А вже тоді краєчком ока зиркнув на сцену, бо голос, підсилений потужними гучномовцями, линув саме звідти. Осяяний сліпучим світлом, стояв Михайло Григорович Дим. Зодягнений у новенький, із голочки, костюм, із нагородними колодочками на грудях, із натхненним чолом, що палало мефістофельським блиском, голова колгоспу "Барвінок" стояв за трибуною, оббитою червоним оксамитом, і говорив аж у три мікрофони.
— Товариші! В нашому колгоспі хлібороби, тваринники, спеціалісти господарства працюють добре, на совість, широко застосовуючи досягнення науки і передового досвіду. По роботі й наслідки!
Глянувши в зал і начебто побачивши щасливі обличчя колгоспників, Дим заходився лунко ляскати в долоні, аплодуючи. Голова колгоспу, як то кажуть, громив свої долоні, щоб чужі боялись, бив їх, мов кота, зловленого в шкоді, бив їх та бив і, здавалось, набитих візьме зараз і викине. Лице його смагляве сяяло так, наче в "Барвінку" ледарі всі свої душі почепили на колючі груші, наче вони йому вже в печінках не сидять, наче він їм усім підніс гарбуза печеного. Вволю поаплодувавши і вволю порадівши, Михайло Григорович Дим підніс догори руки, наче заспокоював присутніх у залі. Я непорозуміло понипшорив по стільцях, що нагадували сонних кажанів. Ніде нікогісінько...
Нахилившись над папірцями, що лежали на трибуні, Дим знову загримкотів у три мікрофони, й знову озвалась канонадна пальба в залі:
— Минулого року кожен гектар зернових дав по 41,2 центнера, в тому числі по 41,8 центнера озимої пшениці, по 56 центнерів зерна кукурудзи, по 29,4 центнера ячменю. На сто корів щороку одержуємо 92—95 телят, а від однієї свиноматки 19—22 поросят. Молодняк дає середньодобові прирости живої ваги 800—900 грамів.
Ох, як палахкотіли чорні циганські очі голови колгоспу Дима, коли він знову став ляскати в долоні! А що, аплодуючи сам собі, підносив руки до трьох мікрофонів, то вони транслювали ту ляпанину на весь зал, і могло здатись, що тут і справді зібралось немало яблунівського люду.
Й знову Дим підніс руки в заспокійливому жесті догори, наче просив тиші.
А коли така тиша, на його думку, настала, він розвів руками вшир і низько вклонився:
— Так що, дорогий Хомо, зустрічаємо вас прекрасними трудовими звершеннями й показниками, а також сміливими
планами. А наше слово, як ви знаєте, ніколи не розходиться з ділом, а наше слово тверде, як граніт.
Вражений почутим, я з-за колони став уважніше розглядати зал. Адже не міг голова колгоспу, серйозний і поважний чоловік, виступати перед порожніми стільцями. Де ж той Хома? Коли і яким побитом цовернувся з Америки? Радість від зустрічі зі старшим куди пошлють сколихнула мої груди, здавалось, що волосся на маківці стало сторчма.
Пильно обдивившись зал, я Хому так-таки ніде й не побачив.
Тим часом голова колгоспу гримнув у три мікрофони:
— А тепер зі звітом перед вами виступлять інші працівники нашого багатогалузевого господарства. А вже після них, дорогий Хомо Хомовичу, перед вами виступлять учасники художньої самодіяльності, котрі підготували концерт із пісень, танців, жартів і віршів.
Хоч убийте, хоч застрельте, але ж не бачив я в залі ні танцюристів, ні співаків, ні віршотворців. Значить, став я в Яблунівці отим безумним, що верже камінь у море — і сто розумних не виймуть!
— А вже завтра, Хомо Хомовичу, для вас буде влаштоване велике спортивне свято силами телятниць і доярок, трактористів і шоферів нашого колгоспу.
Якщо завтра — значить, свято ще не відбувається, значить, цього великого спортивного свята я й не повинен поки що бачити. Еге ж, хоч я дурний, та хитрий, хоч дурний, та розумний, сам здогадався.
Михайло Григорович Дим зійшов із трибуни, поклав папірці з промовою до кишені та й, витираючи рясний піт на чолі, сказав уже не в три мікрофони, а просто сам собі:
— Ну, слава богу, здається, репетиція вдалась. А завтра знову прочитаю, а там іще... Це ж народу наїде зустрічати Хому, то не можна осоромитися, слід підготуватися заздалегідь.
Він зник за вишневою оксамитовою завісою, десь там знайшов розподільчий щит, вимкнув яскраве світло — і в залі запала тривожна й жаска напівтемрява...
Отже, і голова колгоспу готувався до зустрічі старшого куди пошлють із-за океану. Отже, він заздалегідь написав промову, репетирує в порожньому залі Будинку культури.
На душі Полегшало, наче жорновий камінь зсунувся з грудей.
РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ П'ЯТИЙ,
де розказано про зустріч яблунівського колгоспника Хоми з представником вашінгтонськоі адміністрації, про грандіозний провал ЦРУ, а також поо почесті, які готувались на честь старшого куди пошлють
Знову навідався зубний біль, причому боліли всі зуби мудрості. З цим тупим ниючим болем мені б негайно сідати у "Волгу" і мчати у районну поліклініку до стоматолога, хай би лікував, бо скоро можу зовсім зостатись без зубів, чим тоді на старості їстиму хліб насущний? Ви пригадуєте чи вже забули мої останні відвідини поліклініки? Так от, цього разу я також зрадів і, не маючи гадки квапитись до районної поліклініки, заспішив до знахарчиної хати.
А зрадів я тому, що зубний біль обіцяв короткий чи довготривалий сеанс радіобіологічного та телебіологічного зв’язку з Америкою. Власне, не так уже та Америка й цікавила, як дуже кортіло знову побачити Хому, за яким я, відверто кажучи, потрохи скучав. Скучав не тому, що, може, моє життя у Яблунівці текло сірим чи нудним потоком. Сказавши так, я злицемірив би, адже Яблунівка щедро дарувала пригоди й думки, враження й почуття. Очевидно, скучав я за Хомою тому, що відчував до грибка маслючка скупий чоловічий сентимент, коли б не сказати велемовніше — почуття кепсько приховуваної любові. Та й, звісно, переживав: а як то позичений чоловік там, за океаном, у найбагат— шій капіталістичній країні світу, репрезентує не тільки колгосп "Барвінок" і його працьовитих людей, а й сам себе?
• Тому-то я й надумався не лікувати зуби до повернення позиченого чоловіка додому. Тільки тоді, коли він ступить на рідну землю. А поки що я радів усяким гінгівітам, па— родонтозам, десмодонтозам, пародонтомам та іншим гіршим і страшнішим болячкам, які природа так щедро дарує зубам людини.