(Кидає лютню і вибігає.)
ЯВА П'ЯТА На узліссі. Ніч. Посередині руїни старого замку* Ватага розбійників, що розташувались на землі
Розбійники (співають).
Різать, грабувать, шаліти — Це в нас звуть: провадить час. Завтра нам в петлі висіти, А тепер — бенкет у нас.
Привільне в нас життя для всіх, Роздолля в нас безкрає,— Ми живемо в лісах густих, Від бур ми криємось у них, Нам сонцем — місяць сяє! Слугує нам Меркурій1 сам,— Ото й щастить у всьому нам.
То пастора ми обдерем, То рандаря гладкого, А решту клопоту кладем На господа самого.
А як в горлянку заливать Почнемо ми горілку — Нам стануть сили прибувать, І вся пекельна чорна рать До нас пристане в спілку.
Батьків поранених стогнання, Нещасних матерів ридання, Покинутих відданиць крик — Нам втіха, краща від музик!
О, як же тремтять вони під топорами. Ревуть, як телята, лягають снопами! Це веселить наш буйний дух ї тішить очі нам і слух.
А прийде день останній мій — Виходь на сцену, кате! Одержим ми зарібок свій, Помажем салом п'яти,
Та виноградного в дорогу б нам хильнуть — І гайда! — летимо в свою останню путь.
3 Меркурій — посланець богів у римській міфології, бог торгівлі, вя-вазода і промисловості, що дає багатство хитрощами й обманом.
Швейцер. Вже ніч, а отамана й досі нема!
Рацман. А обіцяв вернутись до нас рівно о восьмій
годині.
Швейцер. Коли з ним трапилась яка біда... Товариші! Ми все тоді попалимо і повбиваємо навіть немовлят.
Шпігельберг (відводить Рацмана вбік). На два слова, Рацман!
Шварц (до Грімма). Чи не вислати дозорців? Грімм. Та годі! Він прийде з таким уловом, що нам аж соромно стане.
Швейцер. А от ти й погорів, хай йому кат! Не так він ішов від нас, щоб утнути якусь штуку. Хіба ти забув, що він сказав, коли вів нас через пустовщину?.. "Хай хто хоч одну ріпку з поля потягне — головою накладе, як довідаюсь, не будь я Моор!.." Тут грабувати не доведеться.
Рацман (тихо до Шпігельберга). Куди ти гнеш — кажи ясніше!
Шпігельберг. Тс! Тс!.. Не знаю, які в нас з тобою;уявлення про свободу, коли ми тягнемо воза, наче воли, і в той же час так чудово декламуємо про незалежність... Це мені не до вподоби.
Швейцер (до Грімма). Що там пряде ця порожня голова?
Рацман (тихо до Шпігельберга). Ти говориш про отамана?
Шпігельберг. Та тихше, тихше! У нього й серед нас є зуха... Отаман, кажеш ти? А хто його поставив над нами отаманом? Хіба він не сам привласнив собі цей титул, що по праву мені належить? Як, ми ставимо на карту своє життя... стільки терпимо від примх мінливої долі тільки для того, щоб вважати за щастя бути кріпаками у раба? Кріпаками, тимчасом як ми могли б князями стати? Клянусь богом, Рацман, це ніколи не було мені до вподоби.
Швейцер (до інших). Авжеж, ти справжній герой—жаб камінням побивати. Він тільки голосно носа сякне, а ти вже в мишачу нірку готовий тікати...
Шпігельберг (до Раимана). Так, я давно вже думаю про те, що все це повинно бути інакше. Рацман, якщо ти той, за кого я завжди тебе вважав... Рацман! Його все нема, всі майже певні, що він загинув... Мені здається, Рацман, що настав для нього чорний день... Як? І ти не пломенієш, коли перед тобою лунає дзвін свободи? І тобі бракує снаги зрозуміти мій сміливий натяк?
Рацман. Ах, сатано! Навіщо ти спокушаєш мою душу? Щ пігельберг. Збагнув? Гаразд! Ну то ходім! Я примітив, куди він зник. Ходімо ж! Два пістолі рідко дають промах,
а тоді... ми перші почнемо душити немовлят *. (Хоче потягти його за собою.)
Швейцер (у нестямі вихоплює ніж). Ах, гаде! Саме вчасно ти нагадав мені про богемські ліси! Чи не ти перший, боягузе, почав зубами цокотіти, коли гукнули: "Ворог іде!.."? Я тоді ж поклявся душею... Згинь же, підлий убійнику! (Заколює його.)
Розбійники (в замішанні). Убивство! Убивство! Швейцер... Шпігельберг... Розніміть їх!
Швейцер (кидає в нього ножем). Ось тобі — здихай же!..— Спокійно, товариші, не звертайте уваги на такі дурниці. Цей гад завжди таїв злобу проти отамана, а в самого хоч би один шрам був на шкірі... Кажу вам, заспокойтесь... Ах ти, гицелю! То ти хотів людей з-поза спини вбивати? Людей з-поза спини? Чи для того ж ми потом обливаємось, щоб нас на той світ, як собак, виряджали? Ах ти, гаде! Чи на те ми в диму й полум'ї поневірялись, щоб як ті руді пацюки здихати?
Грімм. Ану його к чорту, товариші, чого ви завелися?.. Отаман лютуватиме!
Швейцер. Це вже мій клопіт... А ти, негіднику (до РаЦ" мана), ти був його спільником!.. Геть з моїх очей... Шуфтерле затівав був таке, за те й повісили його тепер у Швейцарії, як пророчив йому мій отаман.
Лунає постріл.
Шварц (схопившись). Чуєте? Постріл з пістоля! Знову постріл.
Другий! Еге! Це отаман!
Грімм. Стривай! Він повинен ще втретє вистрелити.
Лунає ще один постріл.
Шварц. Це він, він! — Салютуй, Швейцер,— даймо відповідь йому!
Стріляють. Моор і Косинський входять.
Швейцер (іде їм назустріч). Привіт тобі, отамане! Я без тебе трохи погарячився. (Веде його до трупа.) Будь суддею поміж нами — він хотів убити тебе з-поза спини.
Розбійники (вражені). Як, отамана?
Моор (дивиться замислено, потім — з запалом). О незбагненний персте мстивої Немезіди2... Чи не він перший співав мені
1 Тобто мститися за Карла, щоб відвернути від себе підозру в його вбивстві.
2Немезіда, за грецькою міфологією,— богиня помсти і караючої справедливості.
m
пісень сирени?.. Присвяти цей ніж темній богині відомсти! Це не ти зробив, Швейцер.
Швейцер. Клянусь богом, це таки я зробив! І, чорт би його взяв, це не найгірше з того, що я зробив за своє життя. (Незадоволений відходить.)
Моор (замислено). Я розумію тебе, небесний керманичу, розумію... З дерев спадає листя... І моя осінь прийшла... Заберіть його з моїх очей!
Труп Шпігельберга виносять.
Грімм. Дай наказ, отамане, що далі нам робити?
Моор. Скоро... скоро все здійсниться.— Дайте мені мою лютню.— Я загубив самого себе відтоді, як там побував"... Мою лютню, кажу я... мені треба відновити втрачені сили... Облиште мене!
Розбійники. Вже північ, отамане.
Моор. І все-таки це були тільки театральні сльози... Мені треба проспівати пісню римлян, щоб мій заснулий дух знову прокинувся.— Дайте ж мою лютню... Північ, кажете ви?