А поруч, у маленькому фойє, відбувалося зовсім інше. Якби не Герствуд, невеличка зала не була б сьогодні повнісінька, бо члени ложі не дуже дбали про популярність своєї вистави. Проте слово Герствуда зробило свою справу, і сьогоднішня вистава привернула до себе загальну увагу. Усі чотири ложі було продано. Одну з них узяв доктор Норман Мак-Ніл-Гейл з дружиною, а це щось та важило. Другу зайняв К. Р. Уокер, торговець мануфактурою, який мав щонайменше двісті тисяч доларів. Відомого вугільного ділка умовили купити третю, а четверту займали Герствуд і його друзі, серед яких був і Друе. Публіка, що сунула на виставу, не складалася із знаменитостей і людей дуже впливових. Все це були особи, помітні в своєму вузькому колі — в колі ділків середньої руки, членів масонського ордену. Ці добродії дуже добре знали про становище один одного. Пошана була забезпечена кожному, хто зумів нажити капітали, мав гарний будинок і власний екіпаж, гарно вбирався, а також, звичайно, зажив собі доброї репутації в комерційному світі. Цілком природно, що Герствуд, якому цей рівень життя зовсім не здавався неперевершеним, обдарований гострим розумом, з його поважним становищем і вмінням триматися з великою гідністю та здобувати прихильність і дружбу тактовним поводженням, — був тут видатною постаттю. У цьому колі він був відоміший за багатьох інших, і його стриманість пояснювали тим, що він людина дуже впливова і грошовита.
Цього вечора Герствуд був у своїй стихії. Він прибув в екіпажі з кількома друзями просто з ресторану "Ректор". У фойє Герствуд зустрівся з Друе, який щойно ввійшов, — він знову ходив по сигари. Друзі завели жваву розмову про публіку, що прийшла на виставу, і про справи масонської ложі.
— Кого я бачу! — вигукнув Герствуд, входячи у яскраво освітлену залу, де кілька чоловіків стояли в проході, весело розмовляючи й сміючись.
— А, містере Герствуд! Як ся маєте? — відповів чоловік, до якого він звертався.
— Радий вас бачити, — сказав той, злегка потискуючи простягнуту руку.
— Схоже на те, що спектакль має бути блискучий.
— Так, треба гадати, — відповів управитель бару.
— Кестерська ложа, очевидно, користується великою підтримкою своїх членів, — зауважив його приятель.
— Так і повинно бути, — сказав Герствуд, який сам доклав рук до цієї справи, — і я дуже радий, що це так.
— Добривечір, Джорджз! — вигукнув інший добродій, такий огрядний, що крохмальна сорочка випиналася йому на грудях, неначе горб, — як справи?
— Чудово, — відповів управитель бару.
— Що привело вас сюди? Ви ж не член Кестерської ложі?
— Тільки добре серце, — відповів Герствуд. — Приємно побачити давніх друзів!
— Дружина з вами?
— Ні, вона сьогодні не змогла прийти, бо почуває себе недобре.
— Шкода, шкода… Сподіваюсь, нічого серйозного?
— Ні, просто трохи нездужає.
— Я пригадую, як місіс Герствуд приїхала колись разом з вами у Сент-Джо… — і товстун удався в якісь нудні спогади, але їм поклала край поява інших знайомих.
— А, Джордже, як ся маєте? — звернувся до нього один добродушний член муніципалітету з Західної сторони, що теж належав до масонської ложі.— Який же я радий, що бачу вас нарешті! Ну, як справи?
— Дуже добре! Я чув, вас обрали до муніципальної ради?
— Так, ми легко розбили своїх противників.
— Що ж тепер робитиме Ганнесі?
— Мабуть, повернеться до своєї цегли. Адже він має цегельню.
— Я й не знав, — мовив управитель бару. — Уявляю собі, як він лютував, коли провалився.
— Та, мабуть, що так, — погодився його приятель, лукаво підморгуючи.
Деякі з найближчих друзів Герствуда, яких він сам запросив, почали з'їжджатися в екіпажах. Вони заходили до зали з самовдоволеним виглядом, вбрані в розкішні костюми",
— А, ось і ми! — вигукнув Герствуд, звертаючись до одного з новоприбулих, чоловіка років сорока п'яти.
— Як бачите, — відповів той.
Потім він жартівливо схопив Герствуда за плече і, притягти його ближче до себе, прошепотів йому на вухо:
— Якщо спектакль буде невдалий, я вам голову одірву!
— Та що там спектакль! Хіба ж не варт було заплатити за можливість побачити давніх друзів!
Іншому, який запитав його, чи справді має бути щось цікаве, управитель бару відповів:
— Не знаю. Навряд! — І додав Із граціозним жестом: — Заради ложі!
— Народу й справді зібралося сила!
— Так. До речі, розшукайте Шепегана. Він тільки що питав про вас.
Ось яким чином маленький театр сповнився гамором безтурботних розмов, шелестом пишного вбрання, добродушними жартами, — усе це сталося лише тому, що так захотілося цьому чоловікові. Треба було бачити його в ті півгодини перед підняттям завіси, коли він стояв, оточений п'ятьма-шістьма поважними персонами, що їхні гладкі постаті, випнуті сніжно-білі крохмальні груди і діамантові шпильки у галстуках свідчили про високе суспільне становище! Джентльмени, які прибули з дружинами, гукали па нього, щоб потиснути йому руку. Сидіння грюкали, білетери шанобливо вклонялися, а він задоволено обводив очима залу. Він був тут ніби світило, втілюючи у своїй особі честолюбні мрії людей, що його вітали. Його всі шанували, до нього підлещувались, його вважали мало не знаменитістю. Почувалося, що ця людина твердо стоїть на ногах. Це була свого роду велич, хоч яка вона була скромна.
РОЗДІЛ XIX
Година в казковім царстві. Ледве чутна скарга
Нарешті все було готове, і завіса мала от-от піднятися. Артисти вже всі загримувалися і сиділи, чекаючи початку. Дирижер маленького оркестру, найнятого з цієї нагоди, багатозначно постукав паличкою об пюпітр, і залунав тихий музичний вступ. Герствуд урвав розмову і разом з Друе і своїм другом Моррісоном попрямував до ложі.
— Ну от, тепер подивимось, як наша дівчинка себе покаже! — сказав він Друе так тихо, щоб ніхто не почув.
На сцені вже з'явилися шість персонажів, зайнятих в першій сцені у вітальні. Друе і Герствуд з першого ж погляду побачили, що Керрі серед них нема, і пошепки провадили далі розмову. Головними дійовими особами в цій сцені були місіс Морган, місіс Гогленд і актор на ім'я містер Петтон, що заступив Бамбергера. Він міг похвалитись мало чим, опріч упевненості в собі, але якраз це і було в ту мить найнеобхідніше. Місіс Морган в ролі Перл зовсім скам'яніла від страху, а місіс Гогленд раптом захрипла. У всіх тремтіли коліна, і вони ледве могли вимовляти свої репліки. Потрібна була вся поблажливість і добродушна терплячість глядачів, щоб утриматись від того неспокійного руху і шелесту в залі, який свідчить про розчарування публіки і провіщає провал вистави.