— Ні, ніколи.
Холмс погортав сторінки книжки, що лежала в нього на колінах.
— Ось що тут написано, — сказав він невдовзі й прочитав:
"Ку-клукс-клан. Назву навіяно своєрідним звуком зведеного курка рушниці. Це страхітливе таємне товариство утворили колишні вояки армії Південних штатів після громадянської війни; в різних штатах країни, зокрема в Теннесі, Луїзіані, обох Каролінах, Джорджії й Флориді, було швидко засновано місцеві філії. Це товариство діяло з виразною політичною метою — для залякування виборців-негрів, а також для вбивства або вигнання з країни його супротивників. Злочинам товариства звичайно передував знак, надісланий наміченій особі в своєрідному, але добре відомому вигляді: подекуди це була дубова гілка з листками, подекуди — насіння дині або помаранчеві зернятка. Діставши таке попередження, жертва могла або відкрито зректися своїх поглядів, або ж залишити країну. Якщо ж вона не зважала на попередження, на неї чекала неминуча смерть, причому найчастіше досить дивна й несподівана. Організація товариства була така досконала, а методи — такі послідовні, що важко відшукати хоч один випадок, коли хтось не зазнав кари, знехтувавши попередженням, або ж коли було знайдено вбивць. Деякий час товариство вільно діяло, незважаючи на зусилля уряду Сполучених Штатів та кращих суспільних шарів Півдня. Врешті 1869 року цей рух припинив свою діяльність, хоч поодинокі її прояви спостерігалися й пізніше".
— Зверніть увагу, — мовив Холмс, відкладаючи книжку, — що несподіване припинення діяльності товариства збігається в часі з від’їздом із Америки Опеншо, який забрав із собою його папери. Цілком можливо, що це — і причина, і наслідок. Не дивно, що його родину переслідують найнепримиренніші члени товариства. Адже ви розумієте, що цей опис та щоденники можуть завдати ганьби найактивнішим діячам Півдня й багато хто з них не зможе спати спокійно, поки не заволодіє цими паперами.
— Отже, сторінка, яку ми бачили...
— Саме так, і цього можна було очікувати. Якщо я не помиляюся, там стояло: "Надіслано зернятка до А., Б. та В.", тобто цим людям надіслали попередження товариства. Далі йдуть записи про те, що А. та Б. забралися геть, тобто залишили країну, й про те, що В. відвідали; боюся, що ці відвідини скінчилися для В. невтішно. Гадаю, докторе, що ми зможемо пролити деяке світло на цю темну справу, а поки що єдиним порятунком для молодого Опеншо є діяти так, як я йому сказав. Цього вечора ми більше не зможемо нічого ані сказати, ані зробити, тому передайте мені мою скрипку і спробуймо забути на півгодини про цю мерзенну негоду й ще мерзенніші вчинки наших ближніх...
До ранку буря вляглася, й крізь пелену туману, яка нависла над нашим великим містом, пробилося сонячне світло. Шерлок Холмс уже снідав, коли я зійшов до нього.
— Пробачте, що не дочекався вас, — мовив він. — Мені здається, що сьогодні я матиму чималий клопіт із цією справою молодого Опеншо.
— Що ж ви збираєтесь робити? — спитав я.
— Це значною мірою залежатиме від того, що дадуть мої попередні розшуки. Можливо, доведеться ще поїхати до Горшема.
— Ви хотіли б почати із цього?
— Ні, я розпочну з Сіті. Подзвоніть, щоб служниця принесла вам каву.
Чекаючи на каву, я взяв зі столу свіжу газету й пробіг її очима. Раптом я побачив заголовок, від якого мені похололо в грудях.
— Холмсе, — вигукнув я, — ви спізнилися!
— Он як! — сказав він, ставлячи чашку на стіл. — Цього я й боявся. Як це сталося? — Голос його був спокійний, але я бачив, що це повідомлення в газеті його схвилювало.
— Мені впало в око ім’я Опеншо й заголовок "Трагедія біля мосту Ватерлоо". Ось послухайте:
"Учора між дев’ятою й десятою годиною вечора констебль Кук із дільниці Н., який чергував біля мосту Ватерлоо, почув голос, що волав порятунку, й сплеск води. Ніч була дуже темна й буремна, тож порятувати людину, що тонула, незважаючи на допомогу кількох перехожих, не вдалося. Констебль, щоправда, здійняв тривогу, й за допомогою річкової поліції утопленика врешті було знайдено. Ним виявився молодий джентльмен на ім’я (судячи з конверта, який знайшли у нього в кишені) Джон Опеншо, що мешкав біля Горшема. Припускають, що він, поспішаючи на останній потяг, який відходив зі станції Ватерлоо, збився в темряві з дороги й упав у воду з однієї з невеликих пристаней для річкових пароплавів. На тілі не виявлено жодних слідів насильства, й нема ніякого сумніву щодо того, що утопленик став жертвою нещасного випадку, який повинен привернути увагу органів влади до стану утримання річкових пристаней".
Кілька хвилин ми сиділи мовчки. Я ще ніколи не бачив Холмса таким пригніченим та приголомшеним.
— Це зачіпає мою гідність, Ватсоне, — мовив він урешті. — Це, безперечно, дріб’язкове почуття, але це зачіпає мою гідність. Тепер ця справа стане для мене справою честі, і якщо Бог дасть мені здоров’я, я таки доберуся до цієї банди. Юнак прийшов до мене шукати порятунку, а я його послав на смерть! — Він скочив зі стільця і, страшенно хвилюючись, почав ходити туди-сюди кімнатою, нервово стискаючи свої довгі, тонкі руки. Бліді його щоки палали.
— Які підступні ці дияволи! — вигукнув він нарешті. — Як їм вдалося заманити його туди, на берег річки? Набережна зовсім не по дорозі до станції. Міст, звичайно, навіть такого буряного вечора був дуже залюднений. Але ми ще побачимо, Ватсоне, хто з нас кінець кінцем переможе. А тепер я пішов.
— До поліції?
— Ні, я обійдуся без неї. Я сам сплету павутиння, і нехай поліція ловить у нього мух.
Цілісінький день я був зайнятий своєю практикою і повернувся на Бейкер-стрит пізно ввечері. Шерлок Холмс іще не з’являвся. Було вже близько десятої години, коли мій друг увійшов, блідий і стомлений. Підійшовши до буфета, він одламав кусень хліба й заходився жадібно його жувати, запиваючи великими ковтками води.
— Ви зголодніли? — зауважив я.
— Як вовк. Зовсім забув попоїсти. Нічого не мав у роті від самого сніданку.
— Нічого?
— Ані крихти. Я не мав часу навіть подумати про їжу.
— А як посуваються ваші справи?
— Успішно.
— То ви знайшли ключ до розгадки?
— Злочинці в моїх руках. Молодий Опеншо недовго лишатиметься невідомщеним. Нумо, Ватсоне, затавруймо їх їхнім же диявольським тавром! Непогана ідея, авжеж?