Подорожні за цього дня не пролетіли і п'ятнадцяти миль, витративши при цьому, як і напередодні, сто тридцять п'ять кубічних футів газу на харчування пальника і дві пінти води (з наявних восьми), для тамування страшної спраги. Ніч пройшла спокійно, занадто спокійно. Доктор ні на хвилину не стулив очей ...
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Трохи філософії. — Хмара на обрії. — В тумані. — Несподівана повітряна куля. — Сигнали. — Вид "Вікторії". — Пальми. — Сліди каравану. — Криниця в пустелі.
На наступний день те ж ясне, без жодної хмарини небо, та ж цілковита нерухомість повітря. "Вікторія" піднялася на висоту п'ятисот футів, і її повільно несло на захід.
— Ось ми і в самому серці пустелі Сахари, — промовив Фергюсон. — Які безмежні піски, що за дивовижне видовище! Дивно розпоряджається природа ... Питається: чому на одній і тій самій широті, під тими ж самими променями сонця, в безпосередній близькості, існують надмірно розкішна рослинність і таке цілковите безпліддя?
— Причини, дорогий Семюель, мало цікавлять мене, — заперечив Дік, — набагато більш мене турбують факти. Найголовніше те, що в природі саме так зазвичай і відбувається.
— Треба ж трохи і пофілософствувати, дорогий Дік. Це нікому не шкодить.
— Пофілософствуємо, я не проти, часу у нас достатньо. Адже ми ледве-ледве рухаємося. Вітер боїться дути, він спить ...
— Це буде тривати недовго, — сказав Джо. — Мені здається, що на сході видніється смуга хмар. — Джо правий, — відповів доктор.
— Так, але чи дочекаємося ми справді хмари з хорошим дощем і хорошим вітром, який буде бити нам в обличчя? — запитав Кеннеді.
— Подивимося, Дік, подивимося.
— Але ж сьогодні п'ятниця, сер. Від п'ятниці я не чекаю хорошого.
— Ну, що ж, сподіваюся, що сьогодні тобі доведеться відмовитися від своїх забобонів.
— Хотілося б. Уф! — сказав Джо, витираючи обличчя, — спека хороша, особливо взимку; але на що вона здалася нам влітку?
— Ти не боїшся дії сонячного тепла на нашу кулю? — запитав Кеннеді у доктора.
— Ні. Гутаперча, якою просякнута тафта, витримує набагато більш високу температуру. Під час випробувань вона виносила температуру в сто п'ятдесят вісім градусів. І оболонка нітрохи від цього не постраждала.
— Хмара! Справжня хмара! — закричав раптом Джо, гострий зір якого зовсім не потребував ні в яких підзорних трубах.
Дійсно, над східною стороною горизонту піднімалася густа пелена; глибока, як ніби збита, вона здавалася скупченням маленьких хмаринок, які не зливалися одна з одною і зберігали свою первісну форму, з чого доктор зробив висновок, що в тому місці не було ніякого руху повітря.
Ця компактна маса, з'явившись о восьмій годині ранку, тільки в одинадцять насунулася на сонце, і воно зникло за нею, як за густий завісою. Обрій же в цей час зовсім прояснився.
— Це лише ізольована хмара, на яку нам не слід особливо розраховувати, — промовив доктор. — Зверни увагу, Дік, форма її абсолютно така ж, як була і вранці.
— Абсолютно вірно, Семюель, і чекати від неї дощу або вітру не доводиться.
— На жаль, мабуть, це так, бо хмара тримається на дуже великій висоті.
— А що, Семюель, як ти думаєш, якщо б нам податися самим до цієї хмарі, раз вона не бажає пролитися над нами дощем?
— Здається, що особливої користі від цього не буде, — відповів доктор. — Адже доведеться витратити зайвий газ і, отже, велику кількість води. Але в нашому становищі нічим не можна нехтувати. Давайте піднімемося.
Фергюсон пустив в змійовик найсильніше полум'я, температура сильно піднялася, і незабаром під впливом розширення газу "Вікторія" пішла вгору. На висоті близько тисячі п'ятисот футів аеронавти увійшли в хмару, що оточила їх густим туманом, і "Вікторія" перестала підніматися. Тут не відчувалося ніякого вітерцю і навіть було мало вологи, що видно було по лише злегка зволоженим речам в кошику, "Вікторія", купаючись в тумані, неначе стала рухатися швидше, але це був єдиний результат їх підйому.
Фергюсон з сумом переконався в тому, як мало було виграно цим маневром, коли раптом почув крик Джо, повний нескінченного подиву:
— Ах, що це таке?
— В чому справа, Джо?
— Ох, пане! Ах, містер Кеннеді! Як це дивно!
— Та що таке?
— Уявіть собі, ми тут не одні. Тут якісь інтригани. Напевно, вони хочуть вкрасти наш винахід.
— З розуму він сходить, чи що? — промовив Кеннеді.
Джо завмер, немов перетворившись в статую, що зображала величезний подив. — Невже пекуче сонце могло так подіяти на мозок цього бідного малого? — відгукнувся доктор, обертаючись до Джо. — Так скажеш ти ...
— Ось погляньте самі, сер! — збуджено промовив Джо, вказуючи пальцем в простір.
— Клянуся святим Патріком! — в свою чергу закричав і Кеннеді. — Справді, щось неймовірне! Семюель! Семюель! Гляди ж! Дивись!
— Бачу, — спокійно відповів доктор.
— Подумай, ще одна повітряна куля, і на ній такі ж, як ми, мандрівники, — хвилюючись, промовив шотландець.
І дійсно, в якихось двісті футів ширяла інша повітряна куля зі своєю кошиком і пасажирами, причому рухалась вона у тому ж самому напрямку, як і "Вікторія".
— Ну, що ж, — сказав доктор, — нам нічого більше не залишається, як подати йому сигнал. Кеннеді, візьми наш національний прапор і вивісь його.
Здавалося, що пасажирам сусідньої кулі в цю мить прийшла в голову та ж сама думка, бо чиясь рука тим же жестом в точності відтворила салют таким же прапором.
— Що б це могло означати? — з подивом промимрив мисливець.
— Та чи не мавпи це? — закричав Джо. — Подивіться, вони ж нас передражнюють.
— А це значить, — сміючись, пояснив Фергюсон, — що ти сам, дорогий мій Дік, відповідаєш на свої ж сигнали. Я хочу сказати, що там, у другому кошику, ми бачимо себе самих і що той шар — це наша власна "Вікторія", і тільки.
— Ну, вже вибачте, сер, цього я ніколи не повірю, — заявив Джо.
— Милий мій, ти сам можеш в цьому переконатися. Встань-но на борт і помахай руками.
Джо негайно виконав наказ, і в ту ж мить все його жести були точно повторені.
— Це не що інше, як міраж, — продовжував доктор, — просте оптичне явище, що відбувається внаслідок різниці в щільності повітря. От і все.
— До чого дивно! — все повторював Джо. Він ніякі міг повірити поясненням доктора і продовжував виробляти свої експерименти, розмахуючи руками.