ГРИЦЬ обернув мольбет...
— Дядя Гриць показує коники... — прошепотів Борис до матері.
ОРТСКОМЕНДАНТ і ЛЯЙТЕНАНТ аж тепер по справжньому заскочені. Ортскомендант аж заворушив вільгельмівськими вусами:
— О, майне ґелібте!.. Як жива!... Чудесно... Яка подібність... Ні, це не можливо — із звичайної, манюнької фотокартки!.. Зробити в кольорах і так вгадати!.. (через перекладчика) — Як ти це зробив?
— "Як ти це зробив?" — повторив, як луна, долметчер.
ГРИЦЬ удав, що не розуміє, збираючи пензлі. А ОРТСКОМЕНДАНТ відразу й забув про нього, ляпнув задом на стілець біля рояля, гримнув лядою над клявішами і враз урізав — "БОЖЕ, ЦАРЯ ХРАНІ"... Урізав з усієї сили ще й натиснувши на педаль...
Гриць подивився довгим поглядом на Катрю, потім на Ольгу...
ОЛЬГА усміхнулась стомлено:
— "Боже, царя храні" ...Чудесно... — і закусила губу.
ОРТСКОМЕНДАНТ помітив і почув — і засміявся задоволено, до Ольги:
— Так... "БОЖЕ, ЦАРЯ XРАНІ" ... Це ваш гімн... Я знаю ще з першої війни, вивчив від рюський офіцер... Це був ваш гімн. І це буде ваш гімн!..
— Дякую... (це Ольга чемно й стримано). — "Маєш уряд"... — буркнув Гриць, не розгинаючись від пензлів.
А КАТРЯ нарешті струснула плечима і заплющила очі, нагло закотивши їх під лоба... Та й розплющила враз — комендант хряпнув лядою рояля.
ОРТСКОМЕНДАНТ, хряпнувши лядою і прибивши нею те "Боже, царя храні":
— Ну, досить... — глянув на Матіса.
МАТІС саме, пройшовшись стеком по книгах на полицях, як по струнах, вийшов на середину і став, мов бугай, натягаючи рукавичку.
— Віфіль бецален? — обернувся Ортскомендант до Гриця.
— "Скільки платить?" — повторив долметчер.
ГРИЦЬ випростався, нахмурив чоло, провів по ньому рукою, збираючись з думками:
— Я... просив би, якщо можна, заплати не грішми... Я хочу всього літр олії і два кіло соли за все... Дайте розпорядження...
Долметчер перекладав недбало, а Гриць закінчив:
— Я маю гроші — але не маю життьових засобів...
— Нур ґельд!.. — обрізав злісно Ортскомендант.
— "Грішми!" — так само злісно повторив долметчер.
— Добре...
— Віфіль бецален?.. Но!..
ГРИЦЬ подумав хвилинку погноблено, чи складаючи фразу по-німецьки...
— Сколько плотіть?! Жівей! — підігнав долметчер-москаль. — Ілі ти тоже не понімаєшь по-русскі?!.
ДРУГИЙ долметчер порвався щось сказати, але ПЕРШИЙ його обрізав призирливо:
-Ви стойтє себе...
ГРИЦЬ раптом промовив по-німецькі:
— Фюнфціґ марк фюр єдес більд... (та й похопився) — По п’ятдесят марок кожна...
— Вас?!?.. — як не скрикнуть обидва коменданти. Ортскомендант аж підскочив, а фельдкомендант ляснув себе стеком по халяві, наче вистрілив.
— Фюнфціґ марк єдес більд??!..
Запанувала тиша.
— Фюнфціґ марк цузамен! — прорік Матіс призирливо, безапеляційно.
ДОЛМЕТЧЕР так само призирливо:
— Зрозумів?.. Це тобі не Сталіна малювати...
ГРИЦЬ зблід. Посміхнувся самими кутиками губів і до долметчера, гордо випроставшись:
— Перекладіть... Скажіть, що я зле володію німецькою мовою і мене зле зрозуміли... Я хотів сказати — "фюнф ціґ пфеніг фюр єдес більд"... по 50 феніків кожна... Разом — дві марки і 50 феніків...
ДОЛМЕТЧЕР переклав.
— Ґут, — сказав Ортскомендант і вийняв гаманець. Поки він вибирав дві марки і добирав старанно 50 феніків дрібними, ДОЛМЕТЧЕРИ зняли чотири картини із стін і підійшли до мольберта по п’яту...
— Пробачте, будь ласка, — промовив Гриць через долметчера до Ортскоменданта чемно, хоч і безвиразно кладучи плату на стілець. — Цей портрет ще не зовсім сухий... Коли б не попсувався...
— А скільки ще йому сохнути?
— Чотири–п’ять днів...
— Ґут...
Лаштуються виходити. Долметчери вже в дверях тримають картини, мов би святі образи, на руках. МАТІС щільно натягає рукавички, дивлячись з-під лоба на Ольгу. Тоді ОРТСКОМЕНДАНТ звернув раптом увагу на ГРИЦЯ:
— Гм... (обійшов його кругом, розглядаючи милицю та порожній рукав полотняної сорочки, покрутив головою — і враз запитав усторч, суворо, офіційно:)
— Солдат?!.
— Ні...
Всі — і німці й долметчери перезирнулися змислово: — "Гм", "Гм"...
— Красний солдат?... Большевик?..
— Ні...
— А руку й ногу де одбіг? А ?.. (єхидно так, ловлячи на брехні).
— На Біломорканалі... Іх вар цен яре ін большевістен ґефенгніс гевезен...
— А-а ..Ґут... — Ще раз глянув на портрет своєї любки.
— Унд віфіль таґе вартен?
— Фір-фюнф...
Ортскомендант незадоволеио і швидко-швидко щось забелькотав. Долметчер (ДРУГИЙ) переклав суть того белькотання:
— Щоб був готовий за два дні!
— Але ж...
— Наказ!!. Розумієш "наказ"?.. Як не висохне — будеш повішений.
І ВСІ РУШИЛИ. Останній МАТІС, коло ОЛЬГИ зупинився і довго дивився їй в обличчя з-під лоба, в її одверті, чисті, сміливі очі. І раптом:
— Звідки ТИ знаєш моє прізвище?
— Я щодня читаю Ваші прекрасні відозви до українського населення, підписані Вашим прізвищем...
МАТІСОВІ пересмикнуло обличчя від того надто чемного і тим самим убійчого жіночого контральта. Впиваючись очима, аж подався вперед:
— А де твій муж? Большевик?
ОЛЬГА витримала погляд спокійно:
— На Сибіру... В концтаборі...
— Та-ак?.. (не то здивовано, не то задоволене) — Як ти називаєшся?
— Ольга.
— А-а... Ґут!.. — рушив до дверей. Але зупинився, щось надумавши, обернувся:
— Гм... (і повільно значуще) — Звідки знаєш так німецьку мову? (а очима пильно). Ну?..
— Я люблю мову Ґете, Шіллера, Шпенґлера, Ніцше...
МАТІС збуряковів, роздратовано поляпав враз стеком тихо по плащі:
— Я спитав — звідки ти знаєш мою мову?!
ОЛЬГА щиро здивувалась:
— А чому б мені не знати вашої мови, герр?..
Стек затремтів і заходив жвавіше, та МАТІС лиш засопів. Налаштовуючись на допит, він помітно закіпав, сперся ногою на стілець:
— Прошу не забуватись... Я спитав звідки ти знаєш мову?.. Ти — жидівка?!.
ОЛЬГА зблідла від обурення, але володіла собою, промовила тихо й спокійно:
— Мову я знаю змалку...
— Гм... (ІІризирливо) — як матірню мову, значить!.. Хто ж твоя мати?
Тут ОЛЬГА, як кажуть, зірвалась, — з досадою і зненавистю наставилась очима на Матіса, знизала плечем ("От ще пристав чорт !")... А тоді стріпнула головою з викликом, примружившись:
— Моя мати??. Добре! (і майже крикнула йому в лице енергійно, аж з сльозами в голосі, гордо піднісши голову) — МОЯ МАТИ (павза) БАРОНЕСА... ТАК, БАРОНЕСА фон... фон УРАБАН!!.