— Йойно,— мовлю раз до него з-за паркана.
Він аж звергся, почувши мій голос, немовби хто наглим вистрілом пробудив єго зо сну.
— Не бійтеся! Се я, Іван.
— Ни, чого тобі треба?
— Послухайте ви мене, Йойно,— мовлю йому щиро,— покиньте ви тепер сю яму, копліть он там у долинці.
Він не відповів нічого, але справді послухав мене. Другого дня його робітники забили сю нещасну яму і взялися до тої, що була розпочата в долинці. Працювали коло неї кілька день. Здавалося, що Йойна успокоївся троха, тілько очі єго блищали якимсь несамовитим огнем, а на вулиці, коли йшов, то не пізнавав нікого.
Аж одного дня чуємо: крик коло Йойнової ями. Ріпники покинули роботу і кличуть Йойну. А він якраз тоді сидів чи, може, дрімав у тій самій кошарі, де ми зробили собі полуйку.
— Господару! Господару! — кричать ріпники з долини. — А ходіть-но сюди!
Було саме полуднє. Ми спочивали, в ямі не було нікого, то ми, почувши крик, повибігали з кошари.
— Ого, — мовлю я,— у Йойни сьогодні полуйка буде!
Саме в тій хвилі вибіг Йойна з кошари і, мабуть, почув мої слова, бо, біжучи, крикнув у наш бік:
— Ага, чорта з’їсте, не полуйку!
Ми зареготалися, повилазили на паркан і дивимося, що буде. А Йойна ще не добіг до ями і кричить здалека:
— А що, є кип’ячка?
— Є.
— А не бухає?
— Ні.
— А багато?
— Та вже пів’ями.
І напівжартом-напіврадісно один додав:
— Але то полуйка буде!
В тій хвилі Йойна зовсім сказився. Він кинувся на бідного ріпника та й лус його в лице!
— Ось тобі полуйка! А, драби! А, розбійники! І ви хочете мене обікрасти? Не дам! Не дам! Нічого не дам!
І він у якійсь шаленій нетямі кинувся до ями і, розхрестивши руки, припав ниць, щоб закрити собою те джерело свойого багатства. Гирло ями було досить вузьке. Він, опершися колінами на одній цямрині і вхопивши розхрещеними руками обі суміжні, заслонював собою яму, немов хтось хотів відібрати її у него, і все кричав:
— Не дам! Нічого не дам! Гвалт! Рятуйте! Розбійники!
Почали збігатися люди з усіх боків, а побачивши Йойну над ямою і не розуміючи, чого він хоче, думали, що сталося якесь нещастя, що хтось упав до ями або задусився. А в мні аж серце застигло.
— Хлопці! — скрикнув я до ріпників, що стояли довкола ями.— Він здурів! Відтягніть його від ями! Живо!
— А нехай його дідько візьме! — буркнув, не рушаючися з місця, той, що дістав невинно ляпаса.
І в тій хвилі Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився обома руками за груди, бо йому неставало духу, а стративши підпору, тілько мигнув, замахав патинками і, мов галушка, булькнув у яму. Кип’ячка, що мала дати йому багатство, дала йому смерть. А полуйки своїм ріпникам таки вже не дав.
Його витягли аж за три дні, бо до ями через замороку не можна було доступити.
_____________________________
* Чорт твоєму батькові (євр.). — Ред.
* Чи ти збожеволів? (євр.).— Ред.
* Божевільний (євр.) — Ред.