Ох, ну, Завадчучка — вона й в Африці Завадчучка! Нащо затіяла з нею цю розмову?
— Та жартую, жартую! — засміялась та.
— Ху-у-у! Попереджай хоч! То прийдеш?
— А... А той патлатий красунчик буде?
Ні, таки ж нестерпна вона, ця екзотична африканська істота!
— Та знов жартую!
Теж мені дотепниця!..
— Ну, хіба що жартуєш! Бо... Бо вони зі Сніжаною теж запрошені, але дядько Сергій узявся завершити свою одну дуже гарну картину "Сучасна мадонна", то, може, будуть зайняті!
— А мені? Мені можна? — пролунало раптом ззаду жартівливо-сором’язливе.
Дмитро? Іваненко? Де він узявся?
— І тебе, Дмитрику! — (треба маму попередити, що плюс дві душі!).
— Ні, я серйозно! — опустив очі Іваненко.
— І я серйозно! Десь на вісімнатнадцяту всіх чекаємо!
— Тоді до вечора! — просіяв Дмитро й почимчикував алеєю.
— До вечора! Сервус! — розвернулася й Ірка (мовби їй по дорозі з Дмитром).
Софійка дивилась їм услід. Ні, все одно не шкодує, що її запросила! Навпаки, аж веселіше стало! І святкувати разом буде таки ліпше!
А святкувати є що. Вона здолала цей важкий лабіри...
Дзенькнула мобілка. Есемес, незнайомий номер. "Прекрасних і премудрих вітаю з закінченням навчання! Бажаю цікавого і дуже-дуже класного літа! Козирний Туз".
Це ще що за сюрпризи? Озирнулась: ніде нікого! Виходить, і попередні послання теж стосуються таки її, Софійки? І хто такий той Туз? І звідки взяв її номер? І взагалі!
Але подих свіжого вітерцю, настояного на акацієвому цвіті (і тут ця акація, але ж як пахне!), лагідно огорнув Софійку, здмухнувши усі турботи. Отже, святкувати! Вона здолала цей важкий лабіринт! Нарешті можна вдихнути на повні груди і — радіти, радіти, радіти! А ще — трошки розслабитись, перепочити!
Ну, після того, як поможе мамі з бенкетом, звісно!