Він спинився, чекаючи, що Алоїзес підхопить натяк. Той хвильку поміркував, і враз очі йому засяяли:
— А тоді, може, я перехочу вас лупцювати, еге ж?
Гриф кивнув.
— Ото ж і біда! — зажурився Алоїзес. — Я й справді можу перехотіти. Але я все-таки візьмуся за себе, хоч би там що.
На Грифовім обличчі неначе зажеврів теплий рум'янець. Він простяг руку.
— Пенкберне, за це я вас щиро люблю.
Алоїзес узяв простягнену руку і сумно похитав головою.
— Грифе, — жалібно мовив він, — ви зламали мою пиху, ви здолали мене і, либонь, чи не назавжди.
VI
Паркого тропічного дня, коли вже завмирав останній подмух південно-східного пасату, щоб на зміну йому, як завше в цю пору, прийшов північно-західний мусон, з "Морської чайки" побачили на обрії зарослий лісом берег острова Френсіса. За допомогою компаса й бінокля Гриф знайшов вулкан, що звався Червоною Кручею, поминув бухту Овена і вже при цілковитому безвітрі ввійшов у бухту Лікікілі. Довелося спускати обидва човни і на кодолі повільно тягти шхуну в глибоку вузьку протоку. Карлсен раз у раз закидав глибомір. На березі не було піщаних мілин. Від самої води починалися мангрові зарості, а за ними вставав праліс, тільки подекуди стриміли зубчасті скелі. "Морська чайка" пропливла з милю, і коли біла смуга на бескетті опинилася до них на вест-зюйд-вест, глибомір показав дев'ять сажнів, як і зазначено в "Лоції". Там вони кинули якоря.
Того дня й аж до самого полудня наступного вони сиділи на шхуні й чекали. Ніде не з'являлося жодного човна. Не було ніяких ознак людського життя. Якби подеколи не і кидалася риба або не верещав какаду, то здавалося б, що там немає нічого живого. Раз високо над їхніми щоглами перелетів величезний, дюймів на дванадцять ушир, метелик і подався до пущі по той бік бухти.
— Не варто висилати човна, щоб усіх там повирізували, — казав Гриф.
Пенкберн не повірив і зголосився вирушити сам, навіть плавом, якщо не дадуть йому хоч би якого човника.
— Вони ще не забули німецького крейсера, — пояснив Гриф. — Можу закластися, що в цій пущі тепер повнісінько людей. Як на вашу думку, містере Карлсене?
Старий шукач пригод, що звікував свій вік на островах, цілком погодився з Грифом.
Надвечір другого дня Гриф звелів спустити на воду китоловного човна. Сам він із запаленою цигаркою в роті і з вибухівкою в руці сів на прові, бо збирався глушити рибу і сподівався на велику здобич. Уподовж лавок покладено шість вінчестерів, а Олбрайт, що сидів коло стерна, мав під рукою маузер. Вони пливли попри зелений мур хащів, інколи спиняючись відпочивати серед глибокої тиші.
— Два проти одного, що їх у пущі кишма кишить, — прошепотів Олбрайт.
Пенкберн ще хвильку прислухався, а тоді пристав на заклад. Через п'ять хвилин вони вгледіли табунець лобанів. Гребці спинили весла. Гриф притулив цигарку до динамітового шнура й кинув вибухівку. Шнур був такий короткий, що динаміт вибухнув, як тільки досяг до води. І ту ж мить у пущі завирувало життя. Залунали нестямні бойові вигуки, і з мангрових заростів повистрибували, немов ті мавпи, голі темношкірі люди.
У човні всі вхопилися за рушниці, і обидва табори стали напружено чекати. Душ сто тубільців пообліплювали коріння, що стриміло з води; в декого з них були стародавні снайдерські рушниці, але більшість мала топірці, загартовані списи та стріли з кістяними вістрями. Супротивники не перемовилися жодним словом, тільки пильно стежили одні за одними з відстані двадцяти футів. Старий одноокий тубілець з зарослим обличчям наставив свою рушницю на Олбрайта; той і собі націлився в дикуна з маузера. Так тривало кілька хвилин. Тим часом приглушена риба випливала на поверхню, або, запаморочена, тріпалася в ясній глибині.
— Усе гаразд, хлопці,— спокійно сказав Гриф, — Кладіть рушниці та гайда у воду. А ви, містере Олбрайте, киньте тютюну тій одноокій тварюці.
Поки матроси пірнали по рибу, Олбрайт кинув на берег пачку тютюну. Одноокий чоловік кивнув головою і скривився, намагаючись удати приязнь. Списи спущено, луки послаблено, стріли покладено в сагайдаки.
— Бачите, вони знають про тютюн, — заявив Гриф, коли човен повертався до шхуни. — Отож треба сподіватись гостей. Витягніть ящик тютюну, містере Олбрайте, та ще кілька ножів. Он уже пливуть.
Старий одноокий, як і годиться ватагові й старшому, виїхав сам назустріч небезпеці, ризикуючи задля свого племені. Карлсен нахилився над поруччям, допомагаючи гостеві вилізти, і, повернувши голову, завважив:
— Вони викопали гроші, містере Грифе. Цей старий злидень геть ними обвішаний.
Одноокий зашкандибав палубою, миролюбно всміхаючись і насилу приховуючи страх, що й досі переймав його. Він кульгав на одну ногу, і знати було чого, бо через стегно до самого коліна видніла страшна глибока близна. Він не мав ніякої одежі, навіть пов'язки на стегнах, зате в носі було з десяток дірок, і в кожній стриміла різьблена кістка, аж весь він скидався на їжатця. З шиї на брудні груди звисало намисто з золотих соверенів, вуха приоздоб-лювали срібні півкрони, а під носом теліпалася, засилена в хрящик, позеленіла мідяна монета — англійський пенс.
— Стривайте, Грифе, — сказав Пенкберн, удаючи байдужого. — Ви кажете, що вони знають тільки намисто й тютюн. Чудово. Слухайте мене. Вони знайшли скарб і нам треба видурити його в них. Зберіть усю команд; й накажіть, щоб удавала, ніби її цікавлять тільки мідяки Розумієте? На золоті монети нехай зовсім не звертають уваги, срібло насилу беруть, а просять лишень мідяків.
Пенкберн узявся правувати торгівлею. За пенса, що його одноокий відчепив з носа, він дав десять наче тютюну. Кожна пачка коштувала Грифові один цент, то певне, що така міна була невигідна. Але за кожні півкрони Пенкберн дав тільки по одній пачці тютюну. Про намисто з соверенів він навіть говорити не схотів. Та що дужче він відмовлявся, то наполегливіше домагався міни Одноокий. Кінець кінцем Пенкберн удав роздратованого і зласкавився на дві пачки тютюну за намисто, в якому було десять соверенів.
— Скидаю перед вами шапку! — сказав Пенкбернові Гриф під час обіду. — Цікава ситуація. Ви перевернули догори ногами шкалу цін. їм мідяки здаватимуться коштовним скарбом, а соверени— мізерією. Отже, вони притримуватимуть пенси і набиватимуться нам із соверенами. Пенкберне, п'ю за ваше здоров'я! Юнго! Ще чашку чаю для містера Пенкберна.