Верещака. Він одноосібник.
Орацький. Ну і що ж? Сьогодні одноосібник, завтра — колгоспник, і не абиякий, а член правління, а там, може, й голова колгоспу, якщо ми Скидана порекомендуєм в інструктори замість Вигури. Як ви, товаришу Цар?
Левко Цар. Премного вдячний. Згоден на все добре. Ну, скажу наперед, щоб ви знали, — діло наше навряд чи вийде.
Орацький. Вийде. Вже вийшло. Весь світ схвильований.
Левко Цар. Що ви кажете?
Орацький. Їй-богу!
Левко Цар. А я, признатись, думав, що таких людей, як ми, на світі немає. Що не дружні, а не любезні...
Орацький. Хто? Найдружніші.
Левко Цар. Хлібом не годуй, — дай обсудити щось своє, огудити...
Орацький. Ну... Позвольте... Ви ж самі й осуджуєте...
Левко Цар. І я ж такий, хіба який. І сини були якісь, хто їх зііає, неслухняні. Повиростали — подалися з дому. Ну, правда, роботящі були і великі любителі бійки.
Орацький. А де во'ніт?
Левко Цар. Десь па війлі повбивано.
Скидан. Сини були герої. Коли ми втратили їх під ІІовоградом, тужив, повірте, весь Богунський полк.
Орацький. А де їх пам'ятник? Що названо їх іменем в селі? Лікарня, школа, вулиця? Нічого! Все іменем Лассаля, Рози Люксембург!
Нечитайло. Клари Цеткін.
Орацький. Де їх портрети? У вад нема художника в колгоспі?
Уляна. Професор. Ось!
Безверхий. Безверхий.
Уляна. Будяки все малює та горщики на тину. А зараз взявся за корів.
Безверхий. Не за перів, а за колгоспну череду.
Орацький. Наскільки пам'ятаю ваші твори, раніше цих корів ви просто чередою називали..
Безверхий. Да. Нет. Позвольте. Зачем? Я ось тут намітив собі цілу п'ятилітку. Думаю бабахнуть ось так вот (перелічує на пальцях): взятіє Зимнього дворця, взятіє Києва, взятіє Перекопа — шість на три. Потім рішив засмалить засєданіє етого, как его... А корови й будяки — ето пустячки, так сказать, для душі, а вообще мій жанр: взятія, вступлепія, заседанія і портрети видатних діячів.
Орацький. Так. А ви напишіть портрет Тарасика чи його батька — Скидана, та так, щоб навіть діт через п'ятсот, милуючися вашим твором, народ казав: "Які красиві були люди великої революційної доби".
Вигура (підходить). Товаришу секретар, дозвольте...
Орацький. Ну?..
Вигура. Після того, як ви розкритикували й викрили мене з такою ясністю і геніальною прозорливістю, я глибоко зрозумів, що я... людина не наша.
Орацький. Чого там — не наша. Наша. Ви непоганий ворог ворогів, але друг друзів ви нікчемний. Нікчемний! І це велике наше лихо. (До колгоспників). Оці Вигури, Гусаки, па жаль, все паші люди.
Уляна. Самі наплодили! Ото як вийде на трибуну, поверх людей як гляне, та так розумно й гарно промовляє, та довго так, що плачеш і не знаєш — па небі ти чи на землі., Злізе додолу — хмара. Голос міняється. І хоч би тобі раз усміхнувся! Усміхніться, прошу вас, хоч разочок) Як трудівниця! "Ніколи всміхатись. Мені треба соціалізм будувати!"
Орацький. всть і такі. А зачепи його — па партію обижається. Не зрозуміла його партія. (До Вигури). Ні, зрозуміла. Війну об'явили вигурівщині, війну! Бездушність, лиху, холодну байдужість, казенщину, дурість — усе, щ6 ображає "Пам'ять Леніна" і гідність народу".
Уляна. ...виметемо залізною мітлою!
Орацький. Так, Удяно. Кальоним залізом. Все в наших силах. Нема перепон добру!
Левко Цар. А скажіть, отепер лак, коли все, казав той, уже наше і нема нігде нічого там такого, так от теперечки, коли людина, скажім, умирає, то як от її трактувать: списується вона з бригади в яму, як безполезний інвентар, чи можна думати, що е щось зараз таке...
Орацький. Великий Ленін буде вічно жити.
Левко Цар. Ленін — зрозуміло. А ми — прості, звичайні люди, оті, що по церквах колись копійчані свічки перед образами палили, вимолюючи крлхітку безсмертя...
Орацький. Безсмертне .людство, товаришу мій. І в ньому людина знаходить безсмертя через свої діла. Якість содіяного і буде його мірою •в комунізмі. Іншеї міри життя я не знаю. Бездоганна ленінська міра, безсмертного Леніна. (До Скидана). Спасибі за мужність, Скидане. Податок зменшуємо до ваших пропозицій. І всім спасибі!
Всі. Спасибі й вам!
Орацький. Все.
Пауза.
(Поволі повертається в бік Гусака і Вигури і, ледве стримуючи гнів).
Громадянине Вигура, громадянине Гусак, вийдіть вперед. Народ вас хоче розглядіти.
Гусак і Вигура виходять, спустошені, на авансцену.
Завіса