Циркові артисти витворяли різні штуки, а клоун весь час тримався так потішно, що глядачі мало не конали зо сміху. На кожне розпорядникове слово клоун умить відповідав кумедним і веселим дотепом. І звідки в нього все те бралося, та так несподівано й так доладно,— я ніяк не міг збагнути. Я такого не вимудрував би й за цілий рік! Тим часом якомусь п՚яному заманулося полізти через бар՚єр на арену,— він сказав, що хоче покататися верхи і що вміє їздити не гірше за когось іншого. Його вмовляли, намагалися не пустити, та він і слухати не хотів, тож довелося припинити виставу. Ну, а глядачі почали на того п՚яницю кричати й глузувати з нього, а він тоді розлютився й знавіснів; глядачі розхвилювалися, та як посхоплюються а лав, та як кинуться до арени і ну репетувати: "Торохніть його по головешці! Викиньте його геть!", а одна чи дві жінки заверещали. Тоді у справу втрутився розпорядник і сказав до публіки кілька слів: мовляв, він сподівається, що ніякої веремії не буде, і коли цей добродій обіцяє більше не бешкетувати, то він йому дозволить поїздити верхи, якщо добродій певен, що не впаде з коня. Всі засміялися й закричали: нехай їздить, і п՚яний виліз на коня. Та тільки-но він сів, кінь почав брикатися, та хвицатися, та гопки ставати, та рватися, дарма що двоє циркових служників повисли у нього на поводі, намагаючись його вгамувати; а п՚яний уп՚явся коневі в гриву, п՚яти тільки мель-мель у повітрі за кожним підскоком; усі глядачі посхоплювалися з місць, кричали й реготали до сліз. Нарешті, хоч як ті служники із конем борюкалися, а він таки вирвався і щодуху помчав круг арени, а п՚яний лежав чи точніше, висів, тримаючися коневі за шию, і то одна нога теліпалася мало не до землі, то друга, а глядачі шаліли. Мені ж нітрохи не було смішно; я весь тремтів, розуміючи, що становище його було дуже небезпечне. Проте він ще поборсався якусь мить, тоді раптом сів верхи та й ухопився за повід, а сам то в один, то в другий бік хитається; за мить він зірвався на ноги, кинув поводи й став на сідлі. А кінь мчав як стріла! Бешкетник стояв на коні так упевнено та спокійно, немов зроду п՚яний не був, а тоді заходився швидко скидати з себе одежу та шпурляти її на арену. Все — скидає та шпурляє, і так ото шпарко, що одежина та аж миготіла в повітрі,— всього він скинув із себе сімнадцять костюмів. І зрештою виявилося, що він стрункий і вродливий хлопець, убраний в найяскравіший та найпишніший костюм, який тільки можна собі уявити; ну, а далі він підстьобнув коня нагайкою, і примусив його кружляти по арені, і, нарешті, зіскочивши з коня, вклонився глядачам та й зник за лаштунками, а всі глядачі аж вили з подиву та втіхи.
Отепер розпорядник побачив, як його одурили, і страшенно розізлився,— такого сердитого я зроду ще не бачив! Виявляється, що то був один з його ж таки акторів! Він сам надумавсь утнути таку штуку і нікому й слова про те не сказав. Мені також не дуже приємно було, що я піймався на гачок, а все ж не хотів би я бути на місці того розпорядника, хоч би й за тисячу доларів. Не знаю, може, й є на світі цирки кращі за цей, але мені не доводилося такого бачити. Так чи так, а для мене і цей цирк хороший; і де б я його не здибав — обов՚язково піду ще подивитися.
Того ж таки вечора відбулася й наша вистава, але на неї прийшло не більш як дванадцятеро чоловік — тільки-тільки вистачило покрити витрати. І глядачі весь час сміялися, а герцог через те мало не луснув зі злості, а потім глядачі пішли геть, не дочекавшися кінця вистави; лишився лише один хлопчак, який заснув. Тоді герцог сказав, що ці арканзаські йолопи не доросли до Шекспіра, їм треба, мовляв, банальної комедії, а може, й що гірше за банальну комедію. Він сказав, що знає, чим їм догодити. Наступного ранку він дістав кілька великих аркушів обгорткового паперу та чорної фарби, намалював афіші й порозклеював їх по всьому місту. В тих афішах писалося:
В залі суду!
Тільки три вечори!
Відомі цілому світові трагіки
ДЕВІД ГАРРІК МОЛОДШИЙ
та
ЕДМУНД КІН СТАРШИЙ!
З лондонських та європейських театрів
у захоплюючій трагедії
"КОРОЛІВСЬКА ЖИРАФА,
АБО
КОРОЛІВСЬКЕ НЕАБИЩО"!!!
За вхід 50 центів.
А внизу значилося величезними літерами:
ДАМАМ ТА ДІТЯМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО!
— Отак-то,— сказав він,— якщо вже цей рядок їх не принадить, то я не знаю Арканзасу!
Розділ XXIII
Увесь наступний день герцог із королем працювали не покладаючи рук над оздобленням сцени,— приладнали завісу, вздовж рампи розмістили свічки; того вечора чоловіків натовпилося повнісінька зала. Коли пхатися було вже нікуди, герцог кинув чатувати біля входу, обійшов круг дому і, пройшовши крізь задні двері на сцену, став перед завісою й виголосив коротку промову, вихваляючи трагедію; сказав, що це річ виняткова, та як пішов, як пішов,— чого він тільки язиком про цю трагедію не ляпав! А далі почав про Едмунда Кіна Старшого варнякати, котрий виконував у ній головну роль; коли, нарешті, нетерплячка глядачів дійшла до краю, герцог підняв завісу, і за хвилину на сцену вирачкував король, голий-голісінький; його всього було помальовано від п՚ят до голови різнобарвними смугами — веселка, та й годі! Ну, а за інші оздоби не варт і згадувати, та все-таки було дуже смішно. Всі реготали, аж боки рвали; а коли король, стомившися різні коники викидати, пострибав, нарешті, за лаштунки, чоловіки враз як заревуть, та як заплескають у долоні, та як зарепетують, аж мусив він знову на сцені з՚явитися й утнути всі свої вибрики вдруге, а потім змусили його попоплигати ще й утретє. Тут, мабуть, і корова зайшлася б сміхом, дивлячися на ті фіглі, що їх витівав старий йолоп.
Після того герцог спустив завісу, розкланявся перед глядачами та попередив, що виконання цієї чудової трагедії відбудеться всього лише двічі, бо акторів дуже підганяють ангажементи в Лондоні, де в театрі Друрі-Лейн вже загодя продано всі квитки; потім знову розкланявся і сказав, що коли їм пощастило зацікавити глядачів своєю повчальною виставою, то вони будуть дуже вдячні, якщо глядачі порадять своїм приятелям та знайомим прийти й побачити цю виставу на власні очі.