РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Вітер спадає. — Близькість пустелі. — Нестача води. — Ночі на екваторі. — Занепокоєння Самуеля Фергюсона: — Справжній стан речей. — Рішучі відповіді Кеннеді і Джо. — Ще одна ніч.
"Вікторія", вчепившись якорем за самотньо зростаюче, майже висохле дерево, всю ніч простояла абсолютно спокійно. Це дало можливість мандрівникам хоч трохи виспатися, в чому вони дуже потребували. Вранці небо знову стало прозоро-ясним, а сонце пекучим. "Вікторія" піднялася в повітря. Після кількох марних спроб доктору все ж вдалося напасти на слабку течію повітря, яка понесла їх на північний захід.
— Ми більше не рухаємось вперед, — зауважив Фергюсон. — Якщо я не помиляюся, ми зробили половину нашого шляху приблизно в десять днів, а при швидкості, з якою ми рухаємося тепер, нам, щоб закінчити його, мабуть, будуть потрібні довгі місяці. Це тим більш прикро, що нам загрожує небезпека залишитися без води.
— Ну, ми знайдемо її, — відгукнувся Дік. — Неможливо, щоб на такому величезному просторі не зустріти яку-небудь річечку, струмочка або ставка.
— Дуже б хотілося цього.
— А чи не вантаж Джо уповільнює наш хід? — запитав Кеннеді, бажаючи подражнити славного малого. Йому це було приємно тому, що була хвилина, коли він сам піддався "золотій лихоманці". Але, нічим не висловивши свого хвилювання, він тепер міг виступати в ролі філософа. Втім, Кеннеді тримався добродушно-жартівливого тону.
Джо жалібно подивився на шотландця. Але доктор нічого не відповів на питання свого друга. Він думав не без таємного жаху про неосяжні просторі Сахари: адже там, він знав, проходять часом цілі тижні, перш ніж караван наткнеться на воду. І Фергюсон з особливою увагою вдивлявся у всякий видолинок, найменші западини ґрунту.
Від цієї тривоги і сумних спогадів про події останніх днів настрій у мандрівників помітно змінилося. Вони мало говорили. Кожен був занурений у власні думки.
Достойний Джо, побувавши на руднику, немовби переродився. Він став мовчазний; він жадібними очима поглядав на нагромаджені в кошику камені; сьогодні вони рівно нічого не варті, завтра вони стануть безцінним скарбом.
Тим часом самий вид цієї частини Африки будив неспокійні думки. Місцевість ставала стандартною пустелею. Не було видно не тільки селищ, але навіть і окремих хатин. Рослинність зникала; подекуди виднілися кущі якихось низькорослих рослин, що нагадували шотландські вересові поля. Серед білуватих пісків і розпеченого каміння траплялися хирляві мастикові дерева і колючий чагарник. Там і сям виднілися первинні породи земної кори у вигляді скель з різкими і гострими контурами. Всі ці провісники безводної пустелі змушували ще більше задуматись доктора Фергюсона, Здавалося, жоден караван ніколи не насмілювався пройти по цих пустельних місцях. Були б видно сліди стоянок, біліли б кістки людей і тварин, а тут кругом не було нічого. Відчувалося, що ось-ось безмежні піски одні будуть панувати в цьому похмурому краї.
А відступати неможливо. Треба рухатися вперед будь-що-будь. Доктор тільки про це й думав. Він жадав бурі, яка промчала б їх над цією пустелею, але, на жаль, на небі не було видно ні жодної хмарини. За цей день "Вікторія" не пролетіла і тридцяти миль.
Якби хоч води було достатньо, але її залишалося всього-на-всього три галона. Фергюсон виділив один з цих галонів для тамування нестерпної спраги, спричиненої палючою спекою. Було вже дев'яносто градусів [33], а два залишив для харчування пальника. Вони могли дати тільки чотириста вісімдесят кубічних футів газу, а пальник витрачав близько дев'яти кубічних футів на годину. Значить, води може вистачити тільки на п'ятдесят чотири години польоту. Це було точне і незаперечне математичне обчислення. — Всього п'ятдесят чотири години! — заявив доктор своїм товаришам. — Але з остраху пропустити який-небудь струмок, джерело або хоча б калюжу я твердо вирішив не літати вночі, тому в нашому розпорядженні є ще три з половиною дня, і ось за цей час нам абсолютно необхідно роздобути воду. Вважаю своїм обов'язком попередити вас про це. Я залишив для пиття лише один галон води, і нам треба дуже скупо її витрачати.
— Що ж, видавай нам порції, — відгукнувся мисливець. — А впадати у відчай ще рано: адже, за твоїми словами, у нас в запасі три з половиною дня, чи не так?
— Абсолютно вірно, дорогий мій Дік.
— Тоді не будемо зітхати і скаржитися: це нам не допоможе, а за три дні ми встигнемо щось придумати. Тепер же будемо дивитися в обидва.
За вечерею води було відміряне кожному якомога менше, зате в грог довелося влити побільше горілки; але її треба було остерігатися: вона не стільки освіжала, скільки викликала спрагу.
"Вікторія" провела ніч у величезній улоговині, що знаходиться всього на вісімсот футів над рівнем моря. Ця обставина пробудила у доктора деяку надію; тут йому згадалися гіпотези географів щодо того, що в центрі Африки є величезний водний простір. Але навіть якщо дійсно таке озеро і існує, то до нього потрібно дістатися, а в повітрі, на жаль, продовжувала панувати цілковита тиша.
Після тихої ночі з її чудовим багатством зірок настав такий же тихий, без найменшого вітерцю, день. З самого раннього ранку сонце стало палити нестерпно, і температура піднялася безпощадно високо. Вже о п'ятій годині ранку доктор дав сигнал до відправлення, але в важкому, як свинець, повітрі "Вікторія" довго ще залишалася нерухомою. Фергюсон міг би уникнути цієї пекучої жари, піднявшись у верхні шари повітря, але для цього довелося б витратити досить багато води, що було тепер абсолютно немислимим. Доктор обмежився тим, що тримався на висоті ста футів, і легкий, ледь помітний вітерець потихеньку ніс їх на захід.
Сніданок складався з невеликої кількості м'ясних консервів і пеммікана. До полудня "Вікторія" ледь пролетіла кілька миль.
— Що ж робити? Ми не можемо рухатися швидше, — зауважив доктор, — адже не ми ж командуємо вітром, а він нами.
— Так, дорогий Семюель, як би тепер нам знадобився двигун!
— Без сумніву, Дік, якби тільки для нього не було потрібно води. В іншому ж випадку наше становище було б анітрохи не краще. Та взагалі до сих пір, на жаль, не винайдено ще двигун для повітряної кулі. Повітроплавання знаходиться поки в тому самому положенні, в якому перебувало судноплавство до винаходу парового двигуна. Адже треба було ж цілих шість тисяч років для винаходу пароплавних коліс з лопатями і архімедовим гвинтом. Так що і нам, аеронавтам, чекати, видно, доведеться ще чимало.