— Чи звернули ви увагу на молоду дівчину, що зустріла вас, коли ви приїхала з вашим сином?
— Так, я бачив ту молоду дівчину, — відрубав містер Веллер.
— Ну, і що ви про неї думаєте? Скажіть тільки відверто, містер Веллер.
— Мені здалося, вона дуже гарненька й струнка жінка, — з виглядом знавця сказав старий.
— Так воно і є, — ствердив містер Піквік. — Ну, а як вам подобались її манери?
— Вельми симпатичне й відповідне дівча.
Точний зміст, укладений у цей останній прикметник, був неясний, але з тону, яким його сказано, виходило, що вжили його в позитивному розумінні, і містер Піквік залишився вдоволений.
— Вона дуже цікавить мене, містер Веллер, — сказав містер Піквік.
Містер Веллер кашлянув.
— Я маю на увазі, що бажаю їй добра і хотів би, щоб вона була щаслива й забезпечена. Розумієте?
— Цілком зрозуміло, — відповів містер Веллер, не розуміючи ще нічого.
— Ця молода особа прихильна до вашого сина.
— До Семюела Веллера! — скрикнув родитель.
— Так, — ствердив містер Піквік.
— Це — природна річ, — зауважив містер Веллер, поміркувавши трохи, — природна, але досить небезпечна. Семі мусить бути обережним.
— Що ви хочете сказати? — спитав містер Піквік.
— Стерегтися говорити їй щонебудь, — пояснив містер Веллер. — Бути обачним, щоб його не змусили сказати такого, що скидалось би на пропозицію одружитися. Ви ніколи не можете почувати себе спокійним, містер Піквік, коли вони зазіхають на вас. Ніколи не знаєш, коли вклепаєшся, і поки ви тільки міркуєте, вони вже злапали вас. Мене самого оженили так, сер, перший раз, і Семі був наслідком цих хитрощів.
— Ви не дуже заохочуєте мене закінчувати те, що я почав говорити, — промовив містер Піквік,— але краще вже я скажу відразу. Не тільки та молода особа прихильна до вашого сина, містер Веллер, але й син ваш — прихильний до неї.
— Такі речі батькові вуха завжди слухають з приємністю, — відповів містер Веллер.
— Я помічав це багато разів, — вів далі містер Піквік, удаючи ніби не чує останнього зауваження містера Веллера, — і не маю вже ніякого сумніву щодо цього. Уявіть собі, що я хотів би влаштувати їх як чоловіка та жінку при якомунебудь ділі, і це дало б їм змогу жити цілком пристойно. Що ви сказали б на це, містер Веллер.
Спершу пропозиція одружити одного з його близьких змусила містера Веллера скривитися. Але з часом, докладніш обговоривши справу з містером Піквіком, а головне, дізнавшись од нього, що Мері не вдова, старий став здатливіший. Містер Піквік мав на нього великий вплив, та вразила його й зовнішність Мері, і він, правду казати, кинув уже на неї не один, зовсім не батьківський, погляд. Нарешті він сказав, що не заперечуватиме проти намірів містера Піквіка й охоче слухатиме його порад. Вловивши його на слові, містер Піквік дуже зрадів і покликав Сема назад у кімнату.
— Оце ми з вашим батьком говорили про вас, Сем, — почав був містер Піквік, відкашлюючись.
— Про тебе, Семюел,— протекторським тоном ствердив містер Веллер.
— Я не сліпий, Сем, і бачу, що ви довгий уже час почуваєте більше ніж приязнь до покоївки містера Вінкла, — провадив містер Піквік.
— Чуєш, Семі? — так же урочисто спитав містер Веллер.
— Сподіваюся, сер, — звернувся Сем до свого пана, — сподіваюся, що ви не вбачаєте нічого поганого в приятельських стосунках молодого чоловіка з дівчиною, та ще такою хорошою й скромною.
— Звичайно, не вбачаю,— запевнив його містер Піквік.
— Ні в якому разі, — ласкавим тоном заспокоїв сина містер Веллер.
— Настільки не вбачаю і вважаю їх за такі природні, що ладен навіть підтримати ваші прагнення в цьому напрямку й допомогти вам у разі потреби. З приводу цього ми саме й розмовляли з вашим батьком. Погодившися з ним...
— І встановивши, що леді не вдова, — вкинув слово містер Веллер.
— І взявши на увагу, що леді не вдова, — усміхнувся містер Піквік, — я дійшов такого висновку, Сем. Я хочу звільнити вас від ваших теперішніх обов'язків, а на вдячність за вашу відданість допомогти вам одружитися з цією дівчиною і створити собі незалежне життя. Я пишатимусь тим, — тут тремтячий від хвилювання голос містера Піквіка набув своєї звичайної сили й звучності, — я пишатимусь і буду щасливий дбати про ваш добробут і в дальшому.
Впала коротка мовчанка, а потім Сем трохи приглушеним, а проте рішучим голосом сказав:
— Дуже вдячний за вашу добрість, сер, але цього бути не може.
— Не може бути?.. — вкрай здивований скрикнув містер Піквік.
— Семі, — поважно промовив містер Веллер.
— Я кажу, що цього не може бути, — на тон вище повторив Сем — Як ви житимете без мене, сер?
— Недавні зміни в родинному становищі моїх друзів, безперечно, відіб'ються й на моєму житті, дорогий мій друже,— сказав містер Піквік. — До того ж я стаю старий і потребую спокою та відпочинку. Мандрування мої скінчилися, Сем.
— Як можете ви знати це, сер? — відповів Сем.— Подумайте тільки. Уявіть собі, що ви роздумались — а це зовсім не неймовірно, бо душа у вас ще як у двадцятип'ятирічного, — що ж з вами станеться без мене? Ні, це неможливо, сер; неможливо.
— Дуже добре, Семі; в цьому багато правди, — похвально сказав містер Веллер.
— Я говорю, добре обміркувавши все, Сем, і певний, що додержу слова, — похитав головою містер Піквік.— Нові місцевості не існують для мене. Мандрування мої скінчилися.
— Гаразд, — сказав Сем. — Тоді ж ви більше ніж будьколи потребуватимете, щоб коло вас був хтось, хто розуміє вас; хто доглядав би та пильнував вас. Якщо вам потрібний інший — більш вигладжений — слуга... — ну, що ж? — шукайте і беріть його. Але чи за плату чи безплатно, з договору чи без договору, з харчем вашим чи з своїм, з відпусткою чи без відпустки — Сем Веллер, якого ви взяли з старого готелю з Боро, лишиться біля вас і нікуди від вас не піде. І що б там страшного хто не казав, я не відмовлюся від своїх слів.
Наприкінці цієї заяви, виголошеної Семом з великим піднесенням, Веллер-старший підвівся з свого стільця і, забувши про місце та звичайність, почав вимахувати капелюхом і тричі вигукнув "ура!".
— Друже мій, — промовив містер Піквік, коли містер Веллер, дещо засоромившись свого пориву, знову сів,— ви мусите подумати й про дівчину.