Дулитл (сумовито). Злякалась, батечку. Злякалася. Буржуйська мораль схопила ще одну жертву. Може, ти натягнеш капелюшка, Елайзо, та сходиш подивишся, як мене обкрутять?
Лайза. Якщо полковник каже, що треба, то я… я (мало не плачучи), я поступлюся гідністю. А вона, певне облає мене за мою добрість.
Дулитл. Не бійся, дочко: нині вона вже ні з ким не свариться, бідолашка! Респектабельність її зламала, забрала все завзяття.
Пікерінг (легенько стискаючи Елайзиного ліктя). Будьте милосердні до них, Елайзо. Удайте, що нічого й не було лихого.
Лайза (ледь усміхаючись полковникові крізь сльози). Та гаразд уже — просто, щоб показати, що між нами немає зла. За мить я буду готова. (Виходить.)
Дулитл (підсідаючи до Пікерінга). Полковнику, чогось я нервуюся як ніколи через цю церемонію. Чи не могли б ви прийти й підтримати мене в цій випробі?
Пікерінг. Але ж, чоловіче, хіба ви вже не проходили колись цієї випроби? Адже ви одружувалися з Елайзиною матір’ю.
Дулитл. Хто вам це сказав, полковнику?
Пікерінг. Ну, ніхто не казав. Але я виснував… цілком природно…
Дулитл. Ні, полковнику, аж ніяк не природно: це звичай буржуїв, достойних. А я завжди чинив, як годиться недостойному. Тільки ви нічого не кажіть Елайзі. Бо вона не знає — з делікатності я ніколи не говорив їй про це.
Пікерінг. Цілком слушно. То й годі про це, якщо ви не проти.
Дулитл. То ви прийдете до церкви, полковнику, й простежите, щоб мене не обкрутили за всіма правилами?
Пікерінг. Залюбки. Тільки чи буде там якась користь із такого старого парубка, як я?
Місіс Гіггінс. А можна й мені прийти, містере Дулитле? Я дуже шкодуватиму, якщо не побуваю на вашому весіллі.
Дулитл. Ця ваша добрість — така велика честь для мене, мем! Та й моїй бідолашній старій буде надзвичайно приємно. Останнім часом вона так сумує, жалкуючи за тими щасливими днями, яких не вернути.
Місіс Гіггінс (підводячись). Я замовлю карету й сама приготуюсь. (Чоловіки всі, крім Гіггінса, підводяться.) Це у мене забере не більше п’ятнадцяти хвилин. (Коли вона рушає до дверей, до кімнати заходить Елайза — в капелюсі й застібаючи рукавички.) Елайзо, я їду до церкви, на вінчання до вашого батька. Я беру двомісну карету, тож вам краще поїхати зі мною. А полковник Пікерінг може пройтися разом із женихом.
Місіс Гіггінс виходить. Елайза виходить на середину кімнати й зупиняється між центральним вікном та отоманкою. До неї підходить Пікерінг
Дулитл. Жених! Що за слово! Вимовиш його — і втямиш так добре, що краще й не треба, на що йдеш. (Бере циліндра й рушає до дверей.)
Пікерінг. Поки я ще тут, Елайзо, простіть уже Гіггінса та пообіцяйте, що вернетеся до нас!
Лайза. Навряд чи тато дозволить мені. Чи як, тату?
Дулитл (печально, але великодушно). Дуже хитру штуку зіграли вони з тобою, Елайзо, оці двоє гравців. Був би хоч хтось один із них, ти б могла взяти його на гачок. Але ж, бач, їх двоє, і вони ніби прикривали один одного. (До Пікерінга.) Спритно втягли ви її, полковнику, але я не маю на вас зла, бо й сам учинив би так само. Всеньке моє життя я ставав жертвою як не тієї, то тієї жінки, тож я не серджуся на вас, що ви двоє користаєтеся зі своєї переваги над Елайзою. Я в це не втручатимуся. Пора вже, ходімо, полковнику. Бувайте, Енрі. До зустрічі в церкві, Елайзо. (Виходить.)
Пікерінг (благально). Ну ж бо, лишіться з нами, Елайзо! (Виходить слід за Дулитлом.)
Аби не зоставатися наодинці з Гіггінсом, Елайза виходить на балкон. Він устає і собі йде на балкон. Вона негайно вертається в кімнату, прямуючи до дверей, але він швидко проходить по балкону й переймає її, затуливши спиною двері.
Гіггінс. Годі-бо, Елайзо, адже ви трохи відігрались, як ви кажете, за свою кривду. Чи не досить? Чи не пора взятися за розум? Чи, може, вам іще мало?
Лайза. Вам треба, щоб я вернулась тільки на те, аби підбирати ваші капці, терпіти вашу лайку і взагалі бути у вас на побігеньках?
Гіггінс. Я зовсім на сказав, що хочу, щоб ви вернулись.
Лайза. Ах, так! Тоді про що ж ми говоримо з вами?
Гіггінс. Про вас — не про мене. Якщо ви повернетеся назад, я обходитимуся з вами так само, як обходився досі. Я не можу змінити свої натури й не маю наміру міняти манери. А манери мої точнісінько такі самі, як і у полковника Пікерінга.
Лайза. Неправда. Він обходиться із квіткаркою, немов з герцогинею.
Гіггінс. А я обходжуся з герцогинею так, неначе вона — квіткарка.
Лайза. Розумію. (Зосереджено вертається й сідає на отоманку лицем до вікна.) До всіх однаково.
Гіггінс. Саме так.
Лайза. Як мій батько.
Гіггінс (осміхаючись трохи присоромлено). Не у всьому приймаючи це порівняння, скажу, Елайзо: так, це правда, ваш батько не сноб, і він чудово почуватиметься будь-де в житті, хоч би куди його прикликала химерна його доля. (Поважно.) Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери, чи взагалі якість особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; коротше, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує всезагальна рівність.
Лайза. Амінь. Ви природжений проповідник.
Гіггінс (роздратовано). Річ не в тому, буцім я грубо обходжуся з вами, а в тому, що я ніколи й ні з ким не буваю інший.
Лайза (з несподіваною відвертістю). Мені байдуже, як ви обходитеся зі мною. Я можу не звертати уваги на вашу лайку. Не звертала б уваги й на побої — били мене й до вас. Але (встаючи й дивлячись йому просто у вічі) я не хочу, щоб мене топтали під ноги.
Гіггінс. Тоді геть з дороги — бо я не зупинюся перед вами. Ви так говорите про мене, немовби я — автобус.
Лайза. Ви ж і є автобус: усі розбігаються, кидаються врозтіч перед вами, а вам начхати на всіх. Але я можу обійтися без вас — ще й як обійдуся, не думайте.
Гіггінс. Знаю, що можете обійтися. Сам казав вам про це.
Лайза (скривджена, тікає від нього на другий бік отоманки, повернувшись обличчям до каміна). Знаю і пам’ятаю ваші слова, бездушна ви людино. Ви хотіли позбутися мене.
Гіггінс. Брешете.
Лайза. Дякую. (Сідає з підкресленою гідністю.)
Гіггінс. А ви ніколи не питали самі себе, чи я зможу обійтися без вас?
Лайза (серйозно). Не старайтеся перехитрувати мене. Таки доведеться вам обходитися без мене.