Приборкання норовливої

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Входить Грумйо.
Грумйо Тьху, тьху на всіх потомлених шкап, на всіх ша-
лених панів і на всі погані шляхи! Чи ще когось отак періщено?
Чи ще когось отак обляпувано багнюкою? Чи ще когось отак ви-
морювано?. Мене послали вперед розпалити вогонь, а самі при-
їдуть услід і будуть грітися. Добре, що маленьке горнятко — таке,
як я,— швидко закипає, а то б у мене губи до зубів примерзли,
:язик до піднебіння, а серце до кишок, поки я дістався б до комин-
ка, щоб відтанути. Та я, поки роздмухуватиму вогонь, уже й віді-
гріюся. А то в таку погоду й більший за мене міг би промерзнути
й застудитись. Агей! Кертісе!
Входить К є р т і с.
Кєртіс Хто це гукає таким мерзлим голосом?
Грумйо Крижина. Як не віриш, то спробуй по мені сков-
затись — по голові та по шиї розженешся, то проїдеш по спині аж
до п'ят. Розпали вогонь, Кертісе.
Кєртіс А пан із панею теж їдуть?
Грумйо Ідуть, Кертісе, їдуть, тож розпалюй швидше во-
гонь, не лий слова, як воду.
Кєртіс А правда, що молода пані така клята та гаряч-
кувата, як розказували?
Грумйо Була, друже Кертісе, була — до оцих холодів.
Адже ти знаєш, що зима і шлюб приборкують і людину, й звіри-
ну, отож вони приборкали і мого старого хазяїна, і мою молоду
хазяйку, і мене самого, друзяко.
Кєртіс Іди к бісу, дурнику тридюймовий, чи я тобі
звірина?
Грумйо Невже в мені лишень три дюйми? Та в тебе
самий ріг на цілий фут, а я ж таки не менший від нього! Але
розпалюй швидше в каміні, а то як поскаржуся пані, то скуштуєш,
яка легенька в неї ручка,— бо вона ж таки леґка на руку! Будеш
знати, як коло вогню з холодком ходити.
Кєртіс
(розпалює в каміні)
Розкажи-но, друже Грумйо, що воно там у світі...
Грумйо Холодно, Кертісе, холодно, тільки на твоїй груб-
ніщькій службі й тепло, отож розпалюй. Роби своє, то й дістанеш
своє, бо наші пані й пан закоцюбли трохи не до смерті.
Кєртіс Уже розпалено, то розказуй швидше новини,
друже Грумйо.
Грумйо Еге, новини! Новини з полозини, не задарма.
Кєртіс А йди ти! Все в тебе плутня та крутня.
Грумйо Та от же й викрутив у тебе вогонь, а то замерз
буз на кістку. А де кухар? Вечеря готова, в домі прибрано, лепе-
хою потрушено, павутиння позмітано, вся челядь у новій одежі,
в білих панчохах, а на кожному слузі весільне вбрання? Кухлі на
селі, а чарки на столі? Скатерки постелено і все як слід?
Кєртіс Усе готове, розказуй швидше новини, будь лас-
кав.
Грумйо Ось тобі перша новина: наші коні підбились, а
пан із панею на дорогу звалились.
Кєртіс Як?
Грумйо А так: із сідел у грязюку, і отут-то можна цілу
байку доточити.
Кєртіс Ну, давай же, брате Грумйо.
Грумйо Настав вухо.
Кєртіс Ось, давай.
Грумйо Ось, на.
(Б'є його по вуху)
Кєртіс Ну, це я твою байку не почув, а відчув.
Грумйо Бо це така байка, що до всіх чуттів промовляє,
а стукнув я тебе, аби постукатись у вухо, попросити уваги. А тепер
почну. Imprimis *, Ми спускалися з одного паскудного пагорка, і
пан їхав позаду пані...
Кєртіс Удвох на одному коні?
Грумйо А тобі що до того?
* Перш за все (лат.).
Кертіс Не мені, а коневі.
Грумйо Ну, як ти краще за мене знаєш, то розказуй сам.
Та якби ти не перебив мене, то почув би, як упав її кінь, і як при-
давив її, і в яку багнюку вона впала, і як її обляпало, і як пан,
замість витягати пані з-під коня, кинувся мене лупцювати за те,
що її кінь спіткнувся, і як вона брьохала по болоту, щоб відірвати
його від мене, і як він лаявся, і як вона благала — мабуть, уперше
зроду,— і як я кричав, і як коні повтікали, і як у неї вуздечка
порвалась, і як я загубив підхвістя... і ще дуже багато дечого
цікавого розказав би, а тепер воно так і забудеться на віки вічні,
і ти ляжеш у могилу, не дізнавшись про все те.
Кертіс Як тебе послухати, то він іще норовливіший
за неї.
Грумйо Атож, і ти та всі задаваки тут спізнаєте це на
собі, коли він приїде. Та що я балакаю! Клич Натанієля, Джозе-
фа, Ніколаса, Філіппа, Уолтера, Пундика й усіх. Нехай гарненько
позачісуються, почистять свої сині лівреї та попідв'язують чепур-
ненько панчохи. Нехай роблять реверанці лівою ногою, а пайовому
коневі хай і до хвоста не доторкнуться, поки собі руку не по-
цілують. Вони всі напоготові?
Кертіс Так.
Грумйо Клич їх сюди.
Кертіс Агей, ви там, чуєте? Ідіть стрічати пана та
лицезріти пані.
Грумйо Та вона вже й так лицем дозріла.
Кертіс А я хіба що кажу?
Грумйо А ти кажеш, що в неї має "лице зріти".
Кертіс Та я ж про те, щоб прийшли поглядіти на неї.
Грумйо Хіба вона дитина, щоб її глядіти?
Входять четверо чи п'ятеро слуг.
Натанієль Здоров був, Грумйо!
Філіп Ну, живий-цілий, Грумйо?
Джозеф О, та це ж Грумйо!
Ніколас Добридень, Грумйо!
Натанієль Ну як, старий?
Грумйо Здоров був, ти! Живий-цілий, ти? О, та це ж ти!
Добридень, ти! Гаразд, привіталися. А тепер, славні мої товариші,
у вас усе готове, чин по чину?
Натанієль Усе готове. А пан уже близько?
Грумйо Ось-ось, уже з коня зсідає, отож ви не... Тихо,
бодай вас курка вбрикнула! Я вже чую пана.
Входять Петруччо і Катеріна.
Петруччо Де ж ті лакузи? Чи нема нікого,
Щоб стремено подержать, взять коня?
Де Грегорі, Натанієль, Філіпп?
Всі слуги Ми, пане, тут, ми тут, ми, пане, тут!
Петруччо "Ми, пане, тут, ми тут, ми, пане, тут"!
Ви, неотеси, бовдури безмозкі!
Оце ви так хапаєтесь до служби?
Де ж дурень той, що я вперед послав?
Грумйо Я, пане, тут — і дурень, як і був.
Петруччо Селюче, ледацюго, клятий сину!
Чи не сказав я: "Стрінь мене в саду
І все це кодло приведи з собою"?
Грумйо В Натанієля, пане мій, каптан
Ще недошитий; в Габрієля — капці.
А Пітерові капелюх чорнить
Уже пора, та сажі не знайшлося,
В Уолтера кинджал без піхов досі.
Лиш Рейф, Адам та Грегор молодці,
А решта всі — обшарпані старці.
Одначе всі ми вийшли вас вітати.
Петруччо Гайда, поганці, принесіть вечерю.
Слуги виходять.
(Співає)
Де воля, воленька моя,
Де всі мої...
Сідай, Кет, будь як удома. їсти, їсти, їсти, їсти!
Слуги вносять вечерю.
Ну, скоро там? Не супся, люба Кет.
Стягніть із мене чоботи, паршивці!
(Співає)
Один чернець кудись там брів
І на шляху своїм зустрів...
Мармизо, легше! Не звихни ноги!
Ось, на! Із другим будеш бережніш.
(Б'в слугу)
Не супся, Кет. Несіть води! Агов!
Входить слуга з водою; Петруччо не звертає на нього уваги.
А де Троїл, мій пес? Ти, хлопче, йди
Поклич мого кузена Фердінанда.
Один слуга виходить.
Вас познайомити я хочу, Кет.
Де капці, я питаю? Де вода?
йди, Кет, умийся. Будь як дома тут.
(Перекидає миску)
Навмисне, лобуряко, перекинув?
(Б'є слугу)
Катеріна Не гарячіться: ненавмисно ж він.
Петруччо Ти, лобуряко, клаповухий пень!
Сядь, Кет. В кишках бурчить у тебе, знаю.
Молитву ти прокажеш, а чи я?
Баранина?
1-й слуга Еге ж.
Петруччо А хто приніс?
Пітер Та я ж.
Петруччо Печеня пригоріла геть.
Ну ж і собаки! Де поганець кухар?
Як ви посміли подавать мені
Таке паскудство? Ось, самі поїжте!
З мисками, з тарілками і з усім!
(Жбурляє в них страви й посуд)
Недбайла! Бовдуряки безголові!
Ще й супитесь? Ось я вам зараз дам!
Слуги квапливо виходять.
Катеріна Мій муже, я прошу вас, не хвилюйтесь:
Всі страви добрі, якщо ваша ласка.
Петруччо А я кажу, що все попригоряло,
І я й не доторкнуся ні до чого,
Бо від такого збурюється жовч,
Тож краще нам попостувать обом,
Адже ми й так обоє запальні,-
Не варто ще розпалювать себе,
Наївшись пересмаженого м'яса.
Потерп, а завтра буде все гаразд,
Сьогодні ж нумо постувать удвох.
Ходім до шлюбного твого покою.
Виходять.
Входить кілька слуг.
Натаніель Пітере, ти коли бачив таке?
Пітер Він хоче її побити її ж таки зброєю.
Входить К. є р т і с.
Грумйо Де він?
Кертіс У неї в шлюбному покої,
Читає їй казання про здержлнвість,
Кляне, лютує, лається, й вона
Не знає на яку ступити, бідна.
Сидить, немов розбуджена зі сну.
Тікаймо, хлопці! Він уже виходить.
Виходять.
Входить П є т р у ч чо.
Петруччо Так хитро я почав порядкувати
І сподіваюсь, що допну свого.
Нехай поголодує соколиця,
І я не дам їй їсти ані крихти,
Аж поки не привчу сідать на руку:
Інакше не приборкаєш її.
Іще один є спосіб, як привчити,
Аби летіла на хазяйський клич:
їй не давати спати, як то роблять
Із кречетами, що у клітці б'ються
І не хотять скоритися людині.
Не їла зранку — і не буде їсти,
Не спала ніч — не спатиме і цю.
Як я зумів присікатись до їжі,
Присікаюсь так само й до постелі,
Розкидаю на ліжку подушки,
І простирадла, й укривала — все,
А посеред того розгардіяшу
Вдаватиму, що я про неї дбаю,
І вийде, що всю ніч вона просидить,
А задрімає сидячи — я знову,
Зчинивши бешкет, розбуджу її.
Отак поб'ю я ласкою дружину,
її шалену вдачу угамую.
Хто знає кращі способи для цього,
Нехай покаже: повчимось у нього.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Входять Траньйо в подобі Люченцо і Гортензіо в подобі Ліччо.
Траньйо Чи то можлива річ, щоб панна Б'янка
Любила іншого, а не Люченцо?
Вона ж так щиро ставиться до мене!
Гортензіо А я вам доведу, що не брехав.
Ось відійдімо вбік, і подивіться,
Як цей учитель панночку навчає.
Відходять убік.
Входять Б'янка й Люченцо в подобі Камбйо.
Люченцо Ну, панно, ви засвоїли науку?
Б'янка Яку науку, спершу нагадайте.
Люченцо Ту, що найкраще знаю я. "Мистецтвом
Кохання" називається вона.
Б'янка Так, ви мистецтво це опанували.
Люченцо Як серце ви моє завоювали.
Милуються.
Гортензіо Які швидкі! Ну, що тепер мені
Ви скажете? Ви щойно запевняли,
Що ваша Б'янка любить тільки вас.
Траньйо О кляті чари! О хистке жіноцтво!
Ти знаєш, Ліччо, це справдешнє диво.
Гортензіо То знайте ж правду: зовсім я не Ліччо.
І не музика, як усі гадають.
Я більш не хочу жити в цій личині
Заради тої, що вельможу кида
І божествить якогось неотесу.
Добродію, моє ім'я — Гортензіо.
Траньйо Синьйор Гортензіо, не раз я чув
Про вашу віддану любов до Б'янки,
Відколи ж сам я став наочним свідком
її легких звичаїв, теж навіки
Зречуся Б'янки та її кохання.
Гортензіо Погляньте, як милуються! Синьйоре,
Ось вам моя рука. Я присягаюсь
Не сватати вертихвістки цієї.
Вона негідна всіх тих знаків ласки,
Що досі я їй щедро виявляв.
Траньйо Я теж складу присягу непохитну
Не брать її, хоч би вона благала.
Пхе! Гляньте, безсоромниця яка!
Гортензіо Нехай тепер ніхто її не візьме,
Нехай вона зостанеться при ньому,
А я, аби дотримати присяги,
За три дні одружуся з однією
Багатою вдовою, що мене
Так ревно любить, як і я любив
Оцю пихату дику соколицю.
Ну що ж, синьйор Люченцо, прощавайте.
Кохатиму віднині не за вроду —
За добре серце. А тепер піду
І те зроблю, на чому заприсягся.
(Виходить)
Траньйо підходить до Люченцо та Б'янки.
Траньйо Синьйоро Б'янко, хай зичлива доля
Дасть вам обом щасливих днів доволі!
Ми ваші пестощі підгледіли невчас
І вдвох з Гортензіо зреклися вас.
Б'янка Чи справді й він, і ви мене зреклись?
Траньйо Так, панно.
Люченцо Отже, позбулись ми Ліччо.
Траньйо Посватає він браву удовицю
І побереться з нею в той же день.
Б'янка Хай бог пошле їм щастя.
Траньйо Так, і він
її приборкає.
Б'янка А це навряд.
Траньйо Таж він тепера учиться у школі
Приборкувачів.
Б'янка Де ж це є така?
Траньйо У школі тій за вчителя Петруччо:
Він знає тридцять способів прехитрих,
Як норов виправлять лихим жінкам,
Щоб не давали волі язикам.
Входить Бйонделло.
Бйонделло Ой пане, я так довго чатував,
Що як собака виморивсь, та врешті
Дідусика нагледів на дорозі,
Для нас годящого.
Траньйо Хто ж він такий?
Бйонделло Якийсь чи то купець, чи то учитель,
Не знаю; та й поставою, й ходою,
Й лицем — ну достеменно панів батько:
Люченцо І що ж вам з нього, Траньйо?
Траньйо Я наплету йому таких байок,
Що роль Вінченцо радо він зіграє
Й Баптісті дасть запевнення потрібні
Незгірш за справжнього Вінченцо, пане.
Ну, йдіть у дім, я все обладжу сам.
Люченцо й Б'янка виходять.
Входить мандрівний учитель.
Учитель Добридень, пане.
Траньйо й вам добридень, пане.
До нас, до Падуї,— чи може, далі?
Учитель Зостанусь тут на тиждень чи на два,
Тоді — до Рима, далі — до Мессіни,
Коли господь мені продовжить віку.
Траньйо А звідки родом, пане?
Учитель Мантуанець.
Траньйо Ви з Мантуї! Нехай вас бог боронить!
Чи зовсім вам життя не дороге?
Учитель Життя? А що? Якась загроза є?
Траньйо Так, мантуанцю показатись тут —
Це смерть. Невже не знаєте причини?
Затримали в Венеції ваш флот,
І герцог наш, із вашим посварившись,
Про це оголосив на всю округу.
Як дивно, що не чули ви цього!
Мабуть, тому, що прибули недавно.
Учитель Ой лишенько, та це ж моя погибель!
Я ж гроші мав у Падуї одержать
На векселі, в Флоренції узяті.
Траньйо Добродію, зроблю я вам прислугу
І порятую вас. Але скажіть,
Чи ви коли бували в місті Пізі?
Учитель Так, пане, в Пізі часто я бував,
Уславленій шановними людьми.
Траньйо Знайомий вам такий собі Вінченцо?
Учитель Ні, я не знав його, але чував
Як про купця, багатого безмірно.
Траньйо Я син його, добродію. До речі,
Обличчям ви на нього дуже схожі.
Бйонделло
(вбік)
Як устриця на яблуко, не більше.
Траньйо Щоб вам життя в цій скруті врятувати,
Заради батька ось що я зроблю:
Гадаю, це велике ваше щастя,
Що ви такі подібні до Вінченцо.
Назвіться ж ним і під його ім'ям
Живіть собі на втіху в мене в домі,
Та грайте роль його якнайпильніше.
Ви зрозуміли? Житимете в мене,
Аж поки справи скінчите свої.
Погоджуйтесь, коли вам це до мислі.
Учитель Так, я довіку буду вдячний вам
За порятоване життя і волю.
Траньйо Ходімо ж, улаштуймо все як слід.
До речі, треба знати вам, що батько
Сюди прибути має з дня на день,
Щоб підтвердить вдовиний пай у шлюбі
Моєму із дочкою падуанця
Баптісти. Я усе вам поясню;
Ходім же, зодягніться, як вам личить.
Виходять.
СЦЕНА З
Входять Катеріна і Грумйо.
Грумйо Ні, ні, щоб я так жив був, не насмію.
Катеріна Що гірш мені, то скаженіший він.
Чи він на те зі мною одружився,
Щоб голодом морить мене? Жебрак,
Що стукався у Падуї в наш дім,
І той без милостині геть не йшов,
А як не в нас, то інде діставав.
А я ж не знала зроду, як просити,
Бо й не було потреби. А тепер
Від голоду й безсоння ледь жива,
Бо лайкою годує він мене,
А бешкетом заснути не дає.
Та найприкріше те мені, що він
Усе це робить нібито з любові:
Немовби, як посплю я чи поїм,
То це хвороба чи й готова смерть.
Ох, принеси мені щось їсти — будь-що,
Аби ситніше. Принеси, небоже.
Грумйо Телячу ніжку вам подати, може?
Катеріна Чудово! Принеси її скоріше!
Грумйо Занадто гостре; вам би щось ніжніше.
Не хочете із ф^яків душенини?
Катеріна Так, хочу, хочу, тільки швидше, Грумйо.
Грумйо Боюся, й це розгарячить вас дуже.
А може, просто м'яса до гірчиці?
Катеріна Я залюбки поїм цієї страви.
Грумйо Але й гірчиця, мабуть, дуже гостра.
Катеріна Ну, м'яса без гірчиці принеси.
Грумйо Е ні, не можна. Я подам гірчицю,
А ні, то не дістанете і м'яса.
Катеріна Неси і те, і те, чи щось одне.
Грумйо Тоді гірчицю я подам без м'яса.
Катеріна Йди геть, лукавий і глумливий рабе!
(Б'є його)
Мене годуєш ти лише словами.
Будь проклятий з усім паскудним кодлом,
Що тішиться приниженням моїм.
Іди, кажу, іди!
Входять Петруччо з тарелем і Гортензіо.
Петруччо Ну, як ти, Кет? Сумна чогось, любусю?
Гортензіо Як справи, пані?
Катеріна Та куди вже гірше!
Петруччо Ну, звеселись, на мене глянь ласкаво!
Ось бач, кохана, я про тебе дбаю:
Сам страву зготував і сам приніс.
(Ставить таріль на стіл)
Я певен, Кет, що дяку заслужив.
Чого мовчиш? Не догодив? Ну що ж,
Пропали марно всі мої труди.
Гей, заберіть таріль!
Катеріна Ні, ні, нехай!
Петруччо Найменша послуга подяки варта,
Отож подякуй, а тоді вже їж,
Катеріна Мій пане, дякую.
Гортензіо Синьйор Петруччо, фе, чи вам не сором?
Сідаймо, пані. їстимем удвох.
Петруччо
(стиха до Гортензіо)
Як ти мій друг, то впорай сам усе.
(До Катеріни)
Ну, призволяйся, люба, на здоров'я!
Та не барись! Ну, а тепер, кохана,
Поїдемо до батенька твого.
Та вберемось розкішно, ми ж не бідні:
Є оксамит, намиста, обручки,
Мережива і всякі торочки,
Серпанки, віяла, грезет, єдваб,
Усе, чим ти прикраситись могла б.
Що, попоїла? Там кравець чекає,
Що стан твій у шовки прибрати має.
Входить кравець.
Ну, майстре, покажіть свою роботу,
Виймайте сукню.
Входить галантерейник.
Що нового в тебе?
Галантерейник Ось капелюшок— той, що ви бажали.
Петруччо Оце ти називаєш капелюшок?
Це ж миска з оксамиту! Тьху, гидота?
Чи скойка, чи з горіха шкаралупка,
Дурничка, іграшка, ковпак ляльковий.
Геть, забери! І покажи щось краще.
Катеріна Не треба! Це якраз новітня мода,
Так нині ходять всі шляхетні дами.
Петруччо То стань шляхетною, тоді й одержиш.
Та не раніше.
Гортензіо
(вбік)
Це не скоро буде.
Катеріна Я також маю право говорити
І все скажу. Бо я вже не дитина.
Путніші люди слухали мене,
А як не хочеш — вуха затикай.
Свій гнів я хочу вилити словами,
Бо серце може луснути від нього.
Ні, краще дам я волю язику
І виповім, що в серці накипіло.
Петруччо Так, правду кажеш — це якийсь ковп к,
Пампуха, папушиик, пиріг із шовку.
Я радий, що не хочеш ти його.
Катеріна Рад чи не рад, а я його візьму,
А як не цей — ніякого не хочу.
Петруччо А сукня? Гей, кравчино, йди сюди!
Галантерейник виходить.
О господи! Це що, для карнавалу?
А це рукав? Та це ж якась гармата!
Порізаний, як яблучний рулет:
Все в розпірках, у прорізах, у шліцах,
Неначе та курильниця в цирульні.
Та що це в біса, га? Скажи, кравчино1
Гортензіо
(вбік)
Я бачу, що не матиме вона
Ні капелюшка, ні нової сукні.
Кравець Ви ж так замовили, щоб я зробив
Усе як слід, за модою новою.
Петруччо Авжеж, замовив, тільки не просив,
Щоб ти усе за модою спартачив.
Чухрай додому через пень-колоду,
Не діждеш ти замовлення від мене,
Ні, ні! А з сукнею роби що хочеш.
(Кидає сукню додолу)
Катеріна Я кращої не бачила ніколи:
Така штудерна, чепурна, доладна!
Мабуть, ти з мене поторочу зробиш.
Петруччо Так, так, він поторочу з тебе зробить.
Кравець Таж пані кажуть, що не я, а ви!
Петруччо Ах ти ж нахаба! Не бреши, наперстку,
Нікчемний ґудзику, котушко, нитко,
Ти гнида, ти блоха, цвіркун запічний!
В моєму ж домі ти мені перечиш?
Геть, крейдо, викрійко, підшивко, клаптю!
Геть, поки я тебе не переміряв
Твоїм же ліктем так, аж ти навіки
Забудеш, як плескати, що не слід!
Кажу тобі, сукенку ти спартачив.
Кравець Та ні ж бо, пане. Сукня так пошита.
Як сказано хазяїнові. Грумйо
Йому наказ докладний передав.
Грумйо Який наказ? Я передав тканину!
Кравець А як же ти просив пошити сукню?
Грумйо Як? Голкою і ниткою, звичайно!
Кравець А не казав, щоб викрійна була?
Грумйо Чи ти багато за свій вік пошив?
Кравець Немало.
Грумйо Та мене в дурні не пошиєш. Ти багато людей
убрав, та мене в шори не вбереш. Шкода праці. Я тобі кажу,, що
попросив твого хазяїна викроїти сукню, але не просив покраяти
її па клапті. Hrgo, ти брешеш.
Кравець Ось же на папірці записано, який має бути крій.
Петруччо Ану, прочитай.
Грумйо Брехня і в папірці, коли там написано, ніби я
так сказав.
Кравець
(читає)
"Imprimis, сукня розпущена в стані".
Грумйо Пане, коли я хоч слово сказав про якусь там
розпусту, то хай мене зашиють у пелену й заб'ють до смерті клуб-
ком сирових ниток. Я сказав — сукню.
Петруччо Далі.
Кравець "З нешироким відкладним коміром".
Грумйо За комір — правда.
Кравець "Із пишним рукавом".
Грумйо Правда — навіть із двома рукавами.
Кравець "Рукави тонко викрійні".
Петруччо А, ось де каверза!
Грумйо Тут помилка в записі, пане, тут помилка в запи-
сі 1 Я ж наказав, щоб рукави були спершу викроєні, а потім позши-
вані, і це я тобі доведу в чесному двобої, хоч би ти озброїв свій
мізинець наперстком.
Кравець Ні, я сказав правду. Якби ти мені попався десь-
інде, я б тобі показав!
Грумйо А про мене хоч і тут. Ти бери папірця, а я твого
аршина, та й поміряємося силою.
Гортензіо Ну що ти, Грумйо, це буде нерівний бій.
Петруччо Ну, хай там як, ця сукня не для мене.
Грумйо Так, правду кажете: вона для пані.
Петруччо Ну, годі. Можеш сукню цю піднять
Хазяїну своєму на потребу.
Грумйо Спробуй-но, негіднику! Ти ще посмієш піднімати
сукню моєї пані на потребу своєму хазяїнові?
Петруччо Гей, хлопче, ти подумав, що кажеш?
Грумйо Е, пане, це ви не подумали, що сказали! Щоб то
він піднімав сукню моєї пані на потребу своєму хазяїнові! Фе,
куди це годиться!
Петруччо
(стиха до Гортензіо)
Гортензіо, нехай кравцю заплатять.
(До кравця)
Ну, забирай же сукню — й гайда звідси!
Гортензіо
(стиха до кравця)
Іди, я завтра заплачу за сукню.
Не ображайся на круті слова,
Та кланяйся хазяїну своєму.
Кравець виходить.
Петруччо Ну що ж, до батька ми поїдем, Кет,
У цих простих та скромних одежинах.
Хай бідна одіж, та гаман тугий,
Бо тільки дух збагачує нам тіло.
Як сонце чорні хмари прориває,
Так честь крізь найбіднішу одіж сяє.
Хіба від жайворона краща сойка
Тим, що у неї пір'ячко барвисте?
Або гадюка краща за вугра,
Бо спину має в гарних візерунках?
Ні, люба Кет, не станеш гірша ти
Від того, що одягнена не пишно.
А соромно тобі — вали на мене,
Сама ж весела будь. Ну, їдьмо зараз
Бенкетувати в Падую, до батька.
(До Грумйо)
Ну, клич людей та швидше у дорогу.
Хай коней подадуть в кінець алеї,
Туди ми пішки пройдемось. Тепер,
По-моєму, година сьома ранку,
Тож на обід поспіємо якраз.
Катеріна Ні, пане мій, тепер вже скоро друга,
Поспіємо хіба що на вечерю.
Петруччо Ні, буде сьома, поки я зберуся.
Та що б я не сказав, зробив, надумав —
Ти все перечиш. Гей, сідлать не треба!
Сьогодні не поїду. А надалі —
Година буде та, що я скажу.
Гортензіо Ого! Він сонцем хоче правувати.
Виходять.
СЦЕНА 4
Входять Траньйо в подобі Люченцо і вчитель —у дорожніх чоботях,
простоволосий, убраний як Вінченцо.
Траньйо Це дім його, добродію. Постукать?
Учитель Аякже. Тільки, як не помиляюсь,
Синьйор Баптіста може пригадати,
Що ми колись жили в однім заїзді
У Генуї — тому вже років двадцять.
Траньйо То й добре. Ну, а ви держіться ролі
Поважної, як батькові годиться.
Входить Бйонделло.
Учитель Та не хвилюйтесь. Онде ваш слуга,
І слід би попередити його.
Траньйо За нього не турбуйтесь. Гей, Бйонделло!
Гляди мені, щоб де не сплохував!
Не забувай, що цей ось пан — Вінченцо.
Бйонделло Не бійтеся!
Траньйо Ти все, що слід, переказав Баптісті?
Бйонделло Сказав, що вже в Венеції ваш батько
І нині він до Падуї прибуде.
Траньйо Ну, молодець. Ось на тобі на чарку.
Входять Баптіста й Люченцо в подобі Камб-о-
Ото Баптіста. Споважнійте, пане.
Синьйор Баптісто, радий вас зустріти.
(До вчителя)
Панотче, це і є той пан Баптіста.
У вас прошу я батьківської ласки:
Для Б'янки виділіть мені мій спадок.
Учитель Не квапся, сину.
Добродію, до Падуї прибув я
Борги стягати — і почув від сина
Таку поважну новину, що він
Злюбився тут із вашою дочкою.
Про вас багато доброго я чув,
І вже коли він так її кохає,
Ну, а вона його,— то згоден я.
Аби не мусив довго він чекати,
Щоб добрий батько одружив його.
Якщо і ви на це так само згодні,
То я їй ладен виділити пай,
Який лише захочете. З такою
Людиною, як ви, синьйор Баптісто,
Не буду дріб'язково торгуватись.
Баптіста Пробачте все, що я скажу, синьйоре:
Відвертість ваша до душі мені.
Це щира правда, що ваш син Люченцо
Дочку мою кохає, і вона
Його вподобала — якщо вони
Закоханих не удають прехитро.
А через те — як ви, без зайвих слів,
По-батьківському з ним поведетесь
І виділите для дочки моєї
Достатній пай, то згоден я на шлюб:
Нехай ваш син бере мою дочку.
Траньйо Спасибі вам. Тоді скажіте, де
Зручніше нам заручини відбути
І підписати шлюбний наш контракт.
Баптіста Не в мене в домі. Знаєте ж, Люченію,
У стін є вуха, в домі повно слуг,
Та й Гремйо ще нюшить весь час довкола,
Тож перешкодить завше можуть нам.
Траньйо Тоді у мене, коли ваша ласка.
Там батько мій живе, і ми сьогодні
Увечері все справимо тихенько.
Пошліть по доньку оцього слугу.
(Підморгує до Люченцо й усміхається до нього)
А мій слуга десь нотаря добуде.
От тільки шкода — часу в мене мало
Путящу наготовити вечерю.
Баптіста Ну й добре. Камбйо, ти біжи додому
І скажеш Б'янці, щоб вона прибралась.
Та будь ласкав, перекажи їй зразу,
Що батько женихів уже приїхав
І що Люченцо побереться з нею.
Люченцо виходить.
Бйонделло Молю богів, щоб так воно й було.
Траньйо Ти не патякай про богів, а йди.
Бйонделло виходить.
Входить Пітер — слуга з дому Траньйо.
Синьйор Баптісто, прошу до господи.
Даруйте — страва в мене лиш одна,
Та в Пізі надолужимо. Заходьте ж.
Баптіста Іду, іду.
Виходять.
Входять ЛюченцоіБйонделло.
Бйонделло Гей, Камбйо, гей!
Люченцо Ну, що таке, Бйонделло?
Бйонделло Ти бачив, як мій пан моргав до тебе?
Люченцо Ну то й що?
Бйонделло Та нічого, але він зоставив мене тут, щоб я тобі
розтлумачив, що всі ці знаки мають означати.
Люченцо Ну, розтлумач, будь ласка.
Бйонделло Тож слухай. Баптіста саме бесідує з удаваним
батьком удаваного сина.
Люченцо Ну то й що?
Бйонделло Ти маєш привести Баптістину дочку на вечерю.
Люченцо А тоді?
Бйонделло А тоді старий священик із церкви святого Луки
в будь-яку хвилину до послуг вам.
Люченцо Ну й що з усього цього?
Бйонделло А це вже я не знаю — може, вони там укла-
дають фальшиву шлюбну угоду. А ви укладіть угоду з нею са-
мою — cum privilegio ad imprimendum solum *. Мерщій до церкви!
Та прихопіть із собою священика, причетника і якихось більш-
менш поважних свідків.
Коли ви прагли не цього, не буду я втручатись,
Та з Б'янкою тоді навік вам треба попрощатись.
(Повертається, щоб іти)
Люченцо Слухай-но, Бйонделло!
Бйонделло Ніколи мені слухати. Я знав одну служницю, що
встигла повінчатися, поки бігала на город нарвати петрушки, щоб
начинку для кроля приготувати. Отак і ви можете, пане; а поки
що бувайте. Мій пан наказав мені бігти до церкви святого Луки
* 3 єдиним правом друкувати (лат.).
просити священика, щоб був напоготові, коли ви прийдете зі своєю
додачею.
(Виходить)
Люченцо Аби вона схотіла, ну, а я
Готовий завжди. Та чого вагатись!
Вона погодиться. Біжу по неї!
Хоч хай там що, без неї не вернусь.
(Виходить)
СЦЕНА 5
Входять Петруччо.Катеріаа, Гортензіойслуги.
Петруччо Ну, швидше! Ми ж вертаємось до батька.
О боже, як яскраво сяє місяць!
Катеріна Який там місяць! День же, світить сонце.
Петруччо А я кажу, що місяць сяє ясно.
Катеріна Таж бачу я, що сонце ясно світить.
Петруччо А я клянусь своєї мами сином,
Собою цебто: місяць, чи зоря,
Чи те. що я сказати забажаю,
А ні — то не поїдемо до батька.
(До слуг)
Гей, завертайте коней! Я не їду.
Що не скажи — усе вона перечить!
Гортензіо Погоджуйтесь, а то він не поїде.
Катеріна Ні, їдьмо далі, я тебе прошу!
Хай місяць, хай і сонце — що ти хочеш.
Хоч би його назвав ти каганцем,
То я й на це погоджусь, обіцяю.
Петруччо Кажу я — місяць.
Катеріна Бачу я, що місяць.
Петруччо Ні, брешеш ти, це сонце благодатне.
Катеріна Авжеж, це сонце, божа благодать,
А скажеш, що не сонце — то й не сонце.
Думки твої новляться так, як місяць.
Чим ти його назвеш, to тим і буде,
І що воно для тебе, те й для мене.
Гортензіо
(вбік)
Давай, Петруччо! Ти вже виграв бій.
Петруччо Вперед, вперед! Котитись має м'яч
Туди, куди його покотить грачі
Та помовчім: он хтось до нас прямує.
Входить В і н ч є н ц о.
(До Вінченцо)
Добридень, славна пані. Ви куди?
Скажи по щирості, кохана Кет,
Ти бачила коли гарнішу даму?
Воюють рожі з біллю на лиці!
Чи красять зорі небо так чудовно,
Як ці очиці личко неземне?
Красуне-діво, ще раз — добрий день!
Кохана Кет, ну, обніми її!
Гортензіо
(вбік)
Він так старого зіб'є з пантелику,
Що той за жінку матиме себе.
КатерІна О юна діво, свіжа й чарівна,
Куди прямуєш ти і де твій дім?
Щасливі люди, що таку дочку
Зростили, і щасливий буде той,
Кому зичливі зорі присудили
Тебе на шлюбне ложе привести!
Петруччо Отямся, Кет! Чи ти не одуріла?
Таж це поважний літній чоловік,
У зморшках, сивий, не якесь дівча!
Катеріна Пробачте, батьку, помилку мою:
Яскраве сонце очі так сліпить,
Що все мені зеленим видається.
Тепер я бачу: ви поважний дід,
Не гнівайтесь, що схибила я так.
Петруччо Атож, шановний пане,, і скажіть,
Куди йдете. Як по дорозі нам,
То нас розважить ваше товариство.
Вінченцо Добродію і ви, весела пані,
Що приголомшили мене вітанням!
Пізанець я, і звуть мене Вінченцо,
А їду я до Падуї — провідать
Свого давно не баченого сина.
Петруччо Як звуть його?
Вінченцо Люченцо, любий паяє.
Петруччо Щас.лива зустріч — а найбільш для нього.
Тепер я можу не лише з поваги,
А й, по закону батьком вас назвати.
Сестру моєї жінки — ось цієї —
Ваш син узяв за себе нещодавно.
О, не дивуйтеся і не журіться:
Вона доброзвичайна і багата,
Значного роду, як не глянь — до пари
Найблагороднішому із мужів.
Дозвольте ж, батьку мій, обняти вас,
Та їдьмо швидше в Падую. Люченцо
Зрадіє дуже, коли вас побачить.
Вінченцо Та правда це чи знову жарти ваші?
Бо ви, здається, залюбки з усіх
Попутників жартуєте в дорозі.
Гортензіо Ні, ні, це правда — я вас запевняю.
Петруччо Ну, їдьмо, пересвідчитесь самі,
Бо наші жарти вас насторожили.
Виходять усі, крім Гортензіо.
Гортензіо Ну, підбадьорив ти мене, Петруччо!
Коли моя вдова заноровиться —
Ти вже навчив, як повестись годиться.
(Виходить)