Місіс Уелдон схилилася над картою. Вона вдивлялася в коричневу пляму, що нею позначено землю, праворуч од цього широкого океану. То був берег Південної Америки, велетенський бар'єр між Тихим і Атлантичним океанами — від мису Горн аж до берегів Колумбії. Розглядаючи, отак як вона, недосвідченими очима карту, де вміщався цілий океан, можна було подумати, що берег зовсім недалечко й довезти туди пасажирів на "Пілігримі" — легка й незабарна справа. Ця ілюзія незмінно виникає у кожного, хто незнайомий з масштабами морських карт. Місіс Уелдон і справді здавалося, що до землі рукою подати, як і на оцьому клапті паперу.
Та коли б хто зобразив "Пілігрим" на цьому папері, витримавши точний масштаб, то судно було б куди [72] менше за найдрібнішу з мікроскопічних інфузорій! І тоді ця математична точка, позбавлена відчутних розмірів, так само б загубилася на карті, як і сама шхуна-бриг серед безкраїх тихоокеанських просторів!
Дік Сенд уявляв собі все це не так, як місіс Уелдон. Він знав, що до землі далеко, що до неї плисти чимало сотень миль. Але він уже прийняв рішення. Відповідальність, яку він узяв на себе, робила його дорослим.
Настав час діяти. Треба було скористатися з цього норд^веста, що дужчав і дужчав, пересилюючи супротивний вітер, який повівав досі. Табунці пір'ястих хмар високо в небі вказували на те, що він віятиме досить тривалий час.
Дік Сенд покликав Тома і його товаришів.
— Друзі мої,— мовив він.— На нашому судні немає іншої команди, крім вас. Я не можу керувати "Пілігримом" без вашої допомоги. Ви не моряки, але у вас дужі руки. Тож коли ви ними як слід попрацюєте, ми зможемо повести "Пілігрим" належним курсом. А від цього залежатиме наш загальний порятунок.
— капітане Дік,— відповів Том,— мої товариші і я — віднині ваші матроси. Доброї волі нам не бракує. Все, що ми здатні зробити за вашими наказами, зробимо!
— Чудові слова, Томе,— зауважила місіс Уелдон.
— Так, чудові слова,— повторив Дік Сенд.— Проте нам слід діяти обережно. Я не хочу ризикувати, тож не буду ставити водночас усіх вітрил. Краще йти трохи повільніше, зате з більшою безпекою. Цього вимагають обставини. Я покажу кожному з вас, друзі мої, що він має робити. Сам я стоятиму за стерном, доки стане снаги. Вряди-годи я лягатиму на дві-три години відпочити — цього мені буде досить. Однак треба, щоб на дві-три години хтось із вас заступав мене. Я вам, Томе, покажу, як керувати, послуговуючись компасом. Це зовсім неважко, і ви швидко навчитеся тримати правильний курс.
— Постараюсь навчитися, капітане Дік,— відповів старий негр.
— От і гаразд,— сказав юнак.— Постійте зі мною біля стерна до вечора, і, якщо я геть стомлюся, ви вже сьогодні заступите мене.
— А я? — спитав малий Джек.— Невже я ні в чому не зможу допомогти моєму другові Діку? [73]— Звичайно, зможеш, любий мій хлопчику,— відповіла місіс Уелдон, пригортаючи Джека.— Тебе також навчать керувати судном, і я певна: коли ти стоятимеш за стерном, вітер буде супутний.
— Звичайно, мамо, звичайно! Обіцяю тобі! — вигукнув хлопчик, плещучи в долоні.
— Так,— сказав усміхаючись юнак.— Добрі юнги приносять кораблеві супутний вітер. Це знають старі моряки.
І докинув, звертаючись до Тома та інших негрів:
— А зараз, друзі мої, треба підняти грот. Будемо брасопити реї. Всі повинні точно виконати все, що я скажу.
— До ваших послуг, капітане Дік! — відповів Том.— Ми до всього готові.
Розділ X НАСТУПНІ ЧОТИРИ ДНІ
Отже, Дік Сенд став капітаном "Пілігрима". Не гаючи жодної хвилини, він поклопотався підняти вітрила.
Пасажири жили одним-єдиним бажанням — якомога швидше добутись до "Вальпараїсо або хоч до першого-ліпшого американського порту. Дікові Сенду належало визначати напрямок і швидкість "Пілігрима", вираховувати середню швидкість і щодня наносити пройдений шлях на карту. Для цього, як уже говорилося, досить було мати лаг і компас. На судні був гвинтовий патент-лаг, що його стрілка показувала на циферблаті точну швидкість за певний проміжок часу. Цей корисний, простий у користуванні прилад міг їм неабияк знадобитися. Ним могли послуговуватись навіть негри.
Залишилось єдине джерело помилок — океанські течії. Ці помилки можна було точно визначити тільки астрономічними спостереженнями. Та молодий капітан іще не вмів проводити таких спостережень.
Спершу Дік Сенд хотів одвести "Пілігрим" назад до Нової Зеландії. Цей перехід був би коротший, і він би напевно його здійснив, якби супротивний вітер не змінився на супутний. Тепер стало легше плисти до Америки. [74]І справді, вітер змінився на зовсім протилежний. Повіяв норд-вест, котрий потроху дужчав. З цього треба було скористатися й пройти шд ним скількимога далі.
Дік Сенд мав намір іти в повний бакштаг(48).
На шхуні-бригові фок-щогла несе на собі чотири прямих вітрила: фок — на нижньому коліні щогли; вище — марсель на стеньзі(49); ще вище — брамсель(50) на брам-стеньзі і врешті бом-брамсель(51) на бом-брам-стень-зі.
Грот-щогла, навпаки, несе на собі менше вітрил. На нижньому коліні в неї тільки скісний грот, а над ним — топсель(62).
Між цими двома щоглами на штангах, що зміцнюють щогли спереду, можна поставити третій ярус трикутних вітрил.
І врешті на бушприті — похилій щоглі на носі — піднімають три клівери: зовнішній, внутрішній і бом клівер.
Кліверами, стакселем, скісним гротом, топселем та вітрилами третього ярусу легко керувати з палуби, і не треба здиратись на реї, бо жоден з них не прилаштований до них.
Зате обслуговування вітрил на фок-щоглі вимагав більшої вправності. Тут уже слід здиратися по вантах на стеньгу, брам-стеньгу або бом-брам-стеньгу — і то не тільки щоб підняти вітрило, а й щоб зменшити його площу з навітряного боку —"взяти риф". Тим-то матроси повинні вміти лазити по пертах — канатах, вільно підв'язаних під реями,— і працювати однією рукою, а другою триматись за канат. Це дуже небезпечно, а надто для новачків. Крім кільової та бортової хитавиці, яка відчувається тим дужче, чим вище здирається матрос, раптовий подув вітру може викинути його за
** Бакштаг — курс корабля, прокладений під тупим кутом до напрямку вітру. У бакштагові судно йде з найбільшою швидкістю.