— Та хіба ж могло бути інакше?— здивувався клієнт Пела.
— Звичайно, інакше й не могло бути,— сказав дуже червоновидий чоловік, що досі не промовив ні слова і, здавалося, не вмів говорити.
В цей момент до кімнати вбіг хлопчик із синьою торбою і сповістив, що починають розглядати справу Джорджа. Почувши таке повідомлення, все товариство прожогом кинулось на вулицю і стало прокладати собі шлях до суду — підготовча операція, що на неї, як вирахувано, треба звичайно від двадцяти п'яти хвилин до півгодини.
Дужий містер Веллер усією своєю вагою увігнався в натовп, сподіваючись так або інак продертися до суду. Успіхи його не дорівнювали його сподіванням, бо він забув зняти свій капелюх, і якийсь невидимий суб'єкт, що по ногах його він завзято товкся, ударом кулака насунув йому головний убір на самісінькі очі. А втім, цей суб'єкт, очевидно, враз покаявся в своїй запальності, бо, невиразно скрикнувши від здивування, втяг старого джентльмена в залу засідань і після гарячого змагання визволив спід капелюха його лице й голову.
— Семі? — скрикнув містер Веллер, діставши змогу впізнати свого визволителя.
Сем кивнув головою.
— Добрий же та ніжний з тебе син, хлопчику! — сказав містер Веллер.— Ач, як налатав боки старому батькові.
— А звідки міг я знати, що це ти? — заперечив син.— Хіба що мусив був здогадатися з ваги твоїх чобіт.
— Правда твоя, Семі,— відразу відійшов старий.— А що ти тут робиш?
Сем докладно переказав свою останню розмову з містером Піквіком.
— Лишатися там самому? Бідолашний! — здивувався Веллер-старший.— І не мати поблизу нікого, хто відстоював би його. Це неможливо, Семі. Зовсім неможливо.
— Звичайно ж, неможливо,— погодився Сем.— Я казав це ще перед тим, як прийшов сюди.
— Адже вони з'їдять його живцем, Семі,— бідкався старий.
— Так думаю і я,— сказав Сем.— А чи не бачиш ти якого виходу з цього становища?
— Ні, не бачу, Семі.
— Ніякого?
— Ніякого. Хіба що,— тут промінь блискучої думки освітив обличчя старого і, нахилившись до вуха сина, він прошептав: — Хіба що ми, непомітно для тюремників, винесемо його зашитого в матраці або переодягнемо старою жінкою та ще напнемо на голову зелений серпанок.
Сем зневажливо поставився до обох пропозицій і повторив своє запитання.
— Ні,— відповів старий джентльмен,— якщо він не хоче, щоб ти там залишався, Семі, то я не бачу ніякого виходу.
— Тоді я скажу тобі, що треба робити. Я попрошу тебе позичити мені двадцять п'ять фунтів.
— Ну, а потім?— зацікавився містер Веллер.
— Потім? А, може, ти через п'ять хвилин зажадаєш, щоб я повернув їх тобі. А я, мабуть, відповім, що не хочу платити. Адже тобі не спаде на думку заарештувати через такий невеличкий борг свого власного сина й посадити його до Фліта?
Після цих слів батько й син обмінялися складним телеграфним шифром кивів та мигів, а потім містер Веллер сів на кам'яні сходи й реготався, аж доки став червоний, як буряк.
— Що то за стара личина! — скрикнув Сем, обурений таким марнотратством дорогоцінного часу.— Чого ти регочешся, коли в нас і так нема зайвої хвилини? Де в тебе гроші?
— В чоботі, Семі, в чоботі,— відповів батько, приводячи до ладу риси свого обличчя.— Подерж мого капелюха, Семі.
Позбувшись цієї перепони, містер Веллер раптом нахилився на один бік і, зграбно перекрутившись спромігся сунути праву руку за надзвичайно вбирущу халяву і по довгих утомних вправах витяг звідти велику кишенькову книжку на цупких шкуратяних застібках. З цього гросбуха він видобув пару ремінців для батога, три чи чотири пряжки, маленьку торбочку із зразками збіжжя і, нарешті, невеличкий згорток брудних банкнотів, звідки він відрахував потрібну суму й передав її Семові.
— А тепер, Семі,— сказав старий джентльмен, коли ремінці, пряжки, торбочка із зразками й решта банкнотів були знову в книжці, а книжка лежала в тій самій кишені,— тепер, Семі, я познайомлю тебе з добродієм, що миттю оборудує нашу справу. У нього мозок, як і в жаби, розкиданий по всьому тілу і сягає аж до пучок. І, скажи тільки, чого ти хочеш, то він запакує тебе хоч до смерті-віку.
Містер Веллер зараз же розшукав мудрого Соломона Пела й просив його негайно подати заяву про стягнення з Семюела двадцяти п'яти фунтів або про ув'язнення його. Гонорар і гроші на судові витрати зазначений Соломон Пел мав дістати авансом.
Аторней був у чудовому настрої — його клієнта щойно визнано невиплатним боржником. Він похвалив Сема за таку відданість своєму панові і відрядив містера Веллера до Темпла скласти присягу про наявність боргу.
— Все гаразд, Семі! — гукнув містер Веллер, повернувшись з Темпла.
— Судовий виконавець буде тут о четвертій,— сказав містер Пел.— Маю надію, що наш винуватець не втече до того часу. Ха-ха-ха!
— Може, мій жорстокий тато зглянеться на мене,— засміявся Сем.
— Ні,— відказав Веллер-старший.
— Дуже прошу,— благав Сем.
— Ні в якому разі,— не здавався невблаганний кредитор.
— Я видам тобі вексель і сплачуватиму по шість пенсів на місяць.
— Векселів не беру.
— Ловко, ха-ха-ха! — реготався містер Пел, підсумувавши витрати.— Надзвичайно кумедна історія. Скопіюйте це, Бенджемен,— і Пел знову засміявся, показуючи підсумок містерові Веллеру.
— Спасибі, спасибі,— подякував юрист, беручи ще кілька засмальцьованих банкнот з книжки містера Веллера.— Три з половиною та півтора буде п'ять. Дякую вам, містер Веллер. Ваш син навдивовижу милий молодий чоловік. Це чудова властивість у вдачі молодого чоловіка, чудова,— і містер Пел, весело усміхаючись до всіх, заховав гроші собі в кишеню.
— Ну й комедія! — захихотів старший містер Веллер.— Справді чудесний син.
— Блудний син,[40] сер, блудний син,— делікатно виправив містер Пел.
— Дарма, сер,— поважно відповів містер Веллер.— Я й сам знаю, котра година, і тільки як не знатиму, спитаю вас, сер.
Поки прийшов виконавець, Сем здобув таку популярність, що вся група джентльменів вирішила піти подивитись, як його ув'язнюватимуть. Так і зробили. Позивач і відповідач ішли під руку; перед вів виконавець, а вісім кремезних візників становили ар'єргард. Коло кав'ярні Серджент-Іна все товариство зупинилось відсвіжитися, і по закінченні потрібних формальностей похід рушив далі.