Вона літала, ніби ластівка в повітрі, коли її переслідують, і всі захоплено вітали русалочку, бо ніколи вона не танцювала так чудово. Її тендітні ніжки різало, ніби гострими ножами, але вона не відчувала цього. Її серце різало далеко болячіше. Вона знала, що останній вечір бачить його, того, для якого покинула своїх рідних, свою батьківщину, віддала свій чарівний голос і щодня переносить нестерпні муки, про які він і гадки не має. Цю останню ніч вона дихає одним повітрям з ним, дивиться в глибоке море, зоряне небо.
А на кораблі і веселощі, й музика тяглися за північ. Русалочка сміялася і танцювала, а думки про смерть не кидали її.
Принц у цей час цілував свою красуню дружину, а та гралася його чорним волоссям. Рука в руку вони пішли у своє пишне шатро.
Тихо й спокійно стало на кораблі, тільки рульовий стояв коло руля. Русалочка обіперлась білими руками на
борт корабля і дивилась на схід, чекаючи ранкової зорі. Вона знала — перше сонячне проміння уб'є її. Раптом вона побачила своїх сестер, які виринули з моря. Вони були бліді, як і вона, і їхнє довге волосся вже не розвівалося на вітрі, воно було обрізане.
— Ми віддали своє волосся відьмі, щоб вона допомогла нам врятувати тебе від смерті в цю ніч. Вона дала нам ніж, І ось він! Бачиш, який гострий? До сходу сонця ти встромиш його в серце принца, і коли його тепла кров бризне тобі на ноги, вони зростуться в риб'ячий хвіст, і ти знову станеш русалкою, поринеш глибоко в море і житимеш свої триста років, поки не станеш морським шумовинням. Поспішай! Або він, або ти — хтось із вас повинен вмерти до сходу сонця! Наша стара бабуся так горює, що загубила все своє сиве волосся, а наше — зрізане ножем відьми. Забий принца і повертайся назад! Поспішай! Бачиш рожеву смугу на небі? За кілька хвилин зійде сонце і ти помреш!
Вони глибоко-глибоко зітхнули і зникли під водою.
Русалочка трохи відгорнула пурпурову завісу шатра й побачила, що голівка прекрасної молодої лежить на грудях у принца.
Русалка схилилась і поцілувала принца в лоб, подивилась на небо, де ранкова зоря займалась все дужче й дужче, подивилась на гострий ніж і знову кинула погляд на принца. А той і вві сні вимовив ім'я молодої дружини: тільки вона одна була в його думках. Ніж затремтів у руках русалочки, вона кинула його геть у море — море зачервоніло. Там, де він упав, ніби краплини крові виступили на воді. Ще раз поглянула русалочка на принца напівзгаслим зором і кинулася з корабля у море.
Над морем зійшло сонце; його проміння падало ласкаво й тепло на мертвотно-холодне морське шумовиння, та русалочка не відчула смерті. Вона бачила ясне сонце, і над головою її літали сотні чудових прозорих створінь; крізь них вона бачила білі паруси на кораблі, рожеві хмари на небі. Голоси цих створінь були мелодійні і такі ніжні та тихі, що ніяке людське вухо не могло б вловити їх, так само, як ніяке людське око не могло побачити самих створінь.
Русалочка відчула, що й вона стає такою ж, як вони, дужче й дужче відділяється від морського шумовиння.
— Куди ж я йду? — спитала вона, злітаючи в повітря, і її голос пролунав, як і голос цих створінь, так невловимо ніжно, що земна музика не змогла б передати цих звуків.
— До дочок повітря! — відповіли вони.— Ми летимо в жаркі країни, де пекуче чумне повітря душить людей, і навіваємо там прохолоду. Ми розносимо в повітрі пахощі квітів і даємо людям відраду і зцілення. Ти, бідна русалочко, усім своїм серцем прагнула до того ж, що й ми, ти любила й страждала, летімо ж з нами в захмарний світ.
І русалочка .звела прозорі руки до сонця, і на її очах вперше з'явилися сльози.
На кораблі знову лунав гомін, вирувало життя. Вона побачила принца з його гарною дружиною, які скрізь шукали її. Сумно дивились вони на хвилююче морське шумовиння, ніби знали, що вона кинулась у хвилі. Невидимо русалочка поцілувала молоду в чоло, усміхнулась принцу і разом з іншими дочками повітря полинула в рожеву хмарку, що пливла в небі.