ім'я.
— Що таке, Конахаре?! — озвався спросоння рукавичник.— Уже ранок? — А коли розплющив очі, то побачив увіч того, хто йому щойно снився.
Ту ж мить Саймон пригадав усі події вчорашнього дня, і його вразило те, що поява зберегла —їой самий образ, якого їй надав сон: Ехін стояв перед ним не в кольчузі вождя горянського клану і не з мечем, як непередодні ввечері,— ні, це був Конахар із Керф'ю-стріт, в одязі простого учня, а в руках він тримав дубову патерицю. Якби нашому пертському міщанинові зараз явився привид, Саймон здивувався б не більше. Поки він отак зчудовано витріщався на юнака, той повернув до старого ліхтар, у якому жевріла скіпка мореного дуба, і на його сонне бурмотіння відповів :
— Саме так, батьку Саймон. Це Конахар прийшов до тебе поновити давнє знайомство, і вибрав я таку годину, коли наша розмова не приверне зайвої уваги.
Промовивши так, він сів на пеньок, що стояв у курені замість стільця, і, поставивши поруч ліхтар, досить привітно повів далі:
— Довго я користувався твоєю гостинністю, батьку Саймон... Сподіваюся, тобі теж нічого не бракує в моєму домі?