Як би там не було — в таборі привид більше не з'являвся.
Зрештою, про нього незабаром забули. Тільки Ліна і Вітя, вже через багато років, коли в табори почали їздити поїздом, згадували високого білого привида і питали одне одного:
— Як ти гадаєш, він їй дався взнаки?
— Як ти гадаєш, вона щось зрозуміла?
І їм обом ставало тривожно, коли вони думали, що може жити на світі людина з очима-горошинами, з очима, що дивляться на світ, мов на великий коржик, і прицілюються — з якого краю зручніше надкусити.
« Первый Предыдущая Страница 4 из 4