— Ви що — вирішили довести мене до банкрутства?! — ревнув Модслі.— Таж дереву вистачить з лишком і двохсот років! Викачайте з них більшу частину стимуляторів росту та розвитку і здайте до акумулятора життєвих сил!
— Але ж тоді вони не зможуть виконувати всі запроектовані функції,— заперечив Орін.
— То обмежте їхні функції! Досить самої тільки тіні та горіхів — ми не зобов'язані перетворити ці дерева в якусь комору! Далі — хто це понапускав сюди онде тих корів?
— Я, сер,— сказав Орін.— Мені прийшло до голови, що вони... ну, ніби прикрашають цю місцинку.
— Бовдур,— зауважив Модслі.— Споруду прикрашають перш ніж її продано, а не опісля! А ця планета продана ще до її створення. Закладіть корів у чан з протоплазмою.
— Слухаю, сер,— сказав Орін.— Винуваті, сер. У вас іще є які-небудь зауваги?
— У мене їх тисячі,— заявив Модслі.— Але я сподіваюсь, що ви самі познаходите й повиправляєте свої помилки. Ну ось, будьте ласкаві, що це таке? — Він показав на Кермоді.— Статуя чи ще щось? Може, за вашим задумом, йому належить проспівати пісню чи продекламувати віршики на честь прибуття нової раси?
— Сер,— заговорив Кермоді,— я не маю до цієї планети ніякого відношення. Мене направив сюди ваш друг Малікрон, і я сподіваюсь добутися звідси додому, на мою рідну планету...
Либонь Модслі не розчув слів Кермоді, бо обидва вони говорили водночас — кожний своє.
— Хоч би хто він був, а умовами контракту його не передбачено. Отже, опустіть його назад у чан з протоплазмою разом з коровами.
— Ой! — скрикнув Кермоді, коли робітники підняли його за руки.— Хвилиночку! — заверещав він.— Я не частина цієї планети! Мене прислав сюди Малікрон! Ну ж бо зачекайте, вислухайте мене!
— Бувши вами, я б згорів від сорому,— провадив далі Модслі, пускаючи повз вуха зойки Кермоді.— То що ж це все-таки було, хотів би я знати? Ще одна з твоїх декоративних деталей інтер'єру, Оріне?
— О ні,— запротестував Орін.— Він появився тут без мого відома.
— Отже, це твоя робота, Бруксайде.
— Я його бачу вперше в житті, шефе.
— Гм,— мугикнув Модслі.— Обидва ви нездари, але брехні за вами досі не водилось. Агей! — гукнув він до робітників.— Тягніть-но його сюди!
— Гаразд, гаразд, заспокойтеся,— звернувся він до Кермоді, якого вже почало тіпати.— Візьміть себе в руки,— поки ви тут б'єтеся в істериці, я гублю дорогоцінний час! То вам уже краще? От і чудово. А зараз будьте ласкаві пояснити мені, з якою метою ви вдерлися в мої володіння і чому мені не можна перетворити вас на протоплазму?
— Ясно,— мовив Модслі, коли Кермоді розповів про свої пригоди.— Цікава історія, хоч, як мені здається, ви її надто вже драматизували. Та самі ви — незаперечний факт, і шукаєте планету за назвою... Земля, чи не так?
— Цілком вірно, сер,— потвердив Кермоді.
— Земля,— замислено повторив Модслі, почухавши потилицю.— Вам незвичайно пощастило,— я, здається, пам'ятаю цю планету.
— Невже, містер Модслі?
— Так, я певен, що не помилився,— упевнено сказав Модслі.— Це маленька зелена планета, котра підтримує існування подібних до вас мономірних гуманоїдів. Правду я кажу чи ні?
— Правду на всі сто! — вигукнув Кермоді.
— У мене добра пам'ять на такі речі,— зауважив Модслі.— Щодо цієї Землі, то, між іншим, її спорудив я.
— Справді, сер? — спитав Кермоді.
— Так. Я добре пам'ятаю це, бо ж, будуючи її, я винайшов науку. Може, вас потішить моя розповідь.— Тут він повернувся до своїх асистентів.— А вас вона повинна навчити дечого.
Ніхто не збирався посягати на його право розповісти цю історію. Тому Кермоді та молодші інженери напружили слух, і Модслі почав.
РОЗПОВІДЬ ПРО СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ
— Тоді я ще був дрібним підрядчиком. Будував планетки по різних закутках Всесвіту, і рідко коли підверталося замовлення на карликову зірку. Одержати роботу було не зовсім просто, та й замовники завжди крутили носом, до всього чіплялися й довго зволікали з платежами. За тих часів догодити замовникам було ой як важко: вони прискіпувалися до всякої дрібниці. Переробіть це, переробіть те; чому вода тече з горба вниз; надто велика сила тяжіння; нагріте повітря піднімається, а воно повинно опускатися. І такі інші дурниці.
Тоді я був досить простодушний. Щоразу докладно пояснював, якими естетичними та діловими міркуваннями керувався. Невдовзі пояснення стали забирати більше часу, ніж сама робота. Ця балаканина буквально засмоктала мене. Я розумів, що треба якось покласти цьому край, але нічого не міг придумати.
Проте через якийсь час — безпосередньо перед тим, як я взявся будувати Землю — в моїй свідомості почала виникати ідея зовсім нового принципу взаємних стосунків із замовниками. Я несподівано спіймав себе на тому, що бурмочу під ніс таку фразу: "Форма випливає з функції". Мені сподобалось, як вона звучить. Але потім я спитав себе: "А чому форма випливає з функції?" І відповів на це так: "Форма випливає з функції тому, що це непорушний закон природи і одна з основних аксіом прикладної науки". На слух мені ця фраза також сподобалась, дарма що в ній не було особливого глузду.
Але глузд тут анічогісінько не важив. Важливо було те, що я зробив відкриття. Зовсім випадково я відкрив основну засаду мистецтва реклами й хисту показати товар лицем. Я винайшов нову дотепну систему взаємних стосунків із замовниками, що обіцяла величезні можливості. А саме: доктрину наукового детермінізму. Уперше я випробував цю систему, коли спорудив Землю,— ось чому ця планета назавше врізалася мені в пам'ять.
Якось до мене заявився високий бородатий дід з проникливим поглядом і замовив планету. (Отак почалась історія вашої планети, Кермоді.) Ну, з роботою я впорався швидко,— здається, днів за шість,— і гадав, що цим усе й скінчиться. То була чергова ординарна планета, що будувалася за заздалегідь затвердженим кошторисом, і, признаюся, в дечому я підхалтурив. Та ви б послухали, як розскиглився новий власник — можна було подумати, що я вкрав у нього останню шкуринку хліба.
"Чому так багато бур та ураганів?" — допитувався він. "Це входить у систему циркуляції повітря",— пояснив я йому.
Насправді ж я просто забув поставити протиперевантажний клапан.