Потім бачимо, як він їде на бігунках від молотарки. Поряд із ним сидить наша сусідка Югина, бригадир везе її в село обідати. Нікого не везе, тільки її. Вона назривала синіх волошок та червоних маків, тримає повний пучок. Бригадир обнімає її однією рукою за стан, вони обоє сміються. Жінки з току прикладають долоні до очей, дивляться на них та насмішкувато похитують головами. Ось бригадир з Югиною щезають у соняшниках, і тепер уже нічого не видко — ні вороного коня, ні квітів у Югининих руках.
Маруся вже набила повну торбу. Вона завжди встигає назбирати швидше, ніж я. Тепер помагає мені. Сонце похилилося донизу, ми вимірюємо ступенями наші тіні. Тіні довшають і ніби густішають, просочуючись темрявою. Колоски ще теплі, але вже не такі гарячі, як у полудень.
Коли виоруємося із збиранням, то на рапсі, серед жовтого погойдування, зриваємо червоні, кривависті — з волохатими тичинками — маки. На пелюстках свіжобрунатні смужки. Ті пелюстки тримаються непевно, махнеш різко — і вже крихко відламуються, полум'яне стеляться донизу. Маруся ще знаходить волошки, і тепер букет у неї такий, як у Югини.
Глухою балкою пробираємося до села. Дибаємо віддалік од шляху — він біліє праворуч, по ньому суне череда, збиваючи густу куряву. Голосне мекання потопає в тій куряві, задихається; іноді над сірою хмарою спалахує очищеним від кори боком палиця ясенова чи кленова: перепадає неслухняним.
Корівник, конюшня, кошара та кузня залишаються осторонь; ми виходимо на вогкий луг, за рогозою та лепехою спить темно-голубим сном широкий став. Волога трава пле-ще по ногах, змиває пил; іноді загрузаємо по кісточки, і болото спрагло чвакає.
— Кум-кума, спечи пирога,— передражнює Маруся лінивих жаб.
Роздягаємося догола. У Марусі шкіра відразу ж береться гострими пухирчиками, стає гусячою. Хоча не холодно, але Маруся тремтить, зіщулившись. Вона зовсім худа, кості так і випирають із-під шкіри. Мені на мить соромно стає на неї дивитись, і я одвертаюсь. А вона ніби нічого й не тямить, дивиться на мене.
Бусел никає по мілкому, ловить репетух. У цього червоний дзьоб, ніби вимочений у диких польових маках. Зв'язуємо перевеслом нарвану рогозу, вкладаємо на ній торби. Маруся спершу помагає мені вивести два химерні плотики на чисту воду, далі поспішає на берег, одягається. Вона на той бік перейде по гатці.
Штовхаючи поперед себе рогозу з торбами та одягом, занурююсьпопахви,пускаюсявплав.Зправоїрукидоторкнулося дужкою до землі сонце, все в рум'янцях. Об моє тіло б'ється дрібна риба, іноді заметляє слизьким хвостом коропчак біля грудей. Свійські качки гайнули геть, налякавшись, але враз і вгамувалися. Смердить жабуринням, водою, настояною на прогнилому болоті.
Намацую мілке в очеретах, ноги загрузають у мулі, натрапляють на корчі. Чирок вихопився з дрібної заплави, зашелепав крильми. Звалюю на плечі обидві торби і йду у сизий вечір. Поміж білих гречок, що дзвенять мурашвою та пізніми бджолами. Над білим покривалом із брунатною підторочкою — чорні, верткі — зблискують ластівки.
Вершник вихоплюється з ярка. Кінь під ним весело станцьовує то передніми, то задніми копитами, і ось уже вершник мчить прямісінько на мене. На кінській спині лінькувато погойдується гарапник. Тікати нікуди. Він близько. Я топлю в солодкій гречці обидві торби і з удавано безпечним виглядом іду назустріч. Дуже страшно, а йду.
Бригадир зіскакує з коня, зв'язує докупи обидві торби, перевішує через кінську шию. Повертається до мене і кричить:
— Злодю-уга!
Від тих слів дихає чорним мороком. У вухах гасне цокіт копит, приглушений польовою стежкою...
З Марусею ми здибуємося біля Вовчої криниці, в балці. Вона нічого не питає, бо бачила все, сховавшись у шипшині. Там, у жалких кущах, вона, видно, й понівечила свій букет: із маків залишились цурпалки з однією-двома кривавими пелюстками, а волошки журно посхиляли сині голівки.
Вона сідає на вербовий пеньок, трухлявий, жовтий. Дивиться кудись убік, туди, де в хмарі вмерло сонце. І дуже тихо, кволим голосом обзивається:
— У моїй торбі було яблуко для тебе. Не могла зважитись, щоб віддати...
Вечір попелястішає, сизіє. Це вже у селі розпахтілися матіоли, нічні красуні. Місяць скоро народиться над Вовчою криницею...