Пан Марен був у захваті.
— Ну, ви можете похвалитись, що вам пощастило, пане абат. Ось побачите, ось побачите, що дякуючи мені ваша справа піде, як по маслу.
Вони прийшли до Державної ради. Пан Марен запросив священика до себе в кабінет, запропонував йому крісло, посадив його перед каміном, потім сам сів за письмовий стіл і почав писати:
"Дорогий колего, дозвольте якнайщиріше рекомендувати Вам шановного і достойного похвали пастиря, пана абата..."
Він зупинився і спитав:
— Пробачте, як ваше прізвище?
— Абат Сентюр.
Пан Марен знов почав писати.
"...пана абата Сентюра, який потребує вашої прихильної допомоги в одній невеликій справі, про яку він Вам розкаже.
Я щасливий, що можу скористатися з нагоди, щоб висловити Вам, дорогий колего..."
І він закінчив листа звичайними привітаннями.
Написавши три листи, він вручив їх своєму протеже, і той пішов після нескінченних висловлювань подяки.
Пан Марен скінчив свої справи, вернувся додому, спокійно провів вечір, мирно спав, вранці прокинувся у прекрасному настрої і звелів подати газети.
Перша газета, яку він розгорнув, була органом радикалів. Він прочитав:
"Наше духовенство і наші чиновники.
Зловживанням духовенства, очевидно, ніколи не буде краю. Один священик, на ім'я Сентюр, викритий у тому, що він був у змові проти існуючого уряду, обвинувачений у багатьох недостойних вчинках, про які ми воліємо не згадувати, запідозрений у тому, що він колишній єзуїт, який перекрасився на простого священика, — був усунений епіскопом з посади з причин, що їх, як кажуть, незручно розголошувати, а потім викликаний до Парижа, щоб дати пояснення, — знайшов тут палкого захисника в особі якогось Марена, державного радника, що не побоявся дати цьому злочинцеві в сутані настійливі рекомендаційні листи до всіх своїх колег, республіканських чиновників. Звертаємо увагу міністра на неприпустиму поведінку цього державного радника..."
Пан Марен скочив з ліжка, одягся і побіг до свого колеги Петіпа, який сказав йому:
— Та ви з глузду з'їхали! Рекомендуєте мені цього старого змовника.
Розгублений пан Марен забелькотів:
— Та ні... бачите... я був введений в оману... У нього був такий порядний вигляд... він мене обдурив... він мене безсоромно обдурив. Прошу вас, засудіть його, засудіть якнайсуворіше. Я зараз напишу. Скажіть мені, кому треба написати, щоб його засудили. Я звернусь до генерального прокурора, до паризького архієпіскопа, так, до архієпіскопа...
І, поквапливо сівши за стіл пана Петіпа, він написав:
"Монсиньйор, маю честь довести до відома Вашого Преосвященства, що я став жертвою інтриг і брехні одного абата Сентюра, який обманув моє довір'я.
Бувши введений в оману запевненнями цього священика, я..."
Підписавши і запечатавши листа, він обернувся до свого колеги і заявив:
— Бачите, мій дорогий друже, нехай це буде вам наукою, ніколи не давайте нікому рекомендацій.