— Чому такі довгі хвости в корів? — суворо запитав директор МТС.
— Та… знаєте… влітку мухи, ґедзі… Вони обмахуються! — пояснив зніяковілий завфермою.
— Пообрізати хвости! Негайно! Махають хвостами, молоко тільки вимахують! — наказав М. і, вхопивши ножа, почав одтинати переляканим коровам хвости.
89 корів залишилися з обрізаними хвостами. Після такої операції молока в корів поки що не побільшало.
Товариш директор, очевидно, переплутав прислів'я, що молоко в корови на язиці, і вирішив, що молоко в неї у хвості. Не буде хвоста — молоко залишиться у вимені.
Отакий механізаторноватор!
Не треба казати т. М. й про те, що молоко в корови на язиці, а то ще почне язики коровам прикорочувати!
ІДІОСИНКРАЗІЯ
І
Ідіосинкразія — слово грецьке, але воно вже і в нашій мові набрало громадських, так би мовити, прав.
Ідіосинкразія — це своєрідний патологічний стан людського організму, коли той організм має збільшену, хоробливу вразливість на деякі речі.
На харчові, приміром, продукти…
Попоїсть людина, приміром, раків, а в неї тіло береться сверблячими пухирями, на людину нападає кропив'янка.
Є люди, що не переносять, наприклад, меду, груш, малини і т. д.
Хороблива вразливість буває на ліки. Усі люди вживають, приміром, хіни, або йодних препаратів, а є хворі, що покуштує крихту хіни і відразу глухне, в голові йому ніби кузня, руки дрижать…
У декотрих хворих від йоду висипають прищі на тілі, отікає горло і т. д.
Оце і є ідіосинкразія…
А от ви скажіть голові артілі ім. Леніна Сарненського району Ровенської області, що у нього ідіосинкразія на кури та іншу хатню птицю, він образиться:
— Таке казнащо й вигадають! Зродувіку не чув про ту ідіосинкразію! — сердито заперечуватиме С.
— А чого ж у вашому колгоспі птиці нема? Ви маєте в артілі 992 га зернових посівів, отже, вам за нормами слід узяти з інкубаторної станції 3000 курчат, 400 каченят і 100 гусят. А ви відмовилися взяти молодняк, гордо заявивши: "Ми виконаємо м'ясопоставки гов'ядиною!"
Ну, що на таке запитання має відповісти тов. С?
Людина він здорова, на ідіосинкразію не слабує, а чим тоді пояснити таке його ставлення до птахівництва, що він може розбазарити на м'ясопоставки корів, волів, свиней, ризикуючи залишитися без молока і не виконати плану розвитку тваринництва.
Єдина, видать, причина:
— Співають кляті півні вранці, спати не дають! Або:
— Гусаків боюсь! Пам'ятаю, в дитинстві здоровенний гусак як засичить та як скубоне, проклятий, за сідало, так і досі щемить! Я кби покійна бабуся були віником не одігнали, він би мене з'їв! А ви кажете, щоб я гусей розводив! Хай вони вам подохнуть!
І нема тепер у колгоспі, яким керує голова, ані курочки, ані півника!
— Аз чого ж ви яєшню смажите? З поросячих хвостів?
2
Голова колгоспу ім. Ілліча Корецького району Ровенської області тов. X. перевершив С. Він подав заявку на 1000 курчат.
Інкубаторна станція 18 квітня попередила колгосп, що привезе курчата.
Станція зробила, як їй і належиться: за 10 день попередила про те, що курчата будуть.
28 квітня курчат привезли.
Завфермою артілі ім. Ілліча курчата прийняв.
29 квітня курчат побачив голова X.
— Курчата? — суворо запитав X.
— Курчата!
— Назад! Щоб мої очі їх не бачили!
І поїхали курчатка назад до інкубаторної станції.
А курчатка, коли їм тільки кілька днів як із яйця, — вони дуже тендітні, кволенькі, ніжні…
Попікалипопікали, поціпалипоціпали, голівками докірливо покивали і почали потихеньку дохнути.
Ми не знаємо, чи всі вони, бідолашні, поздихали, чи не всі, але частини їх уже нема. Це — факт.
Ну, що на це скажете, тов. X.?
А чимось же треба все це пояснити? Без причини й болячка не сяде.
Давайте порадимо тов. голові, як йому виправдуватися. Говоріть, товаришу X., так:
— Ідіосинкразія в мене! їйбо, правда! Куряча ідіосинкразія! Як почую" оте курчаче "піпіпі", так у мене в серці теж отак — "піпіпі"! І колотиться серце, колотиться! Очі так і шукають де ті курчата! Думаю, як побачу — подавлю! І тількино курча попадеться мені на очі, під груди мені підпирає, і під ложечкою ніби квочка квокче: "квоквокво"!! Я вже не можу сам подавити курчат! Хватає сили тільки на те, щоб сказати: "Назад! Вези назад ув інкубатор, щоб очі мої їх не бачили!"
— Та ви б, товаришу X., скільки б рогатої худоби врятували, якби у вас була птиця!
— Буду я з тими курчатами порпатися, коли я одним бугаєм тисячу курей переважу!
З
У нас є багато колгоспів, що мають од птахоферм великі прибутки, вони виконують м'ясопоставки птицею, отже, птиця їм зберігає велику рогату худобу, свині…
Бо вони справжні хазяї, вони дбають про птицю, і птиця їм відплачує добром за добрий догляд.
А на таких, звиняйте, хазяїв, про яких оце ми згадали, ні курка, ні качка, ні гуска, ні індик надиматися не будуть, щоб їм яйце знести.
— Хай самі несуться! — кажуть кури…
…Як дбаєш, так і маєш!
ПЕРОМ ПО ПЕРАХ
Прочитало я у № 9 "Барвінку" за 1955 рік вірш тьотіпоетеси М. Познанської "Веселий літній день" та й засмутилося. А чого я засмутилося?
А того я засмутилося, що тьотя-поетеса пишуть:
У небі ні хмарини: Веселий літній день. Вгорі якась пташина Співає нам пісень.
А мені цікаво знати, яка саме пташка співає… Якась… Такої пташки, що звалося б "Якась", нема… Угорі? Де? На дереві чи в повітрі? Як у повітрі, то, може, то жайворонок? А на дереві — може, щиглик, може, чижик, може, синичка? Попрохайте тьотюпоетесу, щоб вона написала, яка саме пташка співала, і ще попрохайте, щоб надалі вона нас, дітей, не дратувала отакими віршамизагадками… А коли це справді загадка, чому редакція "Барвінка" не написала: "Відгадайте, діти!"
Далі тьотяпоетеса пише:
От бачиш, бір зелений: Над ним ясна блакить, Де берести і клени, Там табір наш стоїть…
Тьотяботанік нам розказувала, що бір — це ліс, де росте сосна, ялинка та інші хвойні дерева, а тьотя Познанська пише, що там берести й клени ростуть…
Кому ж нам вірити?
"ОНОПРІЙ МІНІМУМ" ВІКТОРА БЕЗОРУДЬКА
Оповідання Віктора Безорудька, зібрані в окремому рукопису "Онопрій Мінімум", майже всі були друковані по різних газетах і журналах українських і російських, якот: "Україна", "Зміна", "Колгоспник України", "Крокодил", "Молодий колгоспник" і т. ін.