Нема сім'ї, немає хати, <
Немає брата ні сестри, Щоб незаплакані ходили, Не катувалися в тюрмі. Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави буряном заросли. Село неначе погоріло. Неначе люди подуріли, Німі
(тут мимоволі аж проситься сказати: німі в колгосп ідуть)
На панщину ідуть
і діточок своїх ведуть!
В "Кобзарі" є вислови, ніби модерністичні, які, з реальною видивністю провіщують московський розбрат, що вгніздився в народі.
Заснула Вкраїна, Буряном укрилась, цвіллю зацвіла. В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила.
*
Сини мої на чужині, На чужій роботі.
Що сказано про дії мучителів Івана Гуса, здійснюється при комуністичних інквізиторах:
Люди! Добрі люди! Молітеся!.. неповинні — І з вами те буде! Молітеся! люті звірі
Пришли в овніх шкурах І пазурі розпустили ... Ні гори, ні мури Не сховають. Розіллється Червонес море
Крови! крови з дітей ваших, О горе! о горе!
Скрізь неправда, де не гляну, Скрізь Господа лають.
Це — коли обкукобились гурти "войовничих безбожників" і лають Творця, скроївши "програми".
Ось, хіба не провіщення "сталінської конституції"? — в мові про наступний рік...
Що ти несеш в Україну в латаній торбині? "Блатоденствіє, указом новеньким повите." Іди ж здоров та не забудь Злидням поклонитись.
Дивлюсь: твоя, мій брате, мати Чорніше чорної землі
Іде, з хреста неначе знята... І
А голод стогне на селі. І стогне він, стогне по всій Україні.
Минають літа; люди гинуть, Лютує голод в Україні...
Як під час розору селянства і висилок його — в роки т. з. "перебудови сільського господарства".
Вночі підкрались, зайняли Отари з поля; а пасучих, І шатра їх, убогі кущі, І все добро дітей малих, Сестру, жону і все взяли, І все розтлили, осквернили, І осквернених, худосилих, Убогих серцем, завдали В рсбогу-каторгу.
Чи тільки в каторгу? але — послухаймо "знавця", Микиту Сергійовича, про справу:
"Посідаючи необмежену владу, Сталін знищував людей фізично і морально".
Вжитий вислів: "дозволяв собі свавілля", звучить так, ніби Сталін сам, при собі самому, зло дозволяв; потрібен вислів: чинив люте свавілля над людьми. З 1936 на 1937 рік число арештів зросло вдесятеро,
— за чий рахунок?..
Не сказано в спадкоємця партпрестолу — першої правди про лихоліття!
Жертвами свавілля стали передусім люди з народу в Україні і виразники його думок і настроїв,
— люди, які протиставлялися свавіллю і протестували. І згинули на пекельних кутнях, про які згадано на XX з'їзді: Сталін "фабрикував обвинувачення" і "виривав за допомогою жорстоких нелюдських тортур признання".
Прообраз цього "сподаря", "скаженого звіряти" є в "Кобзарі": воно "гради й весі пожирало. Земля тряслася, трепетала од реву львичища того". Передвіщено в "Кобзарі" —
... Марне литу кроз
З людей великими катами.
Вони ж в Україні вчинили те, що мучило думку поета, як мариво:
Ріками сльози розлили, а кров морями.
Коли в закордонній пресі українці писали про терор сталінщини, то якраз теоретики з "Літературної газети" тоді грізно лаяли їх, як "наклепників" і "ворогів народу". Аж от, в 1956 і 1961 роках самі з'їзди КПРС в Москві ствердили, що українці казали правду; масовий терор сталінщини', і найгірший в Україні, дійсно був. Злі апаратники сталінщини виявилися ворогами народу: їх затавровано також "провокаторами" і "безсовісними кар'єристами", які, діючи в повновладності партійного керівництва і "органів державної безпеки", переводили, як формулює Хрущов і підтверджує XXII з'їзд, "масовий терор проти партійних і державних кадрів і простих радянських громадян" (підкреслюємо, В. Б.). Теперішній "вождь" поставив простих громадян на кінець, — для нього вони внизу, сіра маса, предмет статистики, як любив означувати старий деспот.
Той "масовий терор" призвів до найбільшого спустошення серед народу, люди з якого були незрівняно кращі, ніж їхні горові підганяні з "кадрів".
Хрущов мав перед собою колосальну історичну нагоду: стати для всього суспільства СРСР, зокрема і передусім України, яку зруйнував, — проводирем звільнення від всіх, включаючи колгоспи, тиранічних запроваджень сталінщини, як терористичного червоноімперства.
Але виявися її "престолонаслідником" і вдосконалювачем.
Сталіна розвінчують і знов підвінчують, як північні дикуни, що дерев'яного божка мажуть салом або б'іот" батогами, залежно від наслідків чергового полювання.
Цікаво, що таємну промову на XX з'їзді Хрущов склав, ніби тінь і копію від опозиційних обвинувачень Троцького, навіть іноді — в фразеологічних паралелях.
Хоч є різниця: Троцький, як опозиціонер, посилається передусім на "маси" і таврує терор "кремлівської олігархії" в національній політиці, в якій "право самовизначення націй", залишається "тільки на папері." А далі:
"Найменша спроба відкрито піднести питання про самостійність України означала б негайний розстріл, по обвинуваченню в зраді. Але якраз ця огидна подвійність, якраз оце нещадне цькування всякої вільної національної думки і призвела до того, що трудящі маси України, ще більшою мірою, ніж у Великоросі!', відносяться до влади Кремля як до жахливого насильства" ("Бюлетень опозиції", травень-липень 1939 р.,
Париж).
Троцький знайшов термін для становища України: "Кремлівська саіграпія, що продовжує називатись Радянською Україною". Серед наслідків національного поневолення Троцький бачив одну з вирішальних пружин ситуації, звідки родилась II світова війна:
"... Без насильства сталінської бюрократії над Радянською Україною не було б гітлерівської української політики."
Політика фюрера щодо України в війні 1941-44 років мала, на означення кількох західніх істориків її, приблизно таку силу, як справа з Єленою Прекрасною під час Троянської епопеї.
Гітлер мріяв з України створити Індію германського Райху, себто перлину колоніяльної імперії.
Гірку долю України в СРСР поділяють всі неросійські нації. Симптоми терористичного бюрократизму сталінщини в національній політиці означив Троцький зразу після громадянської війни; і ствердив:
"З того часу вони жахливо розвинулися і призвели до прямого задушення скільки-небудь самостійного національного розвитку народів СРСР".