Безсмертний. Значить... живі?
Степанида.Як бачите.
Безсмертний. Де жі як вам жилося?
Степанида. Як усім у ці роки: у кожного вистачав свого горя, а щастя поки що нікому не вистачає...
Безсмертний. Яким же ви чудом потрапили сюди?
Степанида. Я зведена сестра Григорія. Приїхала до нього... на горе приїхала.
Безсмертний. Вірю: ми перемелемо його!.. Куди забрали Григорія?
Степанида. В обласну тюрму.
Безсмертний. Отак зустрілись і — прощавайте... Ви будете тут?.. Чи знов втечете... тобто кудись поїдете?
Степанида. А ви куди?
Безсмертний. В ЦеКа.
Степанида. Викликають?
Безсмертний. Совість кличе.
Степанида (зрозумівши все). Спасибі вам. Я буду виглядати в&с, як... як молоді літа свої.
Безсмертний (сумно). Тільки де вони? За якими герами чи кручами? (Іде).
Степанида. Я ждатиму вас... Марку Трохимовичу...
КАРТИНА ОДИНАДЦЯТА
І знову вечірнв поле, і гудіння молотарок, і дівоча пісня, і силует вітряка, що меле добре мливо. Наближається гуркіт підводи, якою їде дід Євмен. Навперейми підводі вибігав з рушницею Шавула.
Шавула. Діду Євмене, зупиніться!
Дід Євмен. Чи не пішов би ти під три чорти?
Шавула. Не зупинитесь — стрілятиму по конях.
Дід Євмен. Чого тобі, самшедший? (Зупиняється, злазить з підводи).
Шавула. Приказ! Марка начальство розшукує.
Входить Безсмертний.
Безсмертний. Яке начальство? (Підходить з дідом Семеном до Шавули).
Шавула (зловтішне). Оте, що і тобі безсоння принесе! (Вибігав).
Чути гуркіт підводи.
Дід Євмен. Куди ти, іроде, поїхав? (Кидається в ніч, а потім непомітно повертається і став біля полукіпка).
Безсмертний. Ну, й ніч сьогодні — однієї вистачить на півжиття.
Входить Кисіль і Чорноволенко. Слідчий світлом ліхтарика вихоплює обличчя Безсмертного.
Чорноволенко. Марко Проклятий?
Безсмертний (гнівно). Я но знаю, на кому з нас печать проклятого!
Чорноволенко. Тепер дізнаєтесь остаточно! Ви обдурили раз мене, та двічі з моїх рук ніхто не вислизав. Вони уміють робити діло.
Безсмертний. Робіть потім, що забажаєте, а зараз мені їхати треба.
Чорноволенко. Втекти хочете? На вас, з вашою гордістю, це не схоже. (Виймає з портфеля папір, зривав з полукіпка шапку, вмощує зад на колоски і гукає до шофера). Присвіти, Прокопе!
Мерехтливе сяйво лягав на папір і руку а авторучкою.
Ітак, протокол нумер... Прізвище відоме, ім'я — теж, по батькові?
Безсмертний. Трохимович... Не затримуйте мене... Чорноволенко. Перед буквою закону я і рідну маму не відпустив би: мій фах із гуманізмом не цілується... Так хто вас до повної здачі хлібозаготівлі надоумив дати люодям хліб?
Под вітряка підходить якийсь чоловік і непомітно стає за полукіпком.
Безсмертний. Урожай і совість!
Чорноволенко. За совістю забули: а — плани, бе — І державу?
Безсмертний. Я пам'ятаю плани, державу і людей. То це смертельний гріх?
Чорноволенко. Це першородний гріх — ви першу заповідь забули!
Кисіль. За це вас буде судити епоха!
Безсмертний. Не кидайте свої бездушні тіні на епоху. Вона велика — ви дрібні.
Чорноволенко (люто). Ми тіні?! Ми з тебе зробим тінь!
Безсмертний. Вам тільки дай параграфи — ви з них натешете хрестів на кладовища.
Кисіль. Ти сам свій хрест собі тесав.
Безсмертний. Я хрест тесав фашизму, а людям сіяв хліб!
Кисіль. Що сіяв — не біда, біда, що роздавав. Минулися часи Ісуса!
Безсмертний. І це так думати навіть у врожайний рік?
Кисіль. Перед планом усі роки рівні, як близнята.
Безсмертний. Коли нема розуму, то це надовго... Ми грудьми спиняли тонни свинцю, чого ж ви боїтеся довірити нам грами хліба?
Чорноволенко. В законі що написано? Дається вам право на землю, а про хліб іще закону не було! Значить, зараз не про дядька, а про економію треба думати.
Безсмертний. Не економісти ви, а свистуни, порожні глиняні фігурки, що присмокталися до закону і епохи. Хіба ви знаєте життя? Чи думали, що з того вийде, коли я по-вашому зроблю? Так, не підтримавши людей, що вибиваються з руїн і голоду, я на папері, на рапорті зекономлю пуди, а вб'ю і віру, й сподівання. Ви краще порівняйте: скільки ми видаємо хліба людям, а скільки його згниває на обочинах залізниць? Кому ж потрібна така економія?
Кисіль. Це все виноситься за скобки, а пам'ятати треба тільки план!
Безсмертний. Я пам'ятаю, що Ленін говорив про план.
Чорноволенко. Ленін? Про який план?
Безсмертний. Про єдиний господарчий. Він вчив, що треба не базікати про план взагалі, а детально вивчати виконання наших планів, наші помилки в практичній справі і способи виправлення їх... Не затримуйте мене, бо сам піду.
Чорноволенко. А протокола хто підпише?
Безсмертний. Як треба, зараз підпис дам.
Чорноволенко. На чистому папері?
Безсмертний. На чистому.
Чорноволенко. Тоді підписуйсь!
Безсмертний (підписується). До побачення.
Чорноволенко (а глибоким здивуванням оглядав то Марка, то підпис). Постій! Це я перевіряв твій характер! Дивак ти, чоловіче! Ти ж на папір не підпис — душу поклав.
Безсмертний. Нащо б мені душа, якби вона за інших не боліла.
Чорноволенко. Заболить, заболить, голубе,— за це і я свій підпис дам. (Пише протокол).
Кисіль (до Безсмертного). Тепер, коли ви в руках закону, мені навіть трохи жаль, підсудний, стало васі що ж, ви вміли осідлати практику, але вона втопила вас.
Безсмертний. Це панихида по мені?
Кисіль. Це панахида по обмеженому селянському світу. Ну, що з того, що твій дядько пересидить без хліба, хай навіть хтось помре без нього? Так теорія, ідеї житимуть! Ось так треба все розуміти, стоячи біля постаменту історії.
Безсмертний. Біля постаменту чи триніжка?
Чорноволенко. Чого б ото я пащекував? Хіба не ясно, що історія — це не кладовище фактів?
Безсмертний. Але я хочу, щоб історія не йшла з лопатою на кладовище.
Чорноволенко. За одне це треба ізолювати на рси ки!
Безсмертний. Хто розкидається чужими роками, той не долічиться своїх.
З-за полукіпка виходить Борисенко.
Борисенко. Вірно, Марку. Вірно!
Кисіль. Що вірно? Невже й тепер ви, секретар райкоу, берете його під захист?
Борисенко. Його життя взяло під захист.
Кисіль. Життя! Сильно сказано! Та дещо в сильніше життя — суд!
Борисенко. Вам суд потрібний для життя, життю ж потрібний суд над вами!
Кисіль. Про це, може, скажете секретарю ЦеКа?