— А-а, сер, все, що трапляється на світі, природно. Значить, все може трапитися і все треба передбачити ... В цей момент пролунав постріл.
— Ага! — вирвалося у Джо.
— Це мій карабін. Я впізнаю його детонацію!, — промовив Кеннеді.
— Сигнал, значить.
— Видно, нам загрожує небезпека.
— А може бути, йому самому щось загрожує, — стурбовано сказав Джо.
— Йдемо ...
Мисливці, нашвидку підібравши свої трофеї, кинулися по пройденої вже дорозі, керуючись зарубками, зробленими Кеннеді на деревах.
За лісом вони не могли бачити "Вікторію", але вона, мабуть, перебувала недалеко від них. Пролунав другий постріл.
— Треба поспішати, — промовив Джо.
— Ось ще один постріл!
— Схоже на те, що йому доводиться захищатися.
— Ну, так біжимо ж ...
І обидва рвонули щодуху. Добігши до узлісся, вони побачили "Вікторію" на колишньому місці, а доктора — в кошику.
— У чому ж справа? — з подивом промовив Кеннеді.
— Боже мій! — закричав Джо.
— Що ти бачиш?
— Нашу кулю тримає в облозі ціла ватага негрів! Справді, милі за дві від них, навколо сикомора стрибало і лементувало, роблячи жахливі гримаси, до тридцяти якихось істот. Деякі з них вже встигли піднятися на дерево і були на самих верхніх його гілках. Небезпека здавалася невідворотною.
— Загинув мій доктор! — з відчаєм вигукнув Джо.
— Ну, друже мій, будь холоднокровніше і цілься якомога вірніше, — сказав шотландець. — Вже чотирьох з них ми з тобою неодмінно повинні укласти. Вперед же!
З надзвичайною швидкістю вони пробігли з милю, коли з кошика пролунав новий постріл. Він звалив величезного диявола, який вже піднімався по якірному канату.
Мертве тіло покотилося з гілки на гілку і, нарешті, розгойдуючись, повисло футах в двадцяти від землі, руки і ноги бовталися в повітрі.
— Чорт забирай! А чим, питається, тримається ця скотина? — промовив, зупиняючись, Джо
— Зовсім це не має значення. Біжимо ж, біжимо! — квапив мисливець.
— Ах, містер Кеннеді! — закричав, голосно регочучи, Джо. — Представте собі, тримається якось він хвостом! Власним хвостом! Адже це мавпа! Подумайте! Це тільки мавпи!
— В усякому разі, це краще, ніж люди, — відгукнувся Кеннеді, кидаючись в гущу кричущої і верескливої ватаги. Це були павіани, небезпечна і люта порода мавп з огидними собачими мордами. Кілька рушничних пострілів швидко розігнали орду цих кривляк, і вона розбіглася, залишивши на землі чимало убитих.
Мить — і Кеннеді підіймається по шовкових сходах в кошик, а Джо від сикомора відчіплює якір. Ще мить — куля опускається, і Джо вже сидить в кошику з Фергюсоном і його другом.
Кілька хвилин по тому "Вікторія" піднялася в повітря, і помірний вітер поніс її на схід ...
— Ось так напад! — промовив Джо.
— Спочатку, Семюель, ми думали, що тебе оточують негри, — додав Кеннеді.
— На щастя, це були тільки мавпи, — відповів Фергюсон.
— Здалеку різниця не велика.
— Та й близько не така вже й велика.
— У будь-якому випадку, це напад мавп міг мати найсерйозніші наслідки. Якби від їх старанного смикання якір відчепився, невідомо, куди міг занести мене вітер.
— Пам'ятайте, що я вам говорив, містер Кеннеді?
— Ти мав рацію, Джо, але в цей час ти якраз готував свої біфштекси, і вони викликали у мене такий апетит.
— Ще б пак, — зауважив доктор, — адже м'ясо антилопи – вишукана страва.
— Ви, пане, зможете зараз же в цьому переконатися: стіл вже накритий.
— Клянуся, у цій дичини зовсім непоганий запах, приправлений димком! — проголосив мисливець.
— Я до кінця своїх днів із задоволенням харчувався б м'ясом антилопи, запиваючи його для травлення склянкою грогу, — з повним ротом промовив Джо. І він зараз же почав готувати грог.
— Поки все йде досить добре, — заявив він.
— Навіть дуже добре, — поправив його Кеннеді.
— Ну, скажіть по правді, містер Кеннеді, хіба ви шкодуєте, що відправилися з нами?
— Хотів би я бачити, хто посмів би мене утримати! — з рішучим виглядом відповів мисливець.
Було біля четвертій годині дня. "Вікторія" потрапила в більш швидку течію повітря. Місцевість непомітно підвищувалася, і скоро барометр уже показував висоту в тисячу п'ятсот футів над рівнем моря. Доктору потрібно було для підтримки кулі на цій висоті досить сильно розширювати обсяг газу, і пальник весь час працював без перерви.
Близько сьомої години "Вікторія" вже парила над басейном Каньен. Доктор одразу ж впізнав цей прекрасно оброблений край з його поселеннями, що тонуть серед баобабів і калабашів. Тут же знаходилася столиця одного з султанів країни Угого, може бути менш дикої, ніж інші країни Африки: тут торгівля членами своєї сім'ї — більш рідкісне явище; все ж скотина і люди живуть разом в круглих хатинах, що нагадують копиці сіна.
Після Каньен ґрунт знову стала кам'янистій і безплідний, але через якусь годину, неподалік від Мабунгуру, показалась плодоносна улоговина, де рослинність знову розгорнулася у всій своїй красі. До вечора вітер став спадати, і повітря, здавалося, поринуло у сон.
Марно шукав доктор повітряних течій. Нарешті, переконавшись, що в природі панує цілковитий спокій, він вирішив заночувати в повітрі і для більшої безпеки піднявся на висоту близько тисячі футів. Тут "Вікторія" повисла нерухомо. Серед цілковитої тиші настала чудова зоряна ніч ...
Дік і Джо мирно вляглися на свої ліжка і заснули міцним сном, в той час як доктор ніс вахту. Опівночі його змінив шотландець.
— Гляди ж, в разі чого розбуди мене, — наказав йому Фергюсон. — Головне, не спускай очей з барометра — це ж наш компас.
Ніч була холодна. Різниця між денною та нічною температурою доходила до 27 градусів.
З настанням темряви почався нічний концерт звірів, яких голод і спрага гнали з барлогів. Чулося сопрано жаб, якому вторило завивання шакалів; імпозантні баси левів доповнювали цей живий оркестр. Вранці, приймаючи вахту від Джо, доктор Фергюсон подивився на компас і побачив, що напрямок вітру змінився. За останні дві години "Вікторію" віднесло приблизно миль на тридцять на північний схід. Зараз вона мчала над кам'янистою країною Мабунгуру, засіяної наче відполірованими брилами сієніту і закругленими кручами. Земля тут вся наїжачилась конусоподібними скелями, схожими на гробниці друїдів. Безліч скелетів буйволів і слонів біліло там і сям. Дерев було мало, за винятком східної сторони, де поселення ледь проглядали серед дрімучих лісів.