Фелісіте уявляла собі Гавану як країну, де тільки те й роблять, шо палять сигари, і що Віктор походжає там серед негрів у хмарах тютюнового диму. Чи можна звідти, в разі потреби, повернутися суходолом? Яка відстань від Пон-л'Евека до Гавани? Щоб дізнатися про це, вона звернулася до пана Буре.
Він дістав атлас і з посмішкою педанта почав пояснювати щось про географічну довготу, а Фелісіте стояла приголомшена. Нарешті він показав олівцем на ледве помітну чорну цятку і сказав: "Отут!" Фелісіте схилилась над картою; вона ніколи не бачила карт і тому нічого не могла розгледіти серед різнокольорових ліній, і коли Буре запитав, що її збентежило, вона попросила його показати дім, у якому живе Віктор. Буре в подиві розвів руками, чхнув і вибухнув гомеричним сміхом; він прийшов у захоплення від такої простодушності. Фелісіте ж не розуміла причини його сміху, вона навіть чекала, що їй покажуть портрет Віктора, такою обмеженою була вона!
Через два тижні, в базарний день, на кухню, як завжди, ввійшов Льєбар і вручив їй листа від її зятя. Вони обоє не вміли читати, і тому Фелісіте попросила хазяйку.
Пані Обен, що в цю хвилину рахувала петельки на плетиві, відклала свою роботу, розірвала конверт, прочитала і здригнулася. Тихим голосом, зі сльозами на очах вона вимовила:
— Вас повідомляють про нещастя... Ваш племінник...
Він помер. Більше нічого не писали про нього. У Фелісіте підломилися ноги, вона впала на стілець, притулилась головою до стіни і стулила почервонілі повіки. Схиливши у відчаї голову, безсило опустивши руки, вона повторювала, втупивши кудись застиглий погляд:
— Бідний хлопчик! Бідний мій хлопчик!
Льєбар із співчуттям дивився на неї й зітхав.
Пані Обен злегка тремтіла. Вона порадила Фелісіте піти в Трувіль побачитися з своєю сестрою. Фелісіте лише рукою махнула, — мовляв, у цьому нема потреби.
Залягла тиша. М'якосердий Льєбар вирішив, що йому пора додому.
Тоді Фелісіте промовила:
— Їм це байдуже!
Вона знову схилила голову і машинально стала перебирати на столі довгі в'язальні спиці.
Через подвір'я дві жінки пронесли ноші з вогкою білизною.
Побачивши їх, Фелісіте згадала, що і сама прала вчора, заливши білизну лугом; сьогодні треба було полоскати. Вона вийшла з кімнати і пішла до річки.
Її місточок і бочка для прання були на березі Туку. Фелісіте кинула на схилі купу сорочок, засукала рукава, взяла праник і почала сильно вибивати білизну, аж відляски пішли по сусідніх садках. Луги були сумні й безлюдні; на річці вітер здіймав брижі. Довгі водорості колихалися в глибині, неначе волосся утоплеників, що пливли за водою. Фелісіте стримувала себе і бадьорилась аж до вечора, але залишившись на самоті у себе в кімнаті, вона кинулась на ліжко, сховавши обличчя в подушку і стиснувши руками скроні.
Тільки багато пізніше вона дізналася про всі подробиці смерті Віктора, їй розповів його капітан. Віктору зробили надто велике кровопускання в лікарні, де він лежав, захворівши на жовту пропасницю. Нещасного тримало аж чотири лікарі. Він помер одразу ж після кровопускання, і головний лікар сказав:
— Отакої... Ще один!
Батьки завжди ставились до Віктора грубо, по-варварському. Фелісіте вирішила, що краще буде не бачитися з ними більше, а вони відтоді, як помер Віктор, і не згадували про неї. Вони думали тільки про свої злидні.
Здоров'я Віргінії все гіршало. Ядуха, кашель, постійна пропасниця і плями на щічках свідчили про якусь серйозну хворобу. Лікар Пупар порадив відвезти її в Прованс. Пані Обен вирішила їхати туди й одразу ж забрала б дочку додому, коли б не клімат Пон-л'Евека. Вона домовилась з візником, і він возив її по вівторках у монастир. В садку при монастирі була невеличка тераса, звідки можна було бачити Сену. Віргінія прогулювалась з матір'ю, взявши її під руку; під ногами шурхотіло виноградне листя. Вона мружилась на сонці, яке зрідка виглядало з-за хмар, дивилася вдалину на білі вітрила і на край неба, що простягнувся від Танкарвільського замку аж до маяків Гавра. Після прогулянки відпочивали в альтанці. Мати роздобула барильце чудової малаги; і Віргінія, сміючись від думки, що може сп'яніти, відпивала не більше як два ковтки.
Сили повернулися до неї. Осінь минула спокійно, і Фелісіте підбадьорювала пані Обен. Але одного вечора, повертаючись додому, Фелісіте побачила біля під'їзду кабріолет пана Пупара; сам він стояв у сінях. Пані Обен зав'язувала свій капелюшок.
— Давайте грілку, гаманець і рукавички! Та швидше ж!
Віргінія захворіла на запалення легенів, і, можливо, стан її здоров'я був безнадійний, хоча лікар і запевняв, що все буде гаразд. Лікар і пані сіли в кабріолет; падав лапатий сніг, поволі кружляючи в повітрі. Надходила ніч. Стало дуже холодно.
Фелісіте прожогом кинулася до церкви, щоб запалити свічку. Потім вона цілу годину бігла за кабріолетом, наздогнала його і легко вскочила в нього ззаду, схопившись за ремінну ручку, але одразу ж пригадала: "Ворота залишились незачиненими! А що, коли злодії залізуть у дім?!" I вона зіскочила.
На другий день, тільки-но почало розвиднятися, вона вже була у лікаря. Він повернувся в Пон-л'Евек, але незабаром знову виїхав у село. Тоді Фелісіте почекала в заїзді, сподіваючись, що хтось принесе їй листа від пані. Нарешті, на світанку, не дочекавшись, вона сіла в диліжанс, що саме від'їздив до Лізьє.
Монастир містився в кінці вулички, яка стрімко піднімалася вгору. Вже на півдорозі Фелісіте почула дивні звуки — лиховісний похоронний дзвін. "Це по комусь іншому", — подумала вона і несамовито почала грюкати у двері.
Через кілька хвилин почулося човгання пантофлів, двері прочинилися і з'явилася черниця. Вона із засмученим виглядом повідомила, що "панночка щойно померла". Дзвін св. Леонарда загув ще голосніше.
Фелісіте піднялася на третій поверх.
Відчинивши двері, вона одразу побачила Віргінію, котра лежала горілиць, із складеними на грудях руками, з відкритим ротом і відкинутою назад головою. Під чорним розп'яттям, між нерухомими портьєрами різко виділялося її бліде, мармурове обличчя. Пані Обен, вхопившись руками за спинку ліжка, невтішно ридала. Праворуч од неї стояла ігуменя. На комоді горіли три свічки, кидаючи червоні відсвіти; за вікнами стояв білий ранковий туман. Потім черниці повели з собою пані Обен.