Мавра (крізь сльози). Ще дитя не народилось, а батько відмовився од нього.
Безсмертний. Хіба то батько? Запишеш своє дитя на моє ім'я.
Мавра. Ой, Марку Трохимовичу!.. Як же ви своє ім'я...
Безсмертний (як може, утішав Мавру). Заспокойся, жінко добра... Головне ж не ім'я, а життя.
Мавра. І хто його знає, що таке життя?.. (Плачучи, віддирав од столу свічку і кидає її в піч).
КАРТИНА ДЕСЯТА
Вечірнє поле, темніють полукіпки, гудуть молотарки, скриплять вози. На пагорбі, врізаючись крилами у зорі, весело трудиться вітряк. Од молотарки чути вигуки і сміх, а за вітряком, когось шукаючи у світі, ходить дівоча пісня.
Похитуючись од утоми, іде Марко Безсмертний, ось він прислухається до співу, щось згадує, зітхає і продовжує пісню:
"Та мала нічка-петрівочка, та не виспалася наша дівочка".
Безсмертний. Тепер на полі, як на фронті — ніхто не висипається, навіть отець Хрисантій виявив свідомість. Жнива! "Та мала нічка-петрівочка, та не виспалася наша дівочка". (Дивиться вдалину). А де, в яких світах моя дівочка?.. Мовчіть, думки, мовчи, тривого. (Лягав на землю, поклавши голову на снопа). Тепер і зорі мерехтять у очах, як зерно. Що ж, молотарки працюють. Хліб іде!.. Хліб!.. Якраз відпочинеш! Когось несе! (Зіскакує на ноги і удає, що милується природою).
З пошивкою за плечима входить, наспівуючи "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом", в звичайному селянському одязі отець Хрисантій.
Отець Хрисантій. Ну, спасибі, спасибі, чадо! (Бере клунок поперед себе). Оце, бачиш, тримаю святий хліб у руках, як бог землю, бо маю його не за хрестини і за мерлини. А грішив, грішив і марнословив на вас — думав: трудодень запишете, а хліба бог дасть.
Безсмертний. Чого ж це ви так грішили?
Отець Хрисантій. Можу тобі сказати, як нетиповий піп: я людей, того, дурив, то думав — люди і мене обдурять... (Прислухається). Чуєш?
Безсмертний. Чую: вози скриплять на дорогах.
Отець Хрисантій (перекривляв). "Скриплять"! Слух поганий маєш! Співають, бо людям радість везуть! Це зрозуміти треба!
Безсмертний. Постараюсь. А чого ви свою ношу несете?
Отець Хрисантій. Це ноша — не хрест, а плід. Вона веселить мене!.. Зараз я занесу муку дружині Задніпровського, сам діжу замішу, а потім добру чарку вип'ю,— за мир, душевний спокій і ЦеКа.
Безсмертний. Інтересний ви чоловік.
Отець Хрисантій. Хоч я і нетиповий піп, але щось-таки в мене е! (Пішов).
З вузликом в руках входить дід Євмен.
Дід Євмен. А я тебе, Марку, всюди шукаю...
Безсмертний. Щось трапилося, діду?
Дід Євмен. Таки трапилось!
Безсмертний (занепокоєно). Що?
Дід Євмен. Зараз розкажу. Іду я оце селом, поволеньки собі іду...
Безсмертний. Та скоріше, діду!
Дід Євмен. А ти не збивай старого, збивати нас є кому. На чому ж зупинилась моя мисль? Ага! Іду я оце селом, придивляюсь, принюхуюсь до нього... Та не кипи, Марку, вискажусь акуратно, як на зборах. Принюхуюсь, значить, і чую: од кожної хати, од кожної землянки, навіть там, де вдови й сироти живуть, пахне свіжим хлібом.
Безсмертний. Не тягніть! Що трапилось?
Дід Євмен. Оце ж і трапилось: од кожної оселі тепер запахло свіжим хлібом, не краденим, не вихитруваним, не купованим, а своїм! Це щось та значить!
Безсмертний. Ху! А я вже чого не передумав!
Дід Євмен. І Киселя згадав?
Безсмертний. І його теж.
Дід Євмен. Отак і живемо: ти хочеш людям хліб дати, державу хлібом засипати, а він старається тебе засипати... До людини не доріс, а в теоретики вискочив!.. Повечеряй свіженьким.
Безсмертний. Отак з білим вузликом колись розшукувала мене в полі моя Олена. Розшукав і теж починає сварити: "І нащо оце головування... за ним і не обідав, і не вечеряв, і сім'ї відцурався, і перепавсь, мов смик..."
Дід Євмен. А потім починала співати. Не голос, а солов'я мала в грудях. (Починає наспівувати).
Безсмертний (тихенько підхоплює пісню, і вона доладне пливе над вечірніми полями).
Шкода, мамцю, шкода, Вишневого цвіту,
Що розвіяв вітер
По всім білім світу.
З'являється Безбородько і остовпіло зупинявться.
Безбородько (до Безсмертного). Ти ще й співаєш?
Дід Євмен. А що? Може, сам товариш Кисіль опустив циркуляр — не співати?
Безбородько. Так ти, Марку, ще нічого не знаєш?.. (Співчутливо хитає головою). Запрацювався, запрацювався ти, голубе сиз, і не знаєш (показує руками), що в світі робиться.
Безсмертний. Земля стала повільніше кружляти?
Безбородько. Не жартуй, чоловіче, коли до твого порога підійшло горе.
Безсмертний. Це горе в чийому образі й штанях?, Безбородько. Ці штани ти скоро побачиш, тяжче побачити сорочку щастя... Казав же тобі і раз, і вдруге, і втретє: не вилазь із шкури — все одно монумента не поставлять!
Безсмертний. А я так старався на нього!
Безбородько (не зрозумівши Іронії). Ні, ні, з нашими людьми на монумент не заберешся, тому треба жити риальностями, а не загравати з народом.
Дід Євмен. Це наш Марко заграє з народом?
Безбородько. А то ні? Ось що у вас у вузлику? Хліб з нового урожаю?
Дід Євмен. З нового.
Безбородько. А за нього такий вузол зав'язався, що коли подумати, то це вже не хліб, а слідство й суд.
Безсмертний. Доки ж наш хліб буде підсудним?
Безбородько. Напевне, до того часу, поки його піюлями не замінять.
Дід Євмен. Теорія Киселя, язик Безбородька!
Безбородько. А ви свою теорію тримайте за зубани. Згодиться, бо вже й Марко похитнувся!
Дід Євмен. Похитнувся чи похитнули?
Безбородько. Тепер його і Зірка Героя не врятуеі .матеріали пішли аж до секретарів ЦеКа і в ті інстанції, де пісні не співають, а де осипаються люди як вишневий пвіт. (До Безсмертного). Ти, поки не пізно, хоч вітряк спини.
Безсмертний. Вітряк легше спинити, аніж недоумство.
Безбородько. Тобі статті й без нього вистачить. (Показав рукою на вітряк). Спини, зрубай його!
Безсмертний. Я крил нікому не рубаві
Безбородько. Ну, як хочеш... Відомо, ти не жалієш себе, може, через це тебе й люблять люди. Та що з їхньої любові? Як буде суд, любов пожуриться в кутках, а суд знайде статтю й параграф. Риальностями треба жити!
Дід Євмен. Не каркай, наче ворон. Он перші півні вже співають.
Чути, як співають півні. Дід Євмен і Безбородько виходять.
Безсмертний. Діла!.. От і поменшало все навкруги, а серце побільшало, і, здається, побільшали останні осколки у грудях... А півні співають, і вітряк крутиться. Я люблю тебе, дерев'яна птице, люблю, коли ти з камінної душі викидаєш струмочки муки, і печалюсь, коли обвисають твої потріскані крила. Я ніколи не буду ні руйнувати, ні зупиняти тебе,— хоч у самого обломляться крила... Що це? (Вражено починає прислухатись до пісні, що наближається).