Ворота закону
Біля воріт Закону стояв воротар. Прийшов до воротаря селянин і попросив пропустити його до Закону. Але воротар сказав, що в цю хвилину він пропустити його не може. І подумав відвідувач і знову запитав, чи може він увійти туди згодом?
— Можливо, — відповів сторож, — але зараз увійти не можна.
Однак врата Закону, як завжди, відкриті, а воротар стояв осторонь, і прохач, нахилившись, постарався заглянути в надра Закону. Побачивши це, воротар засміявся і сказав:
— Якщо тобі так не терпиться, спробуй увійти, не слухай мого заборони. Але знай: могутність моє велике. Але ж я тільки найменший з вартою. Там, від спокою до спокою, стоять воротарі, один могутніше іншого. Уже третій з них вселяв мені нестерпний страх.
Не чекав таких перепон селянин: "Адже доступ до Закону повинен бути відкритий для всіх в будь-який час", — подумав він. Але тут він пильніше глянув на воротаря, на його важку шубу, на гострий горбатий ніс, на довгу рідку чорну монгольську бороду і вирішив, що краще почекати, поки не дозволять увійти.
Сторож подав йому лавочку і дозволив сісти в стороні, біля входу. І сидів він там день за днем і рік за роком. Невпинно домагався він, щоб його впустили, і обтяжив воротареві цими проханнями. Іноді воротар допитував його, випитував, звідки він родом і багато іншого, але питання задавав байдуже, як важливий пан, і під кінець невпинно повторював, що пропустити його він ще не може.
Багато добра взяв з собою в дорогу селянин, і все, навіть найцінніше, він віддавав, щоб підкупити воротаря. А той все приймав, але при цьому говорив:
— Беру, щоб ти не думав, ніби ти щось упустив.
Йшли роки, увагу прохача невідступно була прикута до воротаря. Він забув, що є ще інші варти, і йому здавалося, що тільки цей, перший, перегороджує йому доступ до Закону. У перші роки він голосно проклинав цю свою невдачу, а потім прийшла старість і він тільки бурчав про себе.
Нарешті він впав у дитинство, і, тому що він стільки років вивчав воротаря і знав кожну блоху в його хутряному комірі, він благав навіть цих бліх допомогти йому умовити воротаря. Уже померк світло в його очах, і він не розумів, потемніло чи все навколо, або його обманював зір. Але тепер, у темряві, він побачив, що невгасимий світло струмує з брам Закону.
І ось життя його підійшла до кінця. Перед смертю все, що він зазнав за довгі роки, звелося в його думках до одного питання — це питання він ще жодного разу не ставив воротареві. Він підкликав його кивком — заклякле тіло вже не корилися йому, піднятися він не міг. І воротареві довелося низько нахилитися — тепер в порівнянні з ним прохач став зовсім незначного зростання.
— Що тобі ще треба дізнатися? — запитав воротар. — Ненаситний ти людина!
— Адже всі люди прагнуть до Закону, — сказав той, — як же сталося, що за всі ці довгі роки ніхто, крім мене, не вимагав, щоб його пропустили?
І воротар, бачачи, що селянин вже зовсім відходить, закричав щосили, щоб той ще встиг почути відповідь:
— Нікому сюди входу немає, цю браму були призначені для тебе одного! Тепер піду і замкну їх.