Решта негрів були молоді люди від двадцяти п'яти до тридцяти років; звали їх Бет, Остін, Актеон і Геркулес. Бет доводився сином старому Томові. Всі четверо — гарно збудовані, дужі хлопці; на невільничих ринках Центральної Африки за них заплатили б чимало. Хоч вони були вимучені, в них легко впізнавалися всі чудові риси цієї сильної раси, на яку встигло на класти свій відбиток ліберальне виховання, що його дістали негри в одній із численних шкіл Північної Америки.
Отож після зіткнення Том і його товариші залиша лись на "Вальдеку" самі Вони не мали змоги ні полагодити корабель, ані навіть його покинути,-бо обидві
(32) Йдеться про громадянську війну в Північній Америці між північними та південними штатами (1861-1865). Закінчилася ця війна визволенням негрів.[ 33]шлюпка розбите при зіткненні. Їм нічого не залишилось, як чекати — може, поблизу проходитиме якийсь корабель і їх помітять. А бриг тим часом зносила вітри й течії. Цим і пояснювалось те, що "Вальдека" зустріли так далеке від калюжного курсу" бо, вийшовши з Мельбурна він мав жеребу ваш на багато нижчій широті.
Протягом десяти днів, які минули від зіткнення до появи "Пілігрима", п'ятеро негрів харчувалися продуктами, що їх познаходили в буфеті. Але всі дуже страждали від спраги: бочки а прісною водою" прив'язані на палубі, розбились від удару, а камбуз, де можна було чогось випити, геть затопило. Вчора Том і його товариші, яких мучила страшна спрага, знепритомнілії. Отож "Пілігрим" вчасно прийшов на допомогу.
Ось що розповів Том капітанок! Халлу. Він казав правду — не було жодних підстав сумніватися в цьому. Товариші підтвердила його слова, та й, зрештою, факти словам не суперечили.
Іще одна жива істота, врятована а потерпілого корабля, мабуть, сказала б те саме, якби вміла говорити людською мовою.
Йдеться про собаку, що так розлютився, побачивши Негору. В цій антипатії тварини до корабельного кока було щось незбагненне.
Дінго — так звали собаку — був із породи сторожових псів, що водяться в Новій Голландії . Проте капітан "Вальдека" роздобув його не там. Два роки тому його, геть охлялого з голоду, знайшла на західному узбережжі Африки, неподалік од гирла Конго. Капітан узяв собі цю прекрасну тварину. Та собака не пішов на зближення з ним і, здавалося, повсякчас тужив за своїм колишнім господарем, з яким його, мабуть, розлучили силою і якого він розшукати серед цих безкраїх просторів. Літери "С В.", щира візова ні на інші у.— оце і все, що в'язало Дінго з минулим, як досі так і залишалося загадкою.
Дінго, чудовий та дужий звір, набагато більшай за піренейських собак, був гідним представником австралійської породи сторожових псів. Коли він спинався на задні лана і скидав голову, то ягаї зросту людини. Спритні й мускулисті, ні собаки, не вагаючись, жад^дд-ють на ягуарів та пантер і не бояться вийти на двобій
" Нова Голл ажжіа —даажя мн Авци" 34
із ведмедем. Дінго мав густу шерсть і довгий хвіст, цупкий та пружний, як у лева. Він був темно-рудої масті з кількома білуватими плямами на писку. Якщо такого собаку розлютити, він може стати страшним ворогом, тож зрозуміло, чому Негору не був радий із того, як його зустрів цей сильний представник собачого племені.
Та хоч Дінго й не йшов на зближення, не був він і злий. Він скоріше здавався сумним. Ще на "Вальдеку" старий Том помітив, що собака нібито не вельми прихильний до негрів. Він не намагався заподіяти їм зло, однак уникав їх. Можливо, блукаючи по африканському узбережжю, Дінго зазнав недоброго ставлення з боку тубільців. Отож він завжди обминав Тома і його товаришів, хоч то були славні люди. Протягом десяти днів, що їх потерпілі перебули на "Вальдеку", собака тримався осторонь, їв хтозна-що і теж мучився від спраги.
Оце і всі, хто вцілів на "Вальдеку", що його перша велика хвиля пустила б на дно. І це таки сталося б, якби не наспів "Пілігрим". Шхуну-бриг повсякчас затримували штилі та супротивні вітри, однак саме це і дозволило капітанові Халлу зробити добру людяну справу.
Тепер слід було тільки завершити цю справу — довезти до батьківщини врятованих із "Вальдека", які втратили в катастрофі всі гроші, зароблені за три роки важкої праці. Розвантажившись у Вальпараїсо, "Пілігрим" мав іти вздовж американського берега аж до Каліфорнії. Там Тома і його товаришів — як обіцяла великодушна місіс Уелдон,— гостинно прийме П чоловік, Джеймс Уелдон, І вони будуть забезпечені всім необхідним для повернення до Пенсільванії.
Після такої обіцянки цим славним людям залишалося тільки дякувати місіс Уелдон та капітанові Халлу. Звичайно, бідні негри були багато чим їм зобов'язані, але вони сподівалися, що колись віддячать своїм рятівникам.
Розділ V "С. В."
"Пілігрим" зову рушив у путь, намагаючись, наскільки можливо, тримати курс на схід. Уперті штилі дуже непокоїли капітана Халла. Тим, що подорож від Нової Зеландії до Вальпараїсо затягнеться на один-два тижні, він не турбувався. Але затримка могла стомите його пасажирку.
Проте місіс Уелдон не нарікала й по-філософському терпляче переживала невигоди плавання.
Того ж таки дня, 2 лютого, "Вальдек" зник за обрієм.
Насамперед капітан Халл поклопотався, як би зручніше влаштувати Тома і його товаришів. У кубрику місця не було, і він вирішив поселити їх на бакові(34) Зрештою, ці люди, призвичаєні працювати у важких умовах, були невибагливі, а за такої гарної — жаркої та сухої — погоди можна й до самої Каліфорнії їхати на палубі.
Одноманітне життя на "Пілігримі", порушене несподіваною подією, знов пішло своїм плином.
Том, Остін, Бет, Актеон і Геркулес не хотіли сидіти без діла. Та коли вітер повсякчас дме в один бік і не треба переставляти вітрила, роботи майже немає. Проте, коли часом доводилось лягати на інший галс, старий негр із товаришами квапились допомогти команді. , І слід сказати: коли велет Геркулес брався за якийсь фал, то іншим не було там чого робити. Цей дужий негр, шість футів на зріст, тяг мов та лебідка!
Малий Джек із захватом дивився на велета. Він зовсім не боявся Геркулеса, і, коли той підкидав його на руках, ніби коркову ляльку, хлопчина тільки радісно верещав.